Ухвала суду № 41631868, 26.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7394/14 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

26 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» до Державної фінансової інспекції України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Електробуд» про скасування частково вимоги,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Укртранснафта» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної фінансової інспекції України (далі по тексту - відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Електробуд» про визнання протиправним та скасування частково п.п. 2.2 п. 2 вимоги від 05.09.2013р. №05-14/1304 в частині завищення ТОВ «Електробуд» вартості робіт на суму 19 835,98грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року в задоволенні позову ПАТ «Укртранснафта» відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною фінансовою інспекцією в місті Києві проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укртранснафта» за період з 01.07.2010р. по 01.04.2013р. за результатами якої 18.07.2013р. складено акт №05-21/170.

На підставі вказаного акту, відповідачем 05.09.2013р. прийнято вимогу №05-14/1304, зокрема, п. 2.2 п. 2 якої зазначено, що внаслідок відображення в бухгалтерському обліку та оплати вартості робіт, яка у порушення вимог п. 1 ст. 193 ГК України, п.п. 1.2, 1.4, 2.8, 3.1, 3.2, 3.3, 4.2 Правил Держбуду України від 27.08.2000р. №174 безпідставно завищена підрядними організаціями (ТОВ «Бікор», ТОВ «Електробуд» та ТОВ фірма «Джерело») філії «ПМН» нанесено матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 222,43тис.грн. (в тому числі ТОВ «Бікор» - 195,72тис.грн., ТОВ «Електробуд» - 21,96тис.грн., ТОВ фірма «Джерело» - 4,75тис.грн.) та зобов'язано позивача стягнути з відповідних підрядних організацій кошти у вказаному розмірі.

Враховуючи обов'язковість вимог відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків у розмірі 21 964,98грн. до ТОВ «Електробуд».

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.02.2014р. по справі №916/2743/13 позовні вимоги ПАТ «Укртранснафта» в особі філії «ПМН» задоволені.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.04.2014р. рішення суду першої інстанції скасовано, та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укртранснафта».

Згідно з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 по справі №916/2743/13 немає доказів порушення ТОВ «Електробуд» умов договорів укладених між сторонами, немає наявності складу цивільного правопорушення, що унеможливлює стягнення з ТОВ «Електробуд» коштів в якості збитків. Крім того, Акт від 18.07.2013р. не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання ТОВ «Електробуд» повернути сплачені кошти.

Разом з тим, не погоджуючись з п. 2.2 п. 2 вказаної вимоги позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з доводами ДФІ та дійшов висновку, що відповідач правомірно прийняв оскаржуваний пункт вимоги.

Колегія суддів не може не погодитись з таким висновком суду першої інстанції при цьому зазначає наступне.

Згідно з Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011року №499/2011 (далі Положення) Державна фінансова інспекція України (далі Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон № 2939-XII), згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю; порушень;законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

В даній справі, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 15 квітня 2014року (справа № 21-40а14).

В силу частини першої статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення даного позову.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Ухвала складена у повному обсязі 01.12.2014 року.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.