Постанова № 41630241, 20.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 листопада 2014 року № 826/9729/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доВійськової частини А0515 провизнання протиправним та скасування наказу про звільнення, зобов'язання вчинити дії

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини №А0515 про визнання протиправним та скасувати наказу командира військової частини А0515 №23 від 27.06.2014 про звільнення його з посади завідувача сектору Адміністративного управління військової частини А 0515 у зв'язку зі скороченням штату працівників; зобов'язати військову частину А 0515 (код ЄДРПУО 22990919) поновити його на посаді завідувача сектору або рівнозначній посаді; зобов'язати військову частину А 0515 (код ЄДРПУО 22990919) здійснити розрахунок та виплату грошового забезпечення за вимушений прогул у відповідності до норм чинного законодавства України; зобов'язати військову частину А 0515 (код ЄДРПУО 22990919) сплатити компенсацію моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно позбавив його права переважного залишення на роботі при скороченні штату, протягом двох місяців не запропонував йому іншої посади, хоча інші працівники призначалися на існуючі на той час посади, та неправомірно звільнив позивача 29.09.2014 з посади завідувача сектору Адміністративної управління військової частини А 0515.

Відповідач проти позовних вимог заперечував в повному обсязі та зазначає, що зі сторони відповідача було вчинено передбачені законом заходи при скороченні штату, зокрема, позивачу було запропоновано перевести на інші посади, проте, позивач від них відмовився, а тому, враховуючи відсутність вакантних посад завідуючого сектора у військовій частині А0515 та відмову позивача від переведення на одну із запропонованих вакантних посад, наказом командира військової частини А 0515 від 07.06.2014 №23 ОСОБА_1 було звільнено у відповідності до законодавства.

В судовому засіданні сторони заявили клопотання про подальший розгляд справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Під час розгляду справи, суд,-

В С Т А Н О В И В:

Наказом командира військової частини А0515 № 37 від 12.09.2011 ОСОБА_1 прийнятий на державну службу та призначений на посаду головного спеціаліста державної служби - старшого інспектора сектору інспекторів Адміністративного управління.

Наказом командира в/ч А 0515 №23 від 27.06.14 2011 ОСОБА_1 звільнено з вказаної посади у зв'язку зі скороченням штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 не погоджуючись з прийнятим наказом звернувся з адміністративним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасувати наказу командира військової частини А0515 №23 від 27.06.2014 про звільнення позивача з посади завідувача сектору Адміністративного управління військової частини А 0515 у зв'язку зі скороченням штату працівників, суд зазначає наступне.

Відповідач зазначає, що Військова частина А0515 здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про розвідувальні органи України", Положення про військову частину А0515 затверджено Указом Президента України відповідно до вимог частини 2 статті 7 Закону України "Про розвідувальні органи України".

На виконання вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 17.03.2014 № Д-322/1/03 та з метою подальшого підвищення ефективності виконання завдань, покладених на військову частину А0515, проводилися організаційні заходи спрямовані на оптимізацію організаційної структури та чисельності військової частини А0515. Внаслідок зазначених заходів сектор Адміністративного управління військової частини А0515 з 30.06.2014 був виключений зі штату в повному складі.

В судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_2, який повідомив, що зміни стосувалися більшості структур військової частини А0515 та реорганізація була у межах чисельності.

Також сідок (ОСОБА_2) зазначив, що підрозділ, в якому працював позивач, було скорочено в повному обсязі, а прийняті накази про звільнення працівників державних службовців були прийняті на підставі директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 17.03.2014 № Д-322/1/03, що не суперечить законодавству.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про розвідувальні органи України" від 22.03.2001 № 2331-III, службовці кадрового складу розвідувальних органів України є державними службовцями. Віднесення їх посад до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом, а порядок прийому на службу в розвідувальний орган визначається згідно із законом та з положенням про відповідний розвідувальний орган.

Згідно до статті 30 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16 1 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону. Припинення державної служби відповідно до пункту 7 частини першої цієї статті здійснюється у триденний строк з дня отримання органом, в якому працює державний службовець, копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили. Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби. За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше трьох років і звільнені у зв'язку із зміною складу органу, де вони працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу, зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але не більше одного року.

Частиною першою статті 1 Кодексів законів про працю України (надалі - КЗпП), передбачено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Стаття 4 КЗпП, визначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до частини першої - третьої статті 492 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Начальником Адміністративного управління Мертвиченком В.О. 29.04.2014 було попереджено ОСОБА_1 про майбутнє звільнення із займаної посади, та запропоновано ОСОБА_1 перевести на посаду - провідного спеціаліста державної служби (за рахунок посади військовослужбовця - офіцера) 5 відділу Адміністративного управління військової частини А051, проте ОСОБА_1 відмовився від запропонованої посади та просив призначити його на рівнозначну посаду, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 29.04.2014.

В матеріалах справи містяться докази звернення відповідача до Департаменту 4 військової частини А0515, до Департаменту 3 військової частини А0515, до Департаменту 1 військової частини А0515, до Департаменту 2 військової частини А0515 з проханням надати інформацію щодо можливості розміщення на посаді завідувача сектору контролю розвідувальної діяльності ОСОБА_1

Листом від 30.05.2014 №222/4д/242 (вх. 2184/7 від 02.06.2014) за підписом Директора 4 департаменту військової частини А0515 генерала-майора В.Л. Сімакова було повідомлено, що в 4 департаменті військової частини А0515 розглянуто можливість подальшого використання ОСОБА_1 та пропозицій щодо розміщення в підрозділах департаменту на рівнозначній посаді немає.

Листом від 03.06.2014 №222/1д/244 (вх. 2241/7 від 06.06.2014) за підписом Заступника командира військової частини А0515 Директора 1 департаменту військової частини А0515 генерала-лейтенанта М.Г. Мельникова було повідомлено, що можливості розміщення завідувача сектору контролю розвідувальної діяльності Адміністративного управління військової частини А0515 ОСОБА_1 у структурних підрозділах військової частини А0515 немає.

Листом від 06.06.2014 №222/3д/579 (вх. 2249/7 від 06.06.2014) за підписом Директора 3 департаменту військової частини А0515 генерала-майора В.В. Камінського було повідомлено, що у 3 департаменті військовій частини А0515 ретельно вивчено питання щодо розміщення на посадах ОСОБА_1 Розгляд кандидатури ОСОБА_1 на посаду в структурні підрозділи 3 департаменту військовій частині А0515 не можливий, у зв'язку із відсутністю вакантної посади державного службовця відповідної категорії.

Листом від 02.06.2014 №222/2/333 (вх. 2194/7 від 02.06.2014) за підписом Начальника 2 управління військової частини А0515 полковника О.О. Лукіна було повідомлено, що рівноцінної посади завідувача сектору для розміщення ОСОБА_1 не являється за можливе, у зв'язку з відсутністю в управлінні вакантних посад.

З матеріалів справи вбачається, що 25.06.2014 Заступником командира військової частини А0515 та в присутності під час бесіди: начальника 7 управління військової частини А0515 генерал-майор Бакуменко О. Ф., голова профспілкового комітету № 4 профспілки працівників військових частин військового містечка № 204 працівник Збройних Сил України ОСОБА_9, була проведена бесіда з позивачем, в якій було запропоновано останньому переведення його на одну з посад: Головного спеціаліста державної служби (за рахунок посади військовослужбовця - старшого офіцера) 1 відділу 1 управління 2 департаменту. Головного спеціаліста державної служби (за рахунок посади військовослужбовця - старшого офіцера) групи 2 управління 2 департаменту.

В розділі побажання державного службовця на Аркуші бесіди від 25.06.2014 Позивач зазначив: «Враховуючи, що з 29.04.2014 року існувала посада завідувача сектором у 43 управлінні, командування в/ч А0515 мали запропонувати її мені, як особі, що користується переважним правом на це. Від посад, нижчої посадової змушений відмовитися і залишаю за собою право поновитися на роботі через суд.».

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як вбачається, з матеріалів справи позивачу було неодноразово запропоновано перевести на інші посади, проте останній відмовлявся від запропонованих посад державного службовця та висловлював бажання переміщення його на рівнозначну посаду (завідувача сектором), в даному випадку відповідач вчиняв всі дії щодо надання переважного права залишити позивача на посаді державного службовця.

Також, відповідачем надано суду інформацію про наявність вакантних посад державної служби військової частини А0515 за період з 29.05.2014 по 27.06.2014, з даної інформації вбачається, що посада завідувач сектору 3 управління 4 департаменту була вакантною з 20.05.2014 по 22.06.2014.

Згідно Інформації про заповнення вакантних посад державної служби військової частини А0515 за період з 29.04.2014 по 27.06.2014, вбачається, що наказом від 23.06.2014 №22 Туманов Ю.Л. призначений на посаду завідувача сектору 3 управління 4 департаменту. (Примітки: до призначення працював у в/ч А0515).

Отже, на час проведення співбесіди 25.06.2014 з позивачем вакантної посади державного службовця, яку обіймав позивач завідувач сектору у структурних підрозділах військової частини А0515 не було, а тому, наказ від 27.06.2014 №23 про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору Адміністративного управління військової частини А 0515 у зв'язку зі скороченням штату працівників прийнятий у відповідності до законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частин щодо визнання протиправним та скасувати наказ командира військової частини А0515 №23 від 27.06.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору Адміністративного управління військової частини А 0515 у зв'язку зі скороченням штату працівників не підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання війської частини А 0515 (код ЄДРПОУ 22990919) поновити позивача на посаді завідувача сектору або рівнозначній посаді та зобов'язати військову частину А 0515 (код ЄДРПУО 22990919) здійснити розрахунок та виплату грошового забезпечення за вимушений прогул у відповідності до норм чинного законодавства України, суд вважає, що дані позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено правомірність прийняття наказу командира військової частини А0515 №23 від 27.06.2014 про звільнення позивача з посади у зв'язку зі скороченням штату працівників.

В частині позовних вимог щодо зобов'язати військову частину А 0515 (код ЄДРПУО 22990919) сплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп.

Стаття 23 Цивільного кодексу України визначає, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом третім статті 23 Цивільного кодексу України, чітко визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, пункт четвертим статті 23 Цивільного кодексу України, чітко визначає, що моральна шкода не залежить від майнової шкоди та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

У відповідності до Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» Міністерства юстиції України листом від 13.05.2004 №35-13/7097 зазначається, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 №4, також визначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Згідно з частини 2 статті 57 Цивільного кодексу України, засобами доказування є: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів.

Стаття 1167 Цивільного кодексу України, передбачає, що завдана моральна шкода неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючи вищевикладене, шкода заподіяна органом державної влади повинна відшкодовуватися за рахунок коштів бюджету передбачених для цього органу, а останній, зобов'язаний вжити всіх заходів для забезпечення відповідних асигнувань на цю ціль, якщо його вина буде доведена в судовому порядку, що не суперечить статті 56 Конституції України та статті 1174 Цивільного кодексу України.

Виходячи з вищенаведеного, як вбачається з матеріалів справи, реальність заподіяної відповідачем школи Позивачу недоведена, а відтак, позовна вимога щодо зобов'язати військову частину А 0515 (код ЄДРПОУ 22990919) сплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп. не підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачем у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволені позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 86, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов