Рішення № 41631302, 25.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23824/14 25.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Українська енергетична компанія"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення 133 407,69 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Гардер О.В. (представник за довіреністю №375/22 від 11.11.2014р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Українська енергетична компанія" (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (надалі також - відповідач) суми заборгованості в розмірі 133 407,69 грн., а саме 127 404,00 грн. основного боргу, 4 450,41 грн. пені, 534,05 грн. 3% річних та 1 019,23 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за Договором в повному обсязі не виконав, повну вартість поставленого товару не оплатив.

Представник відповідача письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, проте в судовому засіданні позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу визнав повністю та просив суд зменшити розмір пені у відповідності до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України і розстрочити виконання рішення суду протягом одного року шляхом сплати щорічних платежів рівними частинами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2014р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/23824/14, розгляд було призначено на 24.11.2014р.

В судове засідання 25.11.2014р. представник від позивача не з'явився, додаткових заяв та клопотань до суду не надіслав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 25 листопада 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2014 року між позивачем (постачальник за Договором) та відповідачем (покупець за Договором) було укладено Договір про закупівлю (поставку) товарів №13/26 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого позивач зобов'язується поставити відповідачу товари (продукцію) згідно умов Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору відповідач зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору.

Ціною Договору є загальна сума цін на продукцію (вартість), що поставляється за даним Договором. (п. 2.1. Договору).

Ціни на продукцію визначаються в Додатку до Договору. (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 2.5. Договору розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача на підставі рахунку позивача в порядку, передбаченому Додатком до Договору.

Датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції. (п. 5.3. Договору).

Право власності на продукцію переходить позивача до відповідача в момент, передбачений п. 5.3. Договору.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в Додатку до Договору. (п. 12.1. Договору).

Додатком №1 до Договору сторони погодили асортимент, кількість та ціни продукції.

Загальна вартість продукції: 127 404,00 грн., у тому числі ПДВ 21 234,00 грн. (п. 2. Додатку №1 до Договору).

Відповідно до п. 3. Додатку№1 до Договору умови розрахунків: протягом 45 календарних днів з дати поставки продукції.

Строк дії Договору: до 30.06.2015р. (п. 9. Додатку №1 до Договору).

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000992 від 26.05.2014р. на оплату вартості продукції на суму 127 404,00 грн.

Позивачем, згідно умов Договору, було поставлено відповідачу товар на загальну суму 127 404,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної №РН-0000518 від 02.06.2014р.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується відбитком печатки підприємства у зазначеній видатковій накладній та підписом уповноваженої особи (належним чином засвідчена копія довіреності серії ЯКГ №050970/202 від 02.06.2014р. міститься в матеріалах справи).

Як встановлюється матеріалами, що підтверджено позивачем та не спростовано відповідачем, останнім не було проведено розрахунку за отриманий товар на загальну суму 127 404,00 грн.

У зв'язку з непроведенням відповідачем оплати вартості отриманої згідно Договору продукції, позивач був змушений звернувся до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідачем повної оплати вартості товару на рахунок позивача в сумі 127 404,00 грн. проведено не було.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням п. 3. Додатку №1 Договору обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленої позивачем продукції сплив 17.07.2014р.

Отже, з урахуванням викладеного, обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленої позивачем продукції настав та відповідачем в повному обсязі не виконаний.

Оскільки, як підтверджено матеріалами справи, свої зобов'язання відповідач за Договором щодо повної оплати вартості продукції в строк визначений умовами Договору не виконав, то заборгованість останнього по оплаті вартості продукції складає 127 404,00 грн.

Таким чином, з огляду на викладене, позовні вимоги в справі №910/23824/14 про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 127 404,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 4 450,41 грн.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 9.6. Договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені в розмірі 4 450,41 грн., судом визнано його обґрунтованим та таким, що здійснений в межах норм діючого законодавства.

Однак, необхідно зазначити, що відповідачем заявлено вимогу про застосування судом права на зменшення суми штрафних санкцій.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Пунктом 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" встановлено, що відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Згідно матеріали справи, судом встановлено, що відповідач здійснює зокрема господарську діяльність на території, де проводиться антитерористична операція, а тому з паливозабезпеченням енергогенеруючих компаній теплових електростанцій України склалась критична ситуація. Крім того, у зв'язку з бойовими діями на території Донецької та Лугаської бластей відбулись численні руйнування та ушкодження електричних мереж та інфраструктури, майна та обладнання вугледобувних підприємств, транспортної інфраструктури, що в свою чергу обмежує повноцінне функціонування гірничодобувного комплексу регіону та відвантаження вугілля на теплові електростанції.

Відповідно до листа Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України №33/6514 від 20.10.2014р. повідомляється, що з 07 квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей незаконними збройними формуваннями вчиняються чисельні терористичніакти, пов'язані із захопленням державних або громадських будівель і споруд. Проведення АТО триває.

Згідно наданих відповідачем довідок записів вугілля на складах останнього, то запаси вугілля зменшуються до критичних позначок.

Таким чином, судом встановлено, що заявлена до стягнення з відповідача сума пені в розмірі 4 450,41 грн. враховує лише інтереси кредитора за рахунок боржника та призводить до погіршення вже складного фінансового становища підприємства відповідача.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного, відповідно до норм діючого законодавства та наявних в матеріалах справи доказів, суд користуючись наданому йому ст. 551 ЦК України правом на зменшення розміру штрафних санкцій, вирішив, суму пені, яка заявлена до стягнення з відповідача, зменшити на 100% та з урахуванням цього відмовити позивачу в стягненні з відповідача суми пені в розмірі 4 450,41 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 534,05 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 019,23 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат судом встановлено, що здійснений він у відповідності до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012, а тому є обґрунтованим, як і розрахунок суми 3% річних, наведений в позовних матеріалах, а тому, з урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №910/23824/14 про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 534,05 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 1 019,23 грн., підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/23824/14 підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 127 404,00 грн., суми 3% річних в розмірі 534,05 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 1 019,23 грн.

Стосовно клопотання представника відповідача про розстрочку виконання рішення, зміст якого викладений вище, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Отже, враховуючи положення ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що у відповідача склалось скрутне фінансове становище, що призводить до утруднення виконання рішення суду, а тому, враховуючи інтереси обох сторін у справі, з огляду на обов'язковість виконання рішення суду, суд приходить до висновку, що стягнення суми боргу необхідно розстрочити шляхом стягнення суми боргу на шість календарних місяців, згідно графіку.

Також, статею 49 Господарського процесуального кодексу України та пунктом 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу IV Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір виник в наслідок неправильних дій відповідача, судовий збір позивача у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (код ЄДРПОУ 22927045, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Українська енергетична компанія" (код ЄДРПОУ 36374863, адреса: 61051, м. Харків, вул. Клочківська, 346а) основний борг в розмірі 127 404,00 грн. (сто двадцять сім тисяч чотириста чотири гривни 00 копійок), 3% річних в розмірі 534,05 грн. (п'ятсот тридцять чотири гривни 05 копійок), інфляційні втрати в розмірі 1 019,23 грн. (одна тисяча дев'ятнадцять гривен 23 копійки) та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців, а саме:

- до 31.12.2014р. підлягає сплаті сума в розмірі 21 797,38 грн. (двадцять одна тисяча сімсот дев'яносто сім гривень 38 копійок);

- до 31.01.2015р. підлягає сплаті сума в розмірі 21 797,38 грн. (двадцять одна тисяча сімсот дев'яносто сім гривень 38 копійок);

- до 28.02.2015р. підлягає сплаті сума в розмірі 21 797,38 грн. (двадцять одна тисяча сімсот дев'яносто сім гривень 38 копійок);

- до 31.03.2015р. підлягає сплаті сума в розмірі 21 797,38 грн. (двадцять одна тисяча сімсот дев'яносто сім гривень 38 копійок);

- до 30.04.2015р. підлягає сплаті сума в розмірі 21 797,38 грн. (двадцять одна тисяча сімсот дев'яносто сім гривень 38 копійок);

- до 31.05.2015р. підлягає сплаті сума в розмірі 21 797,38 грн. (двадцять одна тисяча сімсот дев'яносто сім гривень 38 копійок).

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.11.2014р.

Суддя С.М. Морозов