Постанова № 41630421, 03.11.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2299/14

03 листопада 2014 року м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Рибачок С.С. за участю:

представників позивача: Хоменка А.П., Русенко О.А.,

представника відповідача: Махаринця М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Рівненського вищого професійного училища Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, ВСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Рівненське вище професійне училище Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування:

податкового повідомлення-рішення від 19.05.2014 року №0000122251, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 20411,00 грн., з яких: 16329,00 грн. - за основним платежем; 4082,0 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

податкової вимоги від 13.06.2014 року №248-25 про сплату податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями з податку на додану вартість на загальну суму 21362,44 грн., з яких 16255,73 грн. - за основним платежем; 4082,0 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; 1024,71 грн. - пеня.

В основу визначення податкових зобов'язань позивача по податку на додану вартість податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг) по безтоварним операціям з контрагентами, до податкового кредиту, що призвело до завищення суми податкового кредиту у періоді, що перевірявся, та заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету. Актом перевірки позивача встановлено, що документи, видані на виконання поставки продукції позивачу, у тому числі видаткова та податкова накладні, не створюють правових наслідків, а саме не можуть вважатися первинними документами, які фіксують та підтверджують здійснення господарських операцій, що свідчить про їх безтоварність. Такі висновки податкового органу базуються на результатах перевірки контрагентів позивача, якими встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування податкового кредиту за операціями, які не мають товарного характеру, які, в свою чергу, побудовані на результатах перевірок/зустрічних звірок/довідок контрагентів контрагентів позивача по ланцюгу постачання. За інформацією податкового органу, операції контрагентів контрагентів позивача не підтверджені жодними первинними документами, за відсутністю руху активів у процесі господарських операцій та реальності змін майнового стану платника, що підтверджує нереальність відповідних операцій. Згідно баз даних відповідача, з контрагентів позивача зняті податкові зобов'язання по податку на додану вартість за відповідні періоди, що доводить нереальність господарських угод позивача з контрагентами як таких, що не спричиняють реальне настання правових наслідків. Відповідні висновки податкового органу лягли в основу винесеного спірного податкового повідомлення-рішення та оспорюваної вимоги, внаслідок завищення, на думку податкового органу, позивачем суми податкового кредиту по безтоварним операціям з контрагентами за перевіряємий період.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу не підтверджені жодними доказами, оскільки позивач сформував податковий кредит за відповідний період на підставі податкових накладних, виписаних у порядку виконання господарських договорів, виконання яких повністю підтверджено господарською документацією бухгалтерського і податкового обліку позивача. Зауваження до форми і змісту податкових накладних у акті перевірки відсутні, при цьому на момент видачі податкових накладних контрагенти позивача були зареєстрованим платниками податку на додану вартість, у чому пересвідчився позивач перед укладенням відповідних господарських угод, за наслідками яких було сформовано спірний податковий кредит. Як переконаний позивач, припущення податкового органу щодо відсутності наміру у контрагентів позивача на створення правових наслідків та фактичних дій, спрямованих на виконання договірних зобов'язань, не спростовують обставин щодо фактичного надходження товарно-матеріальних цінностей позивачу та надання послуг за відповідними господарськими операціями. На підставі викладеного позивач просив суд позов задовольнити та скасувати спірне податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, подав суду письмові заперечення, у яких зазначив, що в основу висновків податкового органу про завищення позивачем суми податкового кредиту протягом перевіряємого періоду покладені дані про віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у ціні товарів/послуг по фіктивним операціям з контрагентами. Оскільки за наслідками перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання відповідачем були виявлені дані, що не відповідають наданій позивачем інформації у ході перевірки, відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій позивача, за наслідком яких ним було сформовано оспорюваний податковий кредит, оскільки товар не придбавався та не транспортувався, а представлені до перевірки документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а лише є документальним оформленням фіктивних операцій, що не спричиняють у дійсності реальних господарських наслідків. В силу чого, на думку податкового органу, визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість та застосування за порушення податкового законодавства штрафних (фінансових) санкцій є обґрунтованим, а оспорюване податкове повідомлення-рішення правомірним, а відтак і податкова вимога про сплату відповідних сум по податку на додану вартість винесена у відповідності до податкового законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні. З таких підстав просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позовних вимог, додатково повідомив, що згідно службової записки слідчого управління розслідувань Головного управління Міністерства доходів і зборів у Рівненській області 19.05.2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення щодо невстановлених осіб за фактом розтрати державних коштів, за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 191 Кримінального Кодексу України. Як зазначено в службовій записці вказане кримінальне провадження скеровано в адресу прокуратури Рівненської області для визначення підслідності за Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області. На переконання представника відповідача, дане кримінальне правопорушення стосується господарської діяльності позивача та його посадових осіб, зокрема і в частині операцій, за наслідком яких сформовано спірний податковий кредит, що є предметом доказування у даній справі. При цьому представник відповідача не надав суду вичерпної інформації про наявність судового рішення (вироку у кримінальній справі) відносно відповідача або його посадових осіб по спірних операціях, що розглядаються судом.

Заслухавши представників сторін, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Рівненське вище професійне училище Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України є юридичною особою - державною організацією, що зареєстрована 14.05.2004 року Рівненською районною державною адміністрацією Рівненської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Рівненському районі з 03.10.1997 року та зареєстроване як платник податку на додану вартість протягом періоду, що перевірявся (свідоцтво №24741583 від 27.05.2004 року).

Як вбачається зі статуту позивача, основним видом діяльності училища є професійно-технічна освіта на рівні вищого професійно-технічного навчального закладу. Згідно пункту 2.4. статуту училище здійснює, зокрема, організацію навчально-виховного та навчально-виробничого процесів; забезпечення належних умов для засвоєння курсантами, слухачами, учнями і студентами навчальних програм, набуття практичних умінь і навичок згідно з кваліфікаційними та професійними вимогами; організацію майнового забезпечення курсантів і слухачів, направлених за замовленням Департаменту ДСО при МВС України, а також побутового обслуговування курсантів, слухачів, учнів та студентів.

У квітні 2014 року на підставі наказу Державної податкової інспекції у Рівненському районі від 22.04.2014 року №172, згідно направлення на перевірку від 22.04.2013 року №41/22-138 посадовою особою податкової інспекції було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Рівненського вищого професійного училища Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з Приватним підприємством "Руно-СМ" за грудень 2011 року та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" за липень 2013 року (акт перевірки №26/22-141/08805772 від 06.05.2014 року).

За результатами перевірки посадовою особою податкового органу зроблено висновок про порушення позивачем:

пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 16329 грн., в тому числі: за грудень 2011 року в сумі 256 грн., за липень 2013 року в сумі 16073 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що правочини, укладені між позивачем і контрагентами - Приватним підприємством "Руно-СМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" здійснені без мети настання реальних наслідків.

Такі висновки податкового органу базуються, зокрема, на інформації у довідці про результати проведення зустрічної звірки Приватного підприємства "Руно-СМ" щодо документального підтвердження господарських відносин з платником Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Консалтінг" їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2011 року, яка, в свою чергу, ґрунтується на висновках акта про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Консалтінг" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків та зборів Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Синтетика" їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2011 року від 20.02.2012 року №97/23-03-05/37093546, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Консалтінг" за період грудень 2011 року не підтвердило жодним первинним документом здійснення господарської діяльності, руху активів у процесі господарських операцій та реальності змін майнового стану платника податків, а тому відсутній факт реального вчинення господарських операцій за грудень місяць 2011 року. Основуючись на викладеному, за звіркою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Консалтінг" було зроблено висновок про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством "Руно-СМ", встановлено дефектність первинних документів, що були використані при оформленні господарських операцій з питання придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Консалтінг" та подальшого руху придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) до кінцевого споживача. Також, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" побудовані на даних довідки про результати проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" щодо документального підтвердження господарських відносин з Рівненським вищим професійним училищем Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та ОСОБА_5 їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року. Так, у згаданій довідці Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" підтвердило, що надані послуги для позивача виконано ОСОБА_5 за договором підряду, однак, згідно акта про проведення документальної позапланової перевірки ОСОБА_5 з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року від 14.02.2014 року №17/1745/НОМЕР_1 підприємець не використовує найману працю та не надав до перевірки жодних підтверджуючих документів щодо виникнення податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з придбання товарів, робіт та послуг та первинних документів до них, що свідчить, за висновком податкового органу, про фіктивність господарських операцій. Враховуючи проведення зазначеним підприємцем безтоварних операцій, даною перевіркою податковим органом було встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів підприємствам-покупцям за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року. Зважаючи на безтоварність господарських операцій контрагентів позивача по ланцюгу постачання, що визначено податковим органом на підставі вищевказаних актів перевірок/звірок контрагентів позивача та їх контрагентів, відповідачем зроблено висновок про нереальність господарських операцій позивача із вказаними контрагентами як наслідок.

Таким чином, за результатами перевірки позивача Державною податковою інспекцією у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.05.2014 року №0000122251, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 20411,00 грн., з яких: 16329,00 грн. - за основним платежем; 4082,0 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; та виставлено податкову вимогу від 13.06.2014 року №248-25 про сплату податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями з податку на додану вартість на загальну суму 21362,44 грн., з яких 16255,73 грн. - за основним платежем; 4082,0 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; 1024,71 грн. - пеня.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржував його у адміністративному порядку, але рішеннями податкового органу усі скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін, тому позивач звернувся до суду.

Щодо господарських операцій позивача з Приватним підприємством "Руно-СМ" судом встановлено наступне.

У грудні 2011 року позивач уклав з Приватним підприємством "Руно-СМ" договір купівлі-продажу від 01.12.2011 року №153, за умовами якого продавець - Приватне підприємство "Руно-СМ" для забезпечення підрозділів ДСО зобов'язувався поставити покупцю - Рівненському вищому професійному училищу Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України парасолі, ґудзики, застібки-блискавки (код ДК 016-97 36.63.3.): емблема МВС 100 шт., ґудзики мал. 100 шт., кокарда МВС 25 шт.; капелюхи та інші головні убори (код ДК 016-97 18.24.4.): шапка ВОХОР 25 шт., берет чорного кольору 25 шт., а покупець зобов'язувався прийняти вироби і оплатити їх на умовах даного договору.

Як пояснили суду представники позивача, у ході виконання вказаного договору у грудні 2011 року позивач отримав від контрагента вказані вироби в обумовленій договором кількості на загальну суму 5376 грн., в т.ч. ПДВ - 896 грн.

На підтвердження факту поставки товару, а саме: шапка вушанка вохор чорного кольору (25 шт.) за ціною 88,20 грн./шт. на суму 2205,00 грн., берет чорного кольору (25 шт.) за ціною 45 грн./шт. на суму 1125,00 грн., емблема МВС (100 шт.) за ціною 6,75 грн./шт. на суму 675,00 грн., ґудзики 14 мм (100 шт.) за ціною 1 грн./шт. на суму 100,00 грн., кокарда МВС (25 шт.) за ціною 15 грн./шт. на суму 375,00 грн., позивач надав суду видаткову накладну №171 від 15.12.2011 року на загальну суму 5376,00 грн.

За отримані вироби згідно рахунку-фактури від 09.12.2011 року №171 позивачем було перераховано на рахунок контрагента - Приватного підприємства "Руно-СМ" грошові кошти у сумі 5376,00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 896,00 грн. згідно платіжного доручення №1404 від 22.12.2011 року, що також підтверджується випискою по банківському рахунку позивача в матеріалах справи.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Приватного підприємства "Руно-СМ" податкову накладну №15 від 15.12.2011 року на суму 5376,00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 896,00 грн., яка зареєстрована позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних за грудень 2011 року (за №п/п 1), що не заперечувалось відповідачем.

З пояснень представників позивача у ході судового розгляду, перевезення виробів здійснювалось компанією "Автолюкс", що підтверджується наданою суду декларацією №2132828 відправника Приватного підприємства "Руно-СМ" (м.Харків), що коштувало позивачу 36 грн., що у порівнянні з вартістю послуг окремого перевізника значно дешевше, чим економічно вигідно позивачу.

Даний товар був отриманий позивачем та оприбуткований згідно прибуткової накладної від 15.12.2011 року №ВУ-001278 та у подальшому використаний шляхом видачі конкретним курсантам згідно відомостей на видачу речового майна для кандидатів на службу в ОВС під власноручний підпис особи (копії відомостей наявні в матеріалах справи), чим, у тому числі, забезпечувалось здійснення статутних завдань позивача.

Відповідно до додатку 7 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2011 року "Розрахунок (перерахунок) частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами, необоротними активами між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями" позивач визначив відсоток частки використання товарів/послуг в розмірі 28,6 відсотків. Таким чином, частина податку на додану вартість по Приватному підприємству "Руно-СМ", яка віднесена училищем до податкового кредиту в грудні 2011 року, склала 256,00 грн., що відображено у додатку 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2011 року.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців станом на 13.05.2011 року в матеріалах справи, Приватне підприємство "Руно-СМ" зареєстроване у Єдиному державному реєстрі, відомості про юридичну особу підтверджені. Як пояснили суду представники позивача, перед укладенням відповідної угоди позивач пересвідчився, що дане підприємство зареєстроване у Єдиному державному реєстрі та є платником податку на додану вартість, при цьому позивач продовжує і надалі співпрацювати з даним контрагентом, що підтверджується копіями договорів в матеріалах справи.

Щодо господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" судом встановлено наступне.

У липні 2013 року позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" договір на виконання підрядних робіт від 01.07.2013 року №01/07/2012-01, за умовами якого підрядник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" зобов'язувався виконати ремонт гуртожитку №3 Рівненського вищого професійного училища Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (замовник) в приміщенні, що знаходиться за адресою: Рівненський район, с. Городок, вул. Барона Штейгеля, 90, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити повну вартість робіт у відповідності до умов даного договору та додатків до нього, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно розділу 2 договору підряду вартість робіт, що виконуються згідно даного договору, обумовлюється підписаним сторонами додатком №1 (Договірна ціна) та додатком №2 (Протокол узгодження договірної ціни). Загальна вартість робіт, що виконуються згідно з додатком №1, становить 998281,27 грн., у тому числі ПДВ - 166380,21 грн.

Відповідно до розділу 3 цього ж договору, розрахунки між сторонами договору здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування коштів замовником на розрахунковий рахунок підрядника. Оплата за роботи здійснюється поетапно: 1-етап - 30% від вартості договору (аванс) - оплата на протязі 3 днів з моменту підписання договору сторонами; можливе додаткове перерахування коштів (додатковий аванс) на закупівлю матеріалів, але не більше 15 % від вартості договору; 2-етап - остаточний розрахунок здійснюється на протязі 3 днів після підписання актів виконаних робіт.

За змістом пункту 4.1 договору підряду здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом протягом 3 днів з моменту повідомлення підрядником замовника про готовність предмету даного договору до приймання та при відсутності зауважень зі сторони замовника.

Згідно додатку №2 до згаданого договору (протокол узгодження договірної ціни) вартість робіт за укладеним договором підряду склала 998281,27 грн., у тому числі ПДВ - 166380,21 грн.

Як пояснили суду представники позивача, вибір виконавця робіт по ремонту приміщення гуртожитку №3 погоджувала спеціально створена комісія, що оформлено протоколом засідання комісії по вивченню комерційних пропозицій Рівненського вищого професійного училища Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України від 21.06.2013 року №19, на порядку денному якого розглядалось питання обрання виконавця робіт за критерієм найприйнятнішої комерційної пропозиції, за якого одностайно проголосовано членами комісії та обрано Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг". Також, балансовою комісією Департаменту ДСО при МВС України було надано дозвіл позивачу на оплату вартості ремонтно-будівельних робіт у гуртожитку Г-ІІ загальною вартістю 998281,27 грн. (підпункт 2.2.2. пункту 2.2. протоколу засідання балансової комісії Департаменту ДСО при МВС України від 27.06.2013 року №26).

Виконання обумовлених договором від 01.07.2013 року №01/07/2012-01 ремонтних робіт засвідчено актом приймання виконаних будівельних робіт, підписаним позивачем з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" 14.10.2013 року з підсумковою відомістю (витратами) на проведені роботи, із зазначенням виконаних робіт та використаних матеріалів та понесених затрат. Крім того, у судове засідання представниками позивача були надані фотоматеріали, у яких у режимі фотозйомки зафіксовано стан приміщень гуртожитку №3 до та після проведення ремонтних робіт, з яких вбачається очевидне поліпшення побутових умов та технічних характеристик приміщень. У судовому засіданні представник відповідача не виказав заперечень з приводу належності відзнятих у такий спосіб приміщень до гуртожитку №3 позивача. Також, у судовому засіданні свідок ОСОБА_6, яка перебуває у позивача на посаді завідувача ВРЗ, підтвердила, що протягом періоду проведення ремонтних робіт у гуртожитку №3 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" відряджались робочі, які виконували відповідні ремонтні роботи, претензій щодо якості та обсягу виконаних робіт у позивача відсутні.

Оплата за виконані ремонтні роботи проводилась позивачем на підставі виписаних рахунків-фактур протягом липня-жовтня 2013 року. Оскільки спірну суму податкового кредиту у 16073 грн. за наслідками поведених операцій з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" позивач сформував за липень 2013 року, суд досліджував такі операції у межах відповідного періоду.

Так, згідно рахунку-фактури від 02.07.2013 року №ФІ-0000021 на суму 299484,38 грн. позивач сплатив на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" грошові кошти у сумі 299484,38 грн., у тому числі ПДВ - 49914,06 грн. згідно платіжного доручення від 02.07.2013 року №50 з призначенням платежу "за ремонт приміщень гуртожитку №3"; згідно рахунку-фактури від 23.07.2013 року №ФІ-0000035 - 100000,00 грн., у томі числі ПДВ - 16666,67 грн. згідно платіжного доручення від 23.07.2013 року №51. Проведення зазначених безготівкових розрахунків підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за відповідний період, копія якої наявна в матеріалах справи.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі вартості послуг за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" податкову накладну №1 від 02.07.2013 року на суму 299484,38 грн., в т.ч. ПДВ на суму 49914,06 грн., яка зареєстрована позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних за липень 2013 року (за №п/п 1); та податкову накладну №15 від 23.07.2013 року на суму 100000,00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 16666,67 грн., яка зареєстрована позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних за липень 2013 року (за №п/п 2), що не заперечувалось відповідачем.

Відповідно до додатку 7 до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року "Розрахунок (перерахунок) частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами/послугами, необоротними активами між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями" позивач визначив відсоток частки використання товарів/послуг в розмірі 24,14 відсотків. Таким чином, частина податку на додану вартість по Товариству з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг", яка віднесена училищем до податкового кредиту в липні 2013 року, склала 16072,58 грн., що відображено у додатку 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року.

У судовому засіданні представники позивача представили суду документи, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" зареєстроване 03.02.2010 року Солом'янською районної у місті Києві державною адміністрацією, на момент проведення операцій відомості про товариство містилися у Єдиному державному реєстрі, відомості про юридичну особу підтверджені, з 15.07.2011 року зареєстроване платником податку на додану вартість (свідоцтво №100344793), та має ліцензію серії АЕ №260682 видану Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 29.03.2013 року (чинна з 22.03.2013 року по 22.03.2018 року), яка надає право здійснення відповідних робіт, у тому числі ремонтно-будівельних, згідно переліку, що є додатком до даної ліцензії. Як повідомили суду представники позивача, позивач перед вибором контрагента пересвідчився про наявність права здійснення відповідних робіт та статусу платника податку на додану вартість, що не викликало сумнівів з приводу господарської діяльності контрагента.

Між тим, у ході судового розгляду представник відповідача подав суду клопотання про витребування доказів, а саме відомостей про стан розслідування кримінального провадження в слідчому відділі РВ УМВС у Рівненському районі. Своє клопотання мотивував наявністю у Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань відомостей про порушення кримінального провадження №32014180000000051 за фактом розтрати державних коштів у сумі 168,5 тис. грн. невстановленими особами протягом 2013 року при виконанні ремонтних робіт у гуртожитку №3 Рівненського вищого професійного училища Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України.

Тому, ухвалою від 08.09.2014 року суд витребував у Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області інформацію стосовно наявності матеріалів кримінальної справи за фактом розтрати бюджетних коштів в ході ремонту гуртожитку Рівненського вищого професійного училища Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та стадії її розгляду. Однак, на момент вирішення справи у суді жодної відповіді від Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області по даному факту до суду не надійшло, як і не повідомив будь-якої іншої інформації про наявні рішення суду (вироки за кримінальним провадженням) і представник відповідача. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними матеріалами та зібраними у ній доказами.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось, податкові зобов'язання по податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку з формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагентам позивача у складі ціни отриманого товару/послуг, податкового кредиту з податку на додану вартість. Оскільки за висновком податкового органу операції позивача не мали економічного змісту та носили безтоварний характер, то і формування податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про фіктивність господарських операцій, що покладено в основу висновків про неправомірне формування податкового кредиту за відповідні періоди та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється в даній справі.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Згідно з п. 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4. "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України за №88 від 24.05.1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (надалі - Податковий кодекс України), яким встановлено порядок формування платниками податків податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, відповідно до пп. "а" пункту 198.1 статті 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Таким чином, для підтвердження законності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з його контрагентами необхідно підтвердження реальності даних господарських операцій відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з вимогами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI , платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу, орендарю) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити обов'язкові реквізити, перелік яких наведено у вказаній статті.

В силу положень, закріплених у абзацах 1, 2 пункту 201.10 статті 201 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI , податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни отриманих товарів/наданих послуг, підтверджені податковими накладними.

Надані позивачем для перевірки та в судове засідання податкові накладні, виписані Приватним підприємством "Руно-СМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг", відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, претензії щодо їх форми та змісту у відповідача відсутні.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи на момент здійснення господарських операцій та на час виписки податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість, реєстрація платника ПДВ анульованою не була. Дослідженими в судовому засіданні первинними документами підтверджуються факти надання позивачу товарів та послуг, оплата їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, що підтверджують фактичне здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару у контрагента - Приватного підприємства "Руно-СМ", та послуг - у Товариства з обмеженою відповідальністю Фортіс-Інжиніринг", які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту за відповідний звітний період.

Таким чином, наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження реальності господарських операцій та обґрунтованого формування податкового кредиту по податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з Приватним підприємством "Руно-СМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" за відповідний період.

З урахуванням закріпленого в статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку доказування відповідача - суб'єкта владних повноважень у разі заперечення проти адміністративного позову щодо правомірності його рішення, Державною податковою інспекцією у Рівненському районі не надано суду належних та допустимих доказів та не доведено той факт, що задекларовані позивачем операції з придбання товарів/послуг у контрагентів в реальності не виконувались, а мало місце лише перерахування позивачем контрагентам коштів з метою завищення податкового кредиту без фактичного отримання від них товарів/послуг/робіт.

За таких обставин, твердження податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами судом до уваги не беруться, так як вони побудовані виключно на припущеннях та даних актів перевірок контрагентів позивача в розрізі постачальників товарів.

Так, суд відхиляє посилання податкового органу до актів перевірок контрагентів позивача та їх постачальників по ланцюгу постачання, а також актів щодо зустрічних звірок таких контрагентів, як підстави для визнання господарських операцій з позивачем фіктивними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Зазначені в акті перевірки обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Платник податків (покупець товару/споживач послуг), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту та обчислення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного періоду та сумою такого податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог податкового законодавства і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за порушення його контрагентами правил ведення фінансово-господарської діяльності та податкової дисципліни.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Тому, суд зазначає, що Рівненське вище професійне училище Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність контрагентів щодо невідображення ними сум податків по господарським операціям та/або неподання звітності до податкового органу. Це означає, що не виконання контрагентами своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цих конкретних осіб, а тому сама по собі несплата податків продавцями не може бути підставою для відмови у праві для платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарських операцій.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами позивача про те, що господарські операції між Рівненським вищим професійним училищем Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та Приватним підприємством "Руно-СМ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортіс-Інжиніринг" з іншої сторони мали реальний характер, підприємства-контрагенти ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, прослідковується реальний рух активів та фактичне постачання товарів/послуг, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Таким чином, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту, та як наслідок заниження податку на додану вартість, є безпідставними, тому оспорюване податкове повідомлення рішення від 19.05.2014 року №0000122251 є неправомірним та підлягає скасуванню.

В силу пункту 129.2. статті 129 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI нарахована податковим органом пеня за період заниження грошового зобов'язання позивача по податку на додану вартість скасовується.

Оскільки оспорювана податкова вимога виставлена відповідачем на суму визначеного податковим органом податкового зобов'язання по податку на додану вартість згідно податкового повідомлення рішення від 19.05.2014 року №0000122251, яке визнається судом протиправним та скасовується, враховуючи скасування нарахованої пені, оспорювана вимога від 13.06.2014 року №248-25 позбавлена правового змісту за безпідставністю визначення податкових зобов'язань, а тому підлягає скасуванню судом.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 182,70 грн. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору у сумі 182,70 грн. підлягають присудженню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати:

податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 19.05.2014 року №0000122251, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 20411,00 грн., з яких: 16329,00 грн. - за основним платежем; 4082,0 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

податкову вимогу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 13.06.2014 року №248-25 про сплату податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями з податку на додану вартість на загальну суму 21362,44 грн., з яких 16255,73 грн. - за основним платежем; 4082,0 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; 1024,71 грн. - пеня.

Присудити на користь позивача - Рівненського вищого професійного училища Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.