Рішення № 41629672, 25.11.2014, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4712/14-ц

провадження №2/619/1752/14

РІШЕННЯ

іменем України

25 листопада 2014 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіБолибок Є.А.за участюсекретаря судового засіданняМолотко А.В.

розглянувши у відкритому судому засіданні цивільну справу за позовом комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» до ОСОБА_3, третя особа: Харківська об'єднана державна фінансова інспекція про стягнення матеріальної шкоди, -

встановив:

Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: Харківська об'єднана державна фінансова інспекція, в якому просили стягнути з ОСОБА_3 на користь КП «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» матеріальну шкоду у розмірі 31453,90 грн. В обґрунтування позову позивач зазначили, що у період з 12.02.2013 по 19.03.2013 Харківською об'єднаною державною фінансовою інспекцією проведено ревізію Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» за період з 01.10.2010 по 31.12.2010, 2011-2012 роки та завершений звітний період 2013 року, за результатами якої складено акт №810-10-141 від 25.03.2013 року. Вказаним актом ревізії встановлено, зокрема, наступні порушення. В ході ревізії правильності та обґрунтованості нарахування заробітної плати начальнику КП «БТІ ДРР» ОСОБА_3, встановлено зайве нарахування заробітної плати (посадового окладу, премії, компенсації відпустки) в загальній сумі 23062,08 грн., та відповідно, зайво нараховані та перераховані до Пенсійного фонду України єдиного внеску в загальній сумі 8491,46 грн. та не донараховано посадового окладу в сумі 99,64 грн., що є порушенням вимог п. 4 ст. 65 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ГУ, ст.1, ст.20 Закону України від 24.03.1995 р. №108/95-ВР «Про оплату праці», ст. 5 Закону України від 15.11.1996 р. №504/96-ВР «Про відпустки», ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996- XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», умов контракту від 27.07.2011 р. без номеру, та п. 1.2., п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88. Таким чином, внаслідок вищевказаного порушення КП «БТІ ДРР» завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 31453,90 грн. За фактом зловживання колишніми посадовими особами КП «БТІ ДРР» своїм службовим становищем та розтратою коштів підприємства СУ ГУ МВС України в Харківській області було розпочато кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12013220140000433 від 08.04.2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України. Досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженню триває. Слід відзначити, що у перевіряємий період з 27.07.2011 по 31.01.2012 посаду начальника КП «БТІ ДРР» займала ОСОБА_3. У відповідності до п.7.3 Статуту КП «БТІ ДРР» відповідальним за стан та діяльність підприємства є керівник. Відповідачу як керівнику КП «БТІ ДРР» було надано право, в тому числі й розпоряджатися рахунками, підписувати розрахункові документи. З урахуванням викладеного, відповідачем, яка у період з 27.07.2011 по 31.01.2012 займала посаду начальника КП «БТІ ДРР», внаслідок порушення своїх трудових обов'язків, було завдано позивачу матеріальну шкоди у розмірі 31453 грн. 90 коп.

ОСОБА_3 подала до суду заперечення проти позову. В обґрунтування заперечення проти позову зазначила, що в позові відсутній будь-який розрахунок нарахування збитків відсутні докази, що підтверджують обставини, викладені у позові, відсутній розрахунок суми позову. В позовній заяві позивач вказує на те, що за фактом зловживання посадовими особами КП «БТІ ДРР» своїм службовим становищем СУ ГУМВС України в Харківській області було розпочато кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12013220140000433 від 08.04.2013 року. Далі позивач вказує нате що досудове розслідування триває. На теперішній час Позивач не надав підтвердження того що Відповідача визнано винним у скоєнні діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, а розпочате кримінальне провадження не є доказом того, що Відповідача визнано винним. Наданий до позовної заяви акт ревізії №810-10-141 від 25.03.2013 року не може вважатись доказом, через те, що по перше нею його не підписано та з ним не ознайомлено. По друге акт ревізії не є документом який створює будь-які правові наслідки, а за своїм змістом є актом ненормативного характеру про результати перевірки. Визначення у вказаному акті вини не є законним з наступних підстав. Зокрема, відповідно до п.3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20.04.2006 року, винні особи - це посадові та матеріально відповідальні особи, з вини яких порушено законодавство під час проведення фінансово-господарських операцій. Одночасно зазначаю, що Методика не пройшла державну реєстрацію в Міністерстві юстиції, тому застосовувати до мене висновки про те, що порушення виникло з моєї вини працівники не мали жодних підстав. Проте категорія «вина» застосовується законодавством як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності. Вина є обов'язковим елементом складу злочину чи адміністративного правопорушення, вона повинна бути доведена, без чого неможливе притягнення особи до відповідальності. Згідно зі ст.2341 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства з фінансових питань (стаття 1642), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 1666). Від імені державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: начальник Головного контрольно-ревізійного управління України та його заступники, начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники. Отже, як випливає з положень зазначеної статті, контролери-ревізори, головні контролери-ревізори не входять до переліку осіб, уповноважених розглядати адміністративні справи і визначати наявність та ступінь вини правопорушників. Однак це повинно визначатися не в процесі проведення перевірки, а вже під час адміністративного провадження. За матеріалами вказаної ревізії до адміністративної відповідальності відповідача ніхто не притягав, відносно неї протоколи про адміністративне правопорушення не складались та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не виносились. Стосовно визначення вини у кримінальному процесі, то її може бути встановлено виключно у судовому порядку. При цьому, відповідно до ст.62 Конституції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, визначення відповідача у Акті як винна особа є неправомірним (незаконним), вважає це порушенням її прав передбачених Конституцією України. З огляду на зазначене вважає, що Позивачем жодним чином не доведено вину у завданні матеріальної шкоди (збитків) підприємству та не надано жодного документу, який підтверджує завдання матеріальної шкоди (збитків) КП «БТІ ДРР». Далі позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати шкоду, яку на думку позивача, вона завдала позивачу під час виконання своїх посадових обов'язків. Відповідно до п.3 ст.134 КЗпП України повна матеріальна відповідальність настає, якщо шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Для покладення відповідальності за п.3 ст.134 КЗпП України необхідно встановити не факт притягнення працівника до кримінальної відповідальності, а наявності в його діях складу злочину. Відповідальність працівника за п.3 ст.134 КЗпП України виникає за умови, що злочинний характер його діянь, в тому числі недбалість, зловживання владою або службовим становищем підтверджено у встановленому порядку вироком суду. Працівник, щодо якого припинено провадження у справі через відсутність складу чи події злочину, не може відповідати у повному розмірі заподіяної шкоди за цією підставою. Позивачем, до позовної заяви, не надано документів, які б підтверджували факт притягнення до будь-якої відповідальності.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явилася, подала до суду заяву, в якій вказала, що з вимогами позовної заяви не згодна, заперечувала проти задоволення позову, відповідно до заперечень поданих до суду, справу просила розглядати у її відсутність.

У судове засідання представник КП «БТІ Дергачівської районної ради» Вишневецька Т.А. не з'явилася, подалла до суду заяву, в якій просила задовольнити позов з підстав, які зазначені у позові, справу просила розглядати у її відсутність.

У судове засідання представник третьої особи Харківської об'єднаної державної фінансової інспекції не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, від нього не надійшло повідомлення про причини неявки. Так як до суду не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, відповідно до ч.3 ст.36 ЦПК України справа розглядається без участі зазначеної третьої особи..

Судом встановлені обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

У період з 12 лютого 2013 року по 19 березня 2013 року Харківською об'єднаною державною фінансовою інспекцією проведено ревізію Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, 2011-2012 роки та завершений звітний період 2013 року, за результатами якої складено акт №810-10-141 від 25.03.2013 року.

25 квітня 2014 року ОСОБА_3 направлено претензію про стягнення заборгованості у розмірі 31453,90 грн., яка встановлена в ході зазначеної вище ревізії.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторін, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних мотивів.

Частинами 1,2,3 ст.130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Згідно п.3 ч.1 ст.134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Пленум Верховного Суду України у п.9 своєї постанови №14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив судам, що судам слід мати на увазі, що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.3 ст.134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства. Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тих випадках, коли шкода заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом (пункти 3, 4, 8 статті 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10 КПК України). При винесенні виправдального вироку (закритті провадження у кримінальній справі) за відсутністю складу злочину, суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено та не надано суду належних та допустимих доказів того, що з вини ОСОБА_3 комунальному підприємству «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» завдано матеріальної шкоди та вона відповідно до п.3 ч.1 ст.134 КЗпП України повинна нести матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди.

Суд не бере до уваги посилання позивача, що за фактом зловживання колишніми посадовими особами КП «БТІ ДРР» своїм службовим становищем та розтратою коштів підприємства СУ ГУ МВС України в Харківській області було розпочато кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12013220140000433 від 08.04.2013 року, оскільки відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Згідно ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 59-61, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позову комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради» відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Є.А. Болибок