Рішення № 41632187, 24.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/19334/14 24.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістр-Д»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек»

про стягнення 1 340 008,16 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Криницький О.М.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістр-Д» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек», в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 340 008,16 грн. за договором поставки нафтопродуктів № 169-22/10/13 від 22.10.2013 р., з яких: борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 1 222 352,16 грн., 3 % річних у розмірі 16 808,00 грн. та 100 848,00 грн. - пеня. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2014 р. порушено провадження у справі № 910/19334/14, та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.10.2014 р. за участю повноважних представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 р. розгляд даної справи відкладено на 12.11.2014 р. в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. призначено колегіальний розгляд даної справи.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. визначено колегіальний склад суду для розгляду справи № 910/19334/14 - Пригунова А.Б. (головуюча), Гулевець О.В. та Любченко М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. розгляд даної справи призначено на 24.11.2014 р.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Відповідач на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача та отримані представником, що підтверджується підписом останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 24.11.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек» (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Магістр-Д» (надалі - покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 169-22/10/13, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець оплатити та прийняти нафтопродукти, що узгоджені сторонами до постачання відповідно до специфікації до даного договору.

Згідно з пунктами 1.2. та 1.3. договору кожна наступна специфікація не скасовує і не призупиняє дію попередньої специфікації ні повністю, ні в частині, якщо тільки в ній не вказано інше; даний договір не може тлумачитись без специфікацій, а специфікації не можуть тлумачитись без даного договору.

Пунктом 3.1. вищевказаного договору встановлено, що для здійснення поставки товару за даним договором сторони перед кожною поставкою узгоджують в порядку, передбаченому п. 3.2. - 3.6. даного договору, наступні істотні умови: найменування, кількість, якість товару, вид транспорту, яким повинно бути здійснене відвантаження, ціну товару. Сторони мають право домовитись про інші істотні умови поставки товару.

Відповідно до п. 3.2. договору покупець надає постачальнику заявку на поставку (надалі - заявка) на своєму фірмовому бланку за підписом уповноваженої посадової особи і з відтиском печатки покупця. В заявці покупцем зазначається найменування, кількість, якість товару, у поставці якого зацікавлений покупець, вид транспорту, яким повинне бути здійснене відвантаження, номер даного договору. При відвантаженні товару залізничним транспортом надана покупцем заявка повинна в обов'язковому порядку містити також повні залізничні і поштові реквізити вантажоодержувача, і його код ЄДРПОУ.

Згідно з п. 3.4. договору покупець проводить оплату вартості товару. а також послуг по відвантаженню і транспортуванню товару (якщо такі послуги не входять в ціну товару) на умовах 100 % передоплати загальної вартості кожної партії товару і відповідних додаткових послуг протягом 2-х банківських днів від дати рахунку-фактури постачальника. Оплата вартості товару і наданих послуг проводиться до моменту відвантаження товару згідно даного договору (якщо інше не передбачено сторонами в додаткових угодах і специфікаціях до цього договору). Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактура постачальника, який виставляється постачальником після підписання сторонами відповідної специфікації. У рахунку на оплату постачальник вказує вартість товару виходячи з ціни товару згідно з прейскурантом, діючим на момент виставлення рахунку-фактури, а також вартість послуг з відвантаження товару, послуг по супроводу та охороні товару, а також вартість перевізної плати, якщо сторони домовились про надання таких додаткових покупцеві та їх вартість не включена в ціну товару. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника, який вказаний в рахунку. Оплата поставленого товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів згідно банківських реквізитів, вказаних постачальником в рахунку, із зазначенням у платіжному документі номера та дати даного договору, номери і дати виписки рахунку, найменування покупця, його код ЄДРПОУ та найменування оплачуваного товару.

Відповідно до п. 5.3. вищевказаного договору, поставка товару автомобільним транспортом покупця здійснюється протягом 3-х робочих днів з моменту підписання відповідної специфікації та здійснення покупцем оплати згідно з умовами договору, або за іншим узгодженим сторонами графіком.

Пунктом 5.4. договору № 169-22/10/13 від 22.10.2013 р. визначено, що відвантаження товару автомобільним транспортом проводиться після надання покупцем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, технічного паспорта на автомобіль та калібрувального паспорту на автоцистерну. При цьому, покупець зобов'язаний надати постачальнику по одній довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей на кожне найменування одержаного товару і на кожну автоцистерну.

Згідно з п. 5.6. вищезазначеного договору, датою поставки автомобільним транспортом вважається дата передачі товару, зазначена в накладній на відпуск матеріалів на сторону.

Пунктом 6.1. договору визначено, що зобов'язання постачальника з поставки товару в рамках цього договору виникає після підписання сторонами відповідної специфікації та здійснення покупцем оплати згідно з умовами даного договору.

Розділами 6 та 7 договору обумовлено порядок постачання товару та умови приймання товару.

Згідно з п. 11.1. строк дії договору - до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення.

Судом встановлено, що 19.02.2014 р. позивач здійснив чергове замовлення партії пального, та на умовах договору та одержав відповідний рахунок-фактуру № 492 від 19.02.2014 р. на оплату бензину марки А-92 (60 т.) та А-95 (60 т.), загальною вартістю 1 100 000,00 грн., включаючи ПДВ (належним чином засвідчена копія вказаного рахунку-фактури міститься у матеріалах справи).

20.02.2014 р. позивач перерахував на рахунок відповідача 1 100 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 46 від 20.02.2014 р., копія якого міститься у матеріалах справи.

Перераховані грошові кошти відповідач отримав та надав позивачу податкову накладну з присвоєним порядковим номером 367 (належним чином засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи).

За таких обставин поставка товару мала відбутись автомобільним транспортом позивача, тобто у відповідності до умов п. 5.3. договору № 169-22/10/13 від 22.10.2013 р., відвантаження відповідач повинен був виконати на протязі трьох робочих днів з моменту здійснення оплати.

24.02.2014 р. позивач виконав своє зобов'язання щодо поставки товару, однак відповідач всупереч умов, викладених в п. 6.1. даного договору, не виконав свого зобов'язання в частині передачі на користь позивача придбаного ним товару.

Також, суд відзначає, що в матеріалах справи міститься копія акту звіряння взаємних розрахунків станом на 25.02.2014 р. за договором № 169-22/10/13 від 22.10.2013 р., підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за договором № 169-22/10/13 від 22.10.2013 р. щодо поставки товару, у зв'язку з чим позивач просить стягнути в судовому порядку сплачені грошові кошти у розмірі 1 100 000,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 122 352,16 грн. - інфляційних втрат, 16 808,00 грн. - 3 % річних та 100 848,00 грн. - пені.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Виходячи з умов договору № 169-22/10/13 від 22.10.2013 р. відповідач зобов'язаний поставити товар протягом трьох робочих днів з моменту оплати товару, а відтак - строк виконання зобов'язання є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявника в праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладений у рішенні від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, доказів належного виконання зобов'язань не надав, обґрунтованих причин неможливості їх виконання не навів.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33., 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується оплата позивачем вартості товару за договором № 169-22/10/13 від 22.10.2013 р., враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістр-Д» в частині стягнення суми боргу у розмірі 1 100 000, 00 грн.

Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення 122 352,16 грн. - інфляційних втрат та 16 808,00 грн. - 3 % річних від простроченої суми, суд відзначає, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, стягнення суми попередньої оплати не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, що узгоджується з позицією Верховного Суду України, що викладено у постанові від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012, а відтак - суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 100 848,00 грн. на підставі ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд зазначає, що умовами договору № 169-22/10/13 від 22.10.2013 р. не передбачено сплату постачальником пені за порушення зобов'язання щодо постачання товару.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності, як неустойка (штраф, пеня) сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Як вбачається з тексту договору № 169-22/10/13 від 22.10.2013 р., письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді пені та штрафу за порушення відповідачем зобов'язання в частині строків постачання товару сторони не досягли.

Враховуючи, вищевикладене суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 100 848,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістр-Д» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ВЕТЕК» (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська/Басейна, 1-3/2, літера А, код ЄДРПОУ 38809821), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістр-Д» (47704, Тернопільська обл., Тернопільський район, с. Плотича, вул. Промислова, буд.7, код ЄДРПОУ 21141124) борг у розмірі 1 100 000,00 (один мільйон сто тисяч грн. 00 коп.) грн. та 22 000,00 (двадцять дві тисячі грн. 00 коп.) - судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 28.11.2014 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Любченко М.О.