Постанова № 41632414, 17.11.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

17 листопада 2014 року Справа № 814/2434/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомДержавної фінансової інспекції у Миколаївській області, вул. Спаська, 42-А, м. Миколаїв, 54001

доВідділу освіти, молоді та спорту Врадіївської районної державної адміністрації, вул. Маяковського, 104, смт. Врадіївка, Врадіївський район, Миколаївська область, 56300

прозобов'язання виконати п. 4 вимоги про усунення порушень від 11.04.2014 року №05-14/393, ВСТАНОВИВ:

Державна фінансова інспекція в Миколаївській області (далі по тексту також - позивач, ДФІ, Інспекція) звернулась до адміністративного суду з позовом, в якому просила зобов'язати Відділ освіти, молоді та спорту Врадіївської районної державної адміністрації (далі по тексту також - відповідач, Відділ освіти) виконати п. 2 вимоги про усунення порушення від 11.04.2014 р. №05-14/393, а саме стягнути з працівників незаконно нараховану заробітну плату (загальна сума 21482,12грн.), провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо суми єдиного соціального внеску.

Відповідач позов не визнав, зазначивши про відсутність порушень з боку Відділу освіти при нарахування заробітної плати та визначення тарифних розрядів педагогічним працівниками (керівникам гуртків) з врахуванням рішень атестаційної комісії .

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

В березні 2014 року Державною фінансовою інспекцією в Миколаївській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.03.2010р. по 31.12.2013р., за результатами якої складено Акт № 05-24/3 від 28.03.2014 року (далі по тексту також - акт).

Під час ревізії ДФІ дійшла висновку про завищення підконтрольною установою тарифних розрядів в тарифікаційних списках працівників Врадіївського Будинку дитячої творчості за 2009-2013 р. (семи керівникам гуртків без проходження підвищення кваліфікації) за період 01.03.2010 по 31.12.2013 року), що призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати в сумі 21482,12 грн.

За наслідками проведеної ревізії відповідачу направлено Вимогу №05-14/393 від 11.04.2014 року про усунення порушень (далі по тексту також - Вимога), п. 2 якої вимагається стягнути з осіб, яким незаконно нараховано заробітну плату, 21482,12 грн. та провести перерахунок і відповідні взаємозвірки щодо суми єдиного внеску. При цьому, в вимозі не зазначено способу її виконання (стягнення шляхом утримання з заробітної плати, стягнення шляхом пред'явлення позову до суду та ін.).

22.05.2014 року Відділ освіти надав інформацію на адресу ДФІ щодо усунення порушень по вимозі № 05-14/393 від 11.04.2014 р., у якій пояснив, що вимогу не виконано у зв'язку з тим, що рішення про присвоєння тарифних розрядів правомірно приймалося атестаційною комісією на підставі діючого законодавства і є законними.

Відповідно до п.7 ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" ДФІ має право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення), визначено, що ДФІ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням визначено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом пред'явлення вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Аналіз Вимоги, вказує на те, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав, невідповідну форму реалізації владних повноважень, а його позовні вимоги не відповідають приписам законодавства та не можуть бути задоволенні з наступних підстав;

- адміністративних суд не має можливості зобов'язати відповідача звернутися до суду з позовом про стягнення неправомірно виплаченої, на думку ДФІ, заробітної плати, оскільки звернення до суду з позовом є процесуальним правом у адміністративному, господарському та цивільному судочинстві, яке ґрунтується на принципі диспозитивності, що унеможливлює зобов'язанню до цього навіть рішенням іншого суду;

- у разі задоволення позову про зобов'язання відповідача стягнути певні суми, в тому числі в судовому порядку, суд повинен був би дати оцінку питанню щодо обґрунтованість висновків про зайве виплачену заробітну плату, що в свою чергу пов'язувало б інший суд, який розглядав би цивільно-правовий спір, та фактично наперед вирішувало цивільний спір (в разі його наявності) по суті без участі всіх заінтересованих сторін (працівників-відповідачів, керівника в якості відповідача та ін.);

- у разі невиконання відповідачем судового рішення (навіть у разі задоволення позову), вимоги заявлені позивачем не можуть бути виконанні у примусовому порядку;

- адміністративних суд не має можливості зобов'язати Відділ освіти проводити примусові утримання з заробітної плати працівників;

- заявлені позивачем вимоги не лише неефективні, а і такі, що у разі їх задоволення можуть привести до порушень прав третіх осіб (працівників установи).

Отже, вимоги про зобов'язання стягнення переплати по заробітній платі в контексті правовідносин, що підлягають оцінці адміністративним судом, не можуть бути задоволені, оскільки це б призвело до втручання в правовідносини сторін по трудовій угоді та про вирішення можливого цивільно-правового (трудового) спору по суті без участі заінтересованих осіб (працівників). Формулювання вимоги про усунення порушень (відповідно позовних вимог) шляхом зобов'язання стягнути виплачену заробітну плату, в даному випадку є некоректним та таким, що суперечить приписам чинного законодавства.

За таких обставин, з врахуванням неконкретності та некоректності вимоги контролюючого органу, яка не є правовою вимогою, спонукання до виконання якої можливо шляхом пред'явлення позову, суд приходить до висновку про необгрунтованість заявленого позову, що є підставою для відмови в його задоволені.

Крім того, відповідно до ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Позивачем не надано суду доказів рахункової помилки при розрахунку та виплаті заробітної плати, доказів існування обставин, що свідчили б про недобросовісність цих осіб (надання документів що не відповідають дійсності, обізнаність про арифметичну помилку при виплаті та замовчування цього, тощо).

До того ж, приписами ст.127 КЗпП України визначено, що відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми. При звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідпрацьовані дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що законодавством не передбачено право організації проводити відрахування із заробітної плати працівників у випадку виконання вимоги з наведених контролюючим органом підстав.

Контролюючим органом не зазначено спосіб виконання вказаної вимоги. При розгляді справи в суді відповідачем також не надано пояснень щодо способу виконання вимоги.

Твердження контролюючого органу про те, що Відділ освіти самостійно повинен визначати спосіб виконання припису (зверненням до суду, стягненням за рішенням адміністрації, спонуканням до добровільного виконання вимоги та ін.), не грунтується на приписах чинного законодавства, з огляду на те, що відповідач зазначав про незрозумілість припису (який є обов'язковим для виконання) щодо способу його виконання та відсутність правових підстав виконання вимог контролюючого органу.

Крім того, позивачем, на якому лежить тягар доказування правомірності своїх рішень, не спростовано доводи відповідача про правомірність визначення педагогічним працівникам (керівникам гуртків) тарифних розрядів з врахуванням наявності підстав для цього та приписів наказу МОН України від 26.09.2005р. №557 «Про впорядкування умов оплати праці затверджених схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ», Типового положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого наказом МОН України від 06.10.2010р. №930, щодо права атестаційної комісії приймати рішення про відповідність працівника займаній посаді та визначення кваліфікаційної категорії, а у разі виявлення окремих недоліків у роботі педагогічного працівника - за умови виконання ним заходів, визначених атестаційною комісією (в даному випадку проходження курсів підвищення кваліфікації), та можливості зміни кваліфікаційної категорії та педагогічного звання (присвоєні за результатами атестації) лише рішенням атестаційної комісії.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача такими, що суперечать нормам чинного трудового законодавства, в тому числі в зв'язку з відсутністю (не зазначення контролюючим органом) механізму їх виконання та відсутністю правових підстав для стягнення з робітників заробітної плати.

Оскільки вказані обставини підтвердженні фактичними даними наданими відповідачем та не спростовані позивачем, а також з врахування неконкретності та некоректності вимоги, яка не є правовою вимогою, виконання якої, в даному випадку, можливо вимагати шляхом пред'явлення позову, суд приходить до висновку про необгрунтованість заявлених позовних вимог, що є підставою для відмови в позові.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний