Постанова № 41631780, 10.11.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року 810/6247/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"доКиївської міжрегіональної митниці Міндоходівпровизнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,

в с т а н о в и в:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 18.08.2014 №100260006/2014/000002/2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, позивач визначив його митну вартість за основним методом - за ціною договору (контракту), заявив цей показник у декларації митної вартості, до якої додав документи, що її підтверджують згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України. Однак, орган доходів і зборів не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), прийняв рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу і подальшому відмовив у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску товарів.

На думку позивача, рішення органу доходів і зборів про коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу прийнято з порушенням чинного законодавства, а тому відмова в митному оформленні товарів є безпідставною.

Ухвалою від 05.11.2014 судом відкрито провадження в адміністративній справі, судовий розгляд призначено на 10.11.2014.

У призначений день і час сторони до суду не з'явились.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідач до суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. За таких обставин суд ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача.

Згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вимоги зазначеної статті, суд вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" є юридичною особою, що зареєстрована 02.12.2002 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області.

Позивач здійснює господарську діяльність у сфері роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Судом встановлено, що 18.03.2011 між компанією "Meat-Trade AG" та ТОВ "Фоззі-Фуд" було укладено контракт №286, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує м'ясну продукцію в асортименті, кількості та за цінами відповідно до інвойсів, які є невід'ємною частиною даного контракту.

Відповідно до підпункту 2.1 Контракту ціна на товар визначається у інвойсах на кожну партію товару. Ціна включає в себе вартість продукту, тари, термоусадочної упаковки, маркування, завантаження, витрат по митному оформленню вантажу в країні продавця.

У відповідності до підпункту 3.1 Контракту, усі ціни за даним Контрактом, а також умови поставки, передбачаються на умовах FСА Угорщина, відповідно до Incoterms 2010.

Так, в серпні 2014 року позивачем було пред'явлено до митного оформлення на Київській митниці партію товару: печінка яловича заморожена, не піддана теплової та кулінарної обробці, не консервована, без вмісту складових сумішей, харчових добавок та приправ, упакована в картонних коробах, вага нетто 17006,8 кг. Торговельна марка: Furuseth. Виробник: Furuseth AS (106). Країна виробництва: Норвегія (NO).

З метою проведення митного оформлення товару, позивачем до Київської митниці була подана митна декларація від 15.08.2014 №100260006/2014/157023 із застосуванням основного методу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну - за ціною договору (контракту), за загальною вартістю одиниці товару для обох розмірних рядів 0,84 Євро.

На підтвердження заявленої митної вартості товару і обраного методу її визначення, позивачем разом із митною декларацією були подані документи, зокрема: картку обліку ТОВ "Фоззі-Фуд" від 17.07.2014 №125/2012/0000146; міжнародну автомобільну накладну від 31.07.2014 №018124; книжку МДП від 01.08.2014 №JX.67934508; документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 04.08.2014 №286-11; рахунок-фактуру (інвойс) від 01.08.2014 №7140102; страховий поліс від 01.08.2014 №2183; контракт від 18.03.2011 №286; додаткову угоду до контракту від 23.07.2014 №2; внутрішній договір складського зберігання від 16.07.2014 №1; ветеринарні свідоцтва форм Ф-1, Ф-2 від 14.08.2014 ДРД-00 №307126; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару від 31.07.2014 №2730; інформацію про позитивні результати здійснення фітосанітарного контролю товару від 31.07.2014 №2730; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару від 31.07.2014 №2730; резервну позицію від 26.07.2001 №915; сертифікат про проходження товару форми загальної форми б/н від 01.08.2014; сертифікат якості від 31.07.2014; єдиний уніфікований документ на розміщення та тимчасове зберігання товарів від 04.08.2014 №S/0521/V/00/8; митну декларацію від 15.08.2014 №100260006/2014/157023.

Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів посадовою особою Київської митниці було запропоновано декларанту подати додаткові документи на підтвердження митної вартості товару та обраного методу її визначення, а саме: зовнішньоекономічний договір; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів; транспортні документи, документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; договір із третіми особами, пов'язаний з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунок про здійснення платежів третім особам; рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору; виписка з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

На виконання вказаних вимог митного органу позивачем були надані: прайс-лист від 01.08.2014; комерційну пропозицію від 01.08.2014; експортну декларацію від 01.08.2014 №020990; рахунок на перевезення від 04.08.2014 №2706-2014; виписку з бухгалтерської документації від 15.08.2014; платіжне доручення від 29.07.2014 №764; платіжне доручення від 04.08.2014 №816.

За результатами розгляду поданих позивачем документів, Київською митницею були прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 18.08.2014 №100260006/2014/000002/2, згідно з яким вартість задекларованого товару митний орган визначив із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товарів у розмірі 0,9012 Євро за 1 кг.

Підставами для коригування митної вартості стали: неподання декларантом додаткових документів у повному обсязі на письмову вимогу митного органу, а надані документи не можуть бути підставою для підтвердження митної вартості; надана митна декларація не є копією митної декларації країни відправлення, а роздрукована з електронної копії, а також не містить відміток митних органів країни відправлення та країни транзиту; прайс-листи сформовані без зазначення переліку всієї продукції виробника. У рішенні також вказано на те, що методи 2-а та 2-б не застосовані у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методи 2-в, 2-г - через відсутність основи для віднімання (додавання) вартості. Митна вартість товару ґрунтується на раніше визначених митницею митних вартостях, а саме МД від 03.07.2014 №205060000/2014/14435.

Крім цього, Київською митницею складено картку відмови у прийняті митної декларації, оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №100260006/2014/00003.

Позивач на підставі частини сьомої статті 55 Митного кодексу України здійснив заходи щодо випуску товару у вільний обіг під фінансову гарантію заявленого до митного оформлення за митною декларацією від 19.08.2014 №100260006/2014/157027, шляхом подання нової митної декларації.

В подальшому, позивач звернувся до митного органу з листом для надання письмової інформації про причини, за яких заявлена митна вартість не може бути визнана та інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні митної вартості.

За результатами розгляду запиту Київська міжрегіональна митниця листом від 24.09.2014 №10684/1/26-70-62-05-ПІ повідомила позивача про те, що проводилась вивчення документів і виникли сумніви стосовно заявленої митної вартості.

Проте, не погоджуючись з прийнятими рішеннями митного органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012, а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

В силу приписів статті 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з вимогами статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема: код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 58 Митного кодексу України також митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Згідно із статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (стаття 52 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

В силу частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Орган доходів і зборів має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють органу доходів і зборів законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в частині другій статті 53 Митного кодексу України.

Крім того, пунктами 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.

Згідно з частиною третьою статті 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Водночас, суд звертає увагу на те, що повідомляючи позивача про необхідність надати додаткові документи митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.03.2012 у справі №К/9991/89900/11.

В силу приписів частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).

Разом з цим, відповідач не повідомив суду жодних обставин та не надав доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування у позивача додаткових документів, зокрема, що позивач в митній декларації зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості або що надані митному органу документи містили розбіжності.

Відповідно до частини другої статті 55 Митного кодексу України, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідачем не вказано: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митницею у спірному рішенні, а лише містяться посилання на норми закону. Крім того, митним органом не зазначено це в письмовому поясненні, після митного оформлення товарів.

Згідно з частиною третьою статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Проте, представники митного органу не довели декларанту про те, що подані документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Під час митного оформлення товарів, за якими було винесено оскаржуване рішення, позивачем надавались усі необхідні основі документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Будь-яких розбіжностей у зазначених документах митним органом не було вказано. Дане, зокрема, підтверджується і копією електронного листа від митного органу про необхідність надання додаткових документів (копія наявна в матеріалах справи). При цьому, митний орган не вказує, які саме факти чи складові митної вартості потрібно підтвердити запитуваними документами. Не вказується і причини та підстави необхідності надання таких документів, а також не вказується про будь-які розбіжності чи наявні ознаки підробки в таких основних документах.

Слід врахувати, що право митниці на витребування додаткових документів закон тісно пов'язує з наявністю розбіжностей чи ознак підробки у основних документах, які повинні доводитись митним органом при витребовувані додаткових документів. Однак, відповідач жодним чином не вказує на наявність розбіжностей чи ознак підробки в поданих документах, а лише безпідставно витребовує додаткові, що є явним порушенням митного законодавства.

Крім того, зі змісту наданих позивачем документів вбачається, що всі відомості, необхідні для перевірки числового значення складових митної вартості, наявні.

У зв'язку з цим суд вважає витребовування додаткових документів безпідставними. При цьому, Митний кодекс України зобов'язує надавати ці документи лише у разі їх наявності у декларанта.

Листом Міндоходів України від 31.03.2014 вих. № 7420/7/99-99-24-02-04-17 "Щодо додержання законодавства України з питань визначення митної вартості" передбачено, що Кодексом визначений виключний перелік підстав для запиту додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів. До таких підстав, відповідно до частини третьої статті 53 Кодексу віднесено:

- наявність в документах, які підтверджують митну вартість товарів, розбіжностей;

- наявність в документах, які підтверджують митну вартість товарів, ознак підробки;

- відсутність в документах, які підтверджують митну вартість товарів, всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Додаткові документи відповідно до частини четвертої статті 53 Митного кодексу України запитуються органом доходів i зборів виключно у випадку наявності у останнього підстав вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем i покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Інших підстав для запиту додаткових документів законодавством України з питань державної митної справи не встановлено.

У випадку встановлення визначених законодавством підстав для запиту додаткових документів, посадова особа органу доходів i зборів здійснює письмовий запит додаткових документів із зазначенням конкретних документів, які необхідно подати. При цьому, необхідність надання окремих додаткових документів повинна визначатися посадовою особою, виходячи з особливостей зовнішньоекономічної операції.

Рішення про коригування митної вартості товарів приймається органом доходів i зборів виключно у випадках, якщо встановлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість, в тому числі, невірно визначено митну вартість товарів.

Перелік таких випадків є виключний та визначений частиною шостою статті 54 Митного кодексу України.

Суд звертає увагу, що у рішенні про коригування митної вартості товарів повинні обов'язково вказуватись визначені Кодексом підстави його прийняття із зазначенням конкретних джерел інформації та відомостей у цих джерелах, що свідчать про наявність таких підстав.

Проте, митний орган вказаних вимог законодавства не дотримався.

Слід зазначити, що підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена частиною другою статті 58 Митного кодексу України. Відповідно до вищевказаної норми, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Правову позицію з даного питання було викладено в Постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 у справі № 21-91а12 та від 11.09.2012 у справі № 21-262а12, зокрема, в останніх Верховний Суд України вказав: "за умови не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, а витребування цим органом переліку документів, передбачених пунктом 11 Порядку № 1766, без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, суд дійшов правильного висновку про протиправність рішення цього органу щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості.

Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості."

Таким чином ненадання декларантом всіх запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.

Відносно визначення митної вартості товарів за методом 2-ґ (стаття 57 Митного кодексу України, за резервним методом), слід зазначити наступне.

Митним органом не доведено, що неможливо було застосувати інші методи визначення митної вартості, окрім резервного.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Однак, як вбачається з оскаржуваного рішення, митний орган не обґрунтував у спірному рішенні, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми та такими, що у своїй сукупності викликають сумніви у достовірності наданої інформації, не навів обставин, які мали бути підтвердженні додатково запитаними митним органом документами.

Щодо зазначеного в оскаржуваному рішенні неподання позивачем додаткових документів на вимогу митного органу, то судом встановлено, що товариством на виконання вимог митного органу були подані прайс-лист від 01.08.2014; комерційна пропозиція від 01.08.2014; експортна декларація від 01.08.2014 №020990; рахунок на перевезення від 04.08.2014 №2706-2014; виписка з бухгалтерської документації від 15.08.2014; платіжне доручення від 29.07.2014 №764; платіжне доручення від 04.08.2014 №816. Решта витребуваних документів, таких як, зовнішньоекономічний договір, транспортні документи, подавались позивачем під час митного оформлення, що підтверджується даними митної декларації.

Щодо не підтвердження заявленої позивачем митної вартості висновками експертних організацій якісних характеристик товару, які, на думку відповідача, впливають на рівень його вартості, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 частини 3 статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи, а саме: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Суд зауважує, що висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, надаються на письмову вимогу митниці виключно у випадку їх наявності у декларанта.

Крім того, відсутність таких додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами. Неподання декларантом зазначених документів під час митного оформлення, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Щодо відсутності в митній декларації продавця відмітки митного органу країни відправлення, то суд зазначає наступне.

Експортна декларація, яка подавалась під час митного оформлення оцінюваних товарів, була оформлена відправником шляхом електронного декларування, тому не могла і не повинна була містити відміток митних органів країни відправлення.

Враховуючи встановлені судом обставини, митний орган не навів жодного обґрунтованого пояснення та не надав жодного доказу, які б свідчили про наявні розбіжностей, які не дають можливості підтвердити числові значення складових митної вартості товарів, заявленої позивачем під час митного оформлення, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як встановлено судом, митна вартість товарів була підтверджена позивачем всіма необхідними документами, зазначеними у частини другій статті 53 Митного кодексу України.

Таким чином, у відповідача під час прийняття рішення про коригування митної вартості товарів не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товарів ТОВ "Фоззі-Фуд" - за ціною договору.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів також не визначено, яка з перелічених у частині другій статті 58 Митного кодексу України підстав у даній конкретній справі стала причиною неможливості застосування першого методу.

Крім того, спірне рішення не містить обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної Митним органом у рішенні, що доводило б обґрунтованість рівня скоригованої ним митної вартості товару, та не розкриває конкретних фактів, які вплинули на таке коригування, що вказує на їх невідповідність вимогам частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Отже, з наведеного слідує, що відповідач в порушення вимог Митного кодексу України не зазначає необхідної інформації в оскаржуваному рішенні, що є підставою для визнання його протиправним та, відповідно, його скасування.

Відносно не проведення процедури консультацій, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 57 Митного кодексу України, застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до вимог графи 33 "Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 61 Кодексу.

Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

В графі 33 оскаржуваного рішення зазначено, що процедура консультацій проведена та вказані причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів окрім резервного.

Зазначення даної обставини в оскаржуваному рішенні не є достатнім доказом проведення консультації, у разі заперечення цього факту позивачем, так як консультація проводиться до прийняття рішення. Проте, позивачем зазначений факт заперечується.

В той же час, відповідачем не надано доказів на підтвердження вжиття ним заходів з метою дотримання процедури консультацій.

Так, митне оформлення товарів здійснювалось шляхом електронного декларування. При цьому, ніякої іншої інформації, крім вимоги про надання додаткових документів та прийнятого рішення про коригування митної вартості до позивача не надходило, що свідчить про відсутність зі сторони митного органу будь якої мети щодо визначення основи вартості. Також позивач не засвідчував жодним чином запис у рішенні про коригування митної вартості про проведення консультацій, що також підтверджується матеріалами справи.

При цьому, в графі 33 рішення не зафіксовані результати проведеної консультації, а лише вказані причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів.

Митний орган в оскаржуваному рішенні зазначає про проведення процедури консультацій з Декларантом (позивачем). Проте зазначення про проведення консультацій в оскаржуваному рішенні не є достатнім та належним доказом того, що такі консультація дійсно проводилась.

При цьому, позивач категорично заперечив факт проведення процедури консультацій. Натомість відповідачем дані твердження спростовано не було.

Зазначене свідчить, що відповідач не дотримався передбаченого статтею 266 Митного кодексу України порядку визначення митної вартості товару.

Повноваження щодо процедури консультації мають виникати виключно з підстав, визначених у частині п'ятій статті 55 Митного кодексу України (за бажанням декларанта) та у частині четвертій статті 57 Митного кодексу України (під час застосування другорядних методів). Перелік таких підстав є вичерпним.

Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 55 Митного кодексу України, декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів.

На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.

Відповідно до частини четвертої статті 57 Митного кодексу України, застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про те, що позивач скористався правом, встановленим частиною п'ятою статті 55 Митного кодексу України.

Проведення консультації відносно вибору методу визначення митної вартості товару лише на підставі інформації, яка наявна у митного органу, є порушенням вимог вищевказаної норми Митного кодексу України.

Крім того, в порушення графи 33 "Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, відповідачем не вказано результати проведеної консультації.

Враховуючи вище викладене, заявлена позивачем митна вартість у поданій МД вважається правильною, а рішення про коригування митної вартості товарів протиправним.

Таким чином, суд дійшов висновку, що митний орган неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, тому це рішення підлягає скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, Відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження позиції щодо правомірності застосування норм митного законодавства, а відтак, Відповідач не довів суду правомірність прийняття оскаржуваних рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про коригування митної вартості товарів від 18.08.2014 №100260006/2014/000002/2.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (код ЄДРПОУ 32294926) витрати по сплаті судового збору в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.