Постанова № 41632427, 18.11.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

18 листопада 2014 року Справа № 814/3102/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,Миколаїв,54001

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030

провизнання неправомірними дій, скасування рішень, ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до адміністративного суду з позовом, в якому просила: визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ, контролюючий орган) при здійсненні перевірки, винесення спірних податкових повідомлень-рішень та вимоги; скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.10.2014 року № 0007671703, № 0007661703, № 0007651703, скасувати рішення про застосування штрафних санкцій № 0042661703 від 06.10.2014 року та вимогу про сплату боргу від 06.10.2014 року № Ф-0042591703.

Відповідач позов не визнав. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що в ході проведення планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 контролюючий орган дійшов висновку про безтоварність господарських операцій з придбання підшипників ФОП ОСОБА_1 у ПП «Гамма-Плюс», яке не могло фактично здійснювати господарські операції, що слугувало підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 14.07.2010 року та перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва з моменту реєстрації. Основними видами діяльності позивачки є оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (основний), роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

В вересні 2014 року на підставі наказів № 846 від 18.08.2014 р. та № 882 від 29.08.2014 року ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладання трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства у період з 01.01.2011 по 31.12.2013 року, результати якої оформлені Актом № 733/14-03-17-03-08/НОМЕР_5 від 25.09.2014 р.

В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення суб'єктом господарювання п. 177.2, 177.4 ст. 177, п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, п.п.7.1.2 п. 7.1, п. 7.3 ст. 7, ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 63510,09 грн., заниженню податку на додану вартість у сумі 77853,00 грн., заниження суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 53757,98 грн. та неведення належним чином обліку доходів та витрат.

На підставі зазначеного Акта перевірки відповідачем 06.10.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0007671703 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 87094,50 грн., з яких: 77853,00 грн. - основного зобов'язання та 9241,50 грн. - штрафу, № 0007661703 про визначення позивачці грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 510,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, №0007651703 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 69387,61 грн., з яких: 63510,09 грн. - основного зобов'язання та 5877,52 грн. - штрафу, рішення про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 8063,79 грн. №0042661703, та виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 53757,98 грн. №Ф-0042591703.

Підставою для визначення контролюючим органом наведених податкових зобов'язань слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Гамма-Плюс», що грунтується на судженнях про відсутність у ПП «Гамма-Плюс» достатніх трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, незнаходження ПП «Гамма-Плюс» за місцем реєстрації.

При цьому, підставою для таких висновків є посилання відповідача на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеса ГУ Міндоходів у Одеській області від 16.05.2013 року №2865/22-3/30047509 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Гамма-Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 року по 30.11.2011 року».

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Приписами п.135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.137.1 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Із п.138.2 ПК України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.139.1.9 ПК України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо такого суб'єкта господарювання. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

При розгляді справи встановлено, що 01.03.2011 року між позивачем та ПП «Гамма-Плюс» укладено договір купівлі-продажу підшипників за узгодженим сторонами асортиментом. Відповідно до пункту 12 цього договору договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2011 року.

Розрахунки за придбані підшипники здійснювалися в повному обсязі в безготівковій формі, що підтверджується наданими позивачем завіреними фінансовою установою банківськими виписками.

Придбані позивачем підшипники зберігалися у складських приміщеннях у м. Одеса, з яких й здійснювалась їх подальша реалізація.

На підтвердження використання придбаних товарів в господарській діяльності позивач надав копію договору поставки підшипників, копію договору оренди складських приміщень у м.Одеса, копію договору з перевізником, копії рахунків-фактур, копії видаткових накладних, копії податкових накладних, копії товарно-транспортних накладних та інші.

На момент видачі податкових накладних ПП «Гамма-Плюс» було зареєстровано платником ПДВ, а отже, мало право їх виписувати. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ.

За наявності необхідних відповідно до ПК України первинних документів, що підтверджують право на витрати і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат та податкового кредиту, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування.

Безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ПП «Гамма-Плюс» ДПІ обумовлює також відсутністю у останнього об'єктивної можливості для виконання договору в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та інших ресурсів. Проте укладення договору купівлі-продажу не є єдиним способом залучення фізичних осіб або матеріальних ресурсів (техніки, тощо) до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка послуг (товарів) та виконується певний обсяг робіт. До того ж, позивач довів реальність здійснення господарської операції з ПП «Гамма-Плюс» шляхом залучення інших осіб (матеріальних ресурсів) за цивільно-правовими угодами.

Посилання відповідача на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеса ГУ Міндоходів у Одеській області від 16.05.2013 року № 2865/22-3/30047509 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Гамма-Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 року по 30.11.2011 року» також не має правового значення, оскільки законодавець не визначає (відсутній причинно-наслідковий зв'язок) незнаходження підприємства за місцем реєстрації умовою визнання господарських операцій такими, що не відбулися. Сам по собі акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є юридичним фактом. Також він не є преюдицією недійсності господарських операцій.

Крім того, суд зазначає, що висновки по фінансово-господарським операціям у січні 2010 року по листопад 2011 року з ПП «Гамма-Плюс» обгрунтовувалися даними, які існували тільки у 2012-2013 роках, а не грунтуються на показниках, які існували у 2010-2011 роках, тобто, у період, коли вчинялися правочини, а з цього періоду вже сплинуло більш ніж 1095 днів.

Також як вбачається з акта, податковий орган посилається на наявність відхилень в сумі 1051,86 грн., в результаті не підтвердження податковою накладною за березень 2013 року по контрагенту ТОВ «Профком».

Однак, такий висновок податковий орган зробив в результаті помилкового внесення до автоматизованих систем АІС «Податковий блок» в якості податкового кредиту, отриманого згідно податкової накладної від 18.03.2013 року № 38 (копія в матеріалах справи), яку виписано не ТОВ «Профком» а ТОВ «Дельта Трейд Україна».

Згідно пункту 2.3 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, затверджених наказом Міндоходів України від 14.06.2013 року № 165 (надалі Наказ № 165) приймання та обробка податкової звітності з ПДВ здійснюється відповідно до вимог глави 2 «Податкова звітність» Кодексу. У разі виявлення підрозділом податкового та митного аудиту/доходів і зборів з фізичних осіб під час камеральної (електронної) перевірки податкової звітності помилок, допущених працівником підрозділу приймання та обробки податкової звітності при введенні до електронної бази податкової звітності з паперового носія, така інформація передається до підрозділу приймання та обробки податкової звітності шляхом направлення службової записки з метою усунення помилки.

Згідно пункту 2.4 Наказу №165 електронний сервіс для платників податків запроваджується з метою надання інформаційного повідомлення щодо помилок в електронній звітності. Указаний електронний сервіс буде запроваджено з 01.01.2014 року.

Це пояснює наявність помилки при обробці ДПІ податкової звітності позивача, яку своєчасно не було виявлено у 2013 році.

Всупереч первинній документації відповідач керувався виключно відомостями, які помилково були відображені в автоматизованих системах шляхом віднесення податкового кредиту, отриманого від ТОВ «Дельта Трейдінг Україна» до податкового кредиту, отриманого начебто від ТОВ «Профкоф» за господарською операцією, яка не відбувалася, тобто замість реальної господарської операції, вчиненої з іншим контрагентом.

На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Отже, судження ДПІ про сумнівність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, шляхом реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей іншим суб'єктам господарювання.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову в цій частині.

Щодо твердження позивача про неправомірність дій ДПІ при здійсненні документальної планової виїзної перевірки позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до п.81.1 ст.81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України у постанові від 12.12.2013 по справі №К/800/30045/13, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки. Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся з позовною вимогою про визнання протиправними дій ДПІ з проведення перевірки вже після її проведення суд вважає доцільним відмовити в цій частині позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовльнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 06.10.2014 року №0007671703.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 06.10.2014 року №0007661703.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 06.10.2014 року №0007651703.

Скасувати рішення про застосування штрафних санкцій Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 06.10.2014 року №0042661703.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 06.10.2014 року №Ф-0042591703.

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 487 гривень 20 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний