Рішення № 41632189, 25.11.2014, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 року Справа № 915/1437/13

м. Миколаїв

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю Будівельної фірми "Житлобуд-Ніко",

54007, м. Миколаїв, вул. Казарського 2-в.

до відповідача: Публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль"

54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19-А.

про визнання недійсним договору.

Суддя Ткаченко О.В.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Репченко Ю.А. - ліквідатор,

Буряченко Т.М., довіреність від 10.01.2014 №07

Від відповідача: не з'явився.

Суть спору: Позивач 15.08.2013 звернувся до господарського суду із позовною заявою про визнання недійсним договору іпотеки від 10.12.2007р., укладеного між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ЗАТ "Житлобуд-Ніко", посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М. 10 грудня 2007р. за реєстровим № 1178.

Відповідач у відзиві проти позову заперечував, зазначав що договір іпотеки було укладено з додержанням норм закону, підстави для визнання його недійсним відсутні. 05.09.2013р. звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності з тих підстав, що договір іпотеки було укладено 10.12.2007р., з цієї дати розпочався строк позовної давності та відповідно сплинув 10.12.2010р.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 року в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 року апеляційну скаргу позивача було задоволено, рішення господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 по справі № 915/1437/13 скасовано, визнано недійсним договір іпотеки від 10.12.2007, укладений між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ЗАТ Будівельна фірма «Житлобуд-Ніко», посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М. 10 грудня 2007 за реєстровим № 1178.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2014 року у справі касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен банк Аваль» було залишено без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.11.2013. по справі № 915/1437/13 залишено без змін.

02.09.2014 року Верховним судом України було прийнято постанову, згідно якої було частково задоволено заяву ПАТ «Райффайзен банк Аваль», постанову Вищого господарського суду України від 17.02.2014 року у справі № 915/1437/13 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

У відповідності до постанови Вищого господарського суду України від 08.10.2014 касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен банк Аваль» було задоволено, рішення господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 у справі № 915/1437/13 скасовано, а справу № 915/1437/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.10.2014 року справу прийнято до нового розгляду та призначено до судового розгляду на 13.11.2014 року о 10:30.

У судовому засіданні 13.11.2014 представник відповідача підтримав свої заперечення та просив застосувати строки позовної давності з тих підстав, що договір іпотеки було укладено 10.12.2007, з цієї дати розпочався строк позовної давності та відповідно сплинув 10.12.2010р. Представник позивача до судового засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив.

Ухвалою суду від 13.11.2014 року розгляд справи було відкладено на 25.11.2014 о 12:30.

До судового засідання 25.11.2014 відповідач не з'явився, про причини неявки не повідомив.

У судовому засіданні 25.11.2014 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд, -

встановив:

06.12.2007р. між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ЗАТ "Житлобуд-Ніко" було укладено кредитний договір № 010/01-02/07-094, згідно умов якого позивачу надається кредит в загальній сумі 15000000,00 грн. зі сплатою за користування 13,5 % річних, строком до 05 грудня 2008р. для оплати витрат, пов'язаних з господарською діяльністю.

В якості забезпечення кредитного договору від 06.12.2007р. № 010/01-02/07-094 сторонами було укладено договір іпотеки від 10.12.2007р. реєстровий № 1178.

Згідно договору іпотеки, в якості забезпечення кредитного договору в іпотеку відповідачу були передані майнові права на незакінчений будівництвом промтоварний магазин, загальною площею 843,1 кв.м., що знаходиться в першій секції та будується за адресою: м. Миколаїв, пр.-т Героїв Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд. 13-Ж; незакінчені будівництвом нежитлові приміщення, загальною площею 162,22 кв.м., що знаходиться в другій секції та будується за адресою: м. Миколаїв, пр.-т Героїв Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд. 13-Ж; незакінчений будівництвом продовольчий магазин, загальною площею 898,9 кв.м., що знаходиться в третій секції та будується за адресою: м. Миколаїв, пр.-т Героїв Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд. 13-Ж; незакінчені будівництвом квартири, що будуються за адресою: м. Миколаїв, пр.-т Героїв Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд. 13-Ж; незакінчені будівництвом квартири, що будуються за адресою: м. Миколаїв, пр.-т Героїв Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд. 13-З.

Позивач просить визнати недійсним договір іпотеки від 10.12.2007р., укладений між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ЗАТ "Житлобуд-Ніко", посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М. 10 грудня 2007р. за реєстровим № 1178.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що укладений між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ЗАТ "Житлобуд-Ніко" договір іпотеки суперечить положенням статей 5 та 18 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору - на момент укладання спірного договору майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки), в зв'язку з чим суперечить вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для його визнання недійсним у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна; предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

При цьому поняття "іпотека майнових прав" та регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав станом на час укладання оспорюваного договору в законі відсутні.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно з Законом України від 25 грудня 2008 року "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва".

Крім того, відповідності до ч. 1 ст 18 Закону України "Про іпотеку", іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:

для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:

для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Оскільки в оспорюваному іпотечному договорі іде мова про майнові права, то з урахуванням того, що законодавець розрізняє різні за своїм змістом майнові права - право власності, право володіння, право користування, тощо, договір повинен містити опис майнового права, тобто конкретний його вид.

Разом з тим, із оспорюваного іпотечного договору вбачається, що в іпотеку передані майнові права на нерухоме майно без визначення їх виду (право власності, користування, інші речові права). Тобто в оспорюваному іпотечному договорі відсутній опис переданого майнового права, тоді як таким описом не може вважатись опис майна, яке має бути збудоване іпотекодавцем, оскільки він є описом майбутнього об'єкту, а не характеристикою майнового права, як того вимагає закон.

За таких обставин, враховуючи що договір іпотеки від 10.12.2007р. реєстровий № 1178, суперечить положенням ст.ст. 5 та 18 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) позивач цілком обґрунтовано звернувся до суду з відповідним позовом.

Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 17.04.2013р. у справі № 6-8цс12, яка у відповідності до ст. 111 -28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України у подібних правовідносинах.

Разом з тим, позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Нормами ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 3, 4 ст. Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

05.09.2013р. від відповідача надійшла заява, в якій він просив суд застосувати строк позовної давності, передбачений ст. 257 Цивільного кодексу України.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 Цивільного кодексу України, згідно якої строк позовної давності починає сплавати з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до постанови Верховного суду України від 02.09.2014 у справі № 915/1437/13 викладено чітку позицію, що порушення сторонами вимог статей 5, 18 Закону України «Про іпотеку» було допущено саме в момент укладення спірного договору іпотеки, і саме в цей момент ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» повинно було знати про те, що в силу положень зазначеного Закону майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки.

Спірний договір іпотеки було укладено між позивачем та відповідачем 10 грудня 2007р.

Отже, саме з цієї дати позивач мав можливість дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, строк позовної давності розпочався 11 грудня 2007р. та відповідно сплинув 11.12.2010р.

Позивач звернувся із позовом до суду 15.08.2013р., тобто після спливу трирічного строку позовної давності, що відповідно до вимог пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові.

За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позову.

Рішення у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 28.11.2014р.

Суддя О.В. Ткаченко