Рішення № 41629340, 23.10.2014, Балтський районний суд Одеської області

Справа №493/874/14-ц

Провадження № 2/493/292/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.10.2014 року Балтський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді НАУМЧАК Л.І.

при секретарі ШЕСТУН І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Балта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

03.04.2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Свою вимогу позивач мотивує тим, що 14.11.2013 року він уклав із ОСОБА_2 усний договір зберігання зерна пшениці у кількості 15-17 тонн, насіння соняшнику у кількості 30-35 тонн, зерна кукурудзи у кількості 7-10 тонн, зерна ячменю у кількості 3 тонни.

Наявність спірного майна у відповідача та факт прийняття на зберігання вищевказаного майна підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 14.11.2013 року.

Зазначені дії між ними підтверджують існування саме договірних відносин з приводу зберігання зерна та насіння.

Балтським РВ ГУМВС України в Одеській області було відкрито кримінальне провадження № 12013170230001455 у відношенні ОСОБА_2 по ч. 1 ст. 190 КК України. В матеріалах справи наявні докази про прийняття зерна на відповідальне безоплатне зберігання ОСОБА_2, а саме його свідчення, оригінал розписки.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_2 з проханням (вимогою) повернути передане йому на зберігання зерно, але відповідач кожен раз давав обіцянки, що незабаром поверне, однак згодом зовсім відмовився повертати та почав погрожувати вбивством. Після чого він був вимушений звернутися до правоохоронних органів. 17.02.2014 року він заздалегідь, попередивши дільничного інспектора та самого ОСОБА_2, приїхав взяти для особистих господарських потреб зерно. У супроводі дільничного інспектора він приїхав на ток, коли вони зайшли на склад відповідач накинувся на нього з погрозами та нецензурною лайкою. Також ці факти можуть бути підтверджені показами свідків.

На підставі даних, отриманих з відкритих джерел, можливо встановити рівень середніх цін в Україні на вказані зернові: кукурудза - 2200 грн. за1 тонну; пшениця - 1930 грн. за 1 тонну; ячмінь - 1850 грн. за 1 тонну; соняшник - 5400 грн. за 1 тонну.

ОСОБА_1 витратив власні кошти на оброблення та підготовку земельних ділянок для проведення посіву під врожай 2014 року, однак у зв'язку з тим, що відповідач на протязі останнього року не повертає йому зерно, яке він отримав на зберігання він не мав змоги вести господарську діяльність, позбавлений можливості проводити посів, що позбавило його можливого прибутку, порушує його звичайний життєвий устрій.

Також як стало позивачу відомо відповідач проводить незаконні дії по продажу зерна, яке було передано йому на зберігання, використовує його для власних господарських потреб. Враховуючи ці обставини існує реальна загроза тому, що відповідачем може бути відчужене спірне майно іншим особам, а грошові кошти, отримані за частину проданого зерна витрачені. З цього приводу позивач змушений звернутися до суду з даним позовом і просить його задовольнити зобов'язавши ОСОБА_2 виконати договірне зобов'язання по договору зберігання від 14.11.2013 року в натурі шляхом відвантаження позивачу пшениці у кількості 15 тонн, насінная соняшнику у кількості 30 тонн, кукурудзи у кількості 7 тонн, ячменю у кількості 3 тонни, врожаю 2013 року, переданого на відповідальне зберігання.

Позивач ОСОБА_1 та його представники в судових засіданнях позов підтримували, наполягали на його задоволенні, а 6 серпня 2014 року надали заяву (а.с.76) про подальший розгляд справи у їх відсутності, та позов підтримали.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, заперечував щодо його задоволення, про що надав письмові пояснення, що ніякого договору ні усного ні письмового на зберігання зерна пшениці, насіння соняшнику, зерна кукурудзи та ячменю із ОСОБА_1 не укладав, тим більше ніякої розписки він не надавав позивачу, а розписка про зберігання збіжжя, що додана до позовної заяви надавалась ним слідчому органів внутрішніх справ Балтського РВ УМВС України ОСОБА_3, який займався кримінальною справою. В цій розписці від 14.11.2013 року він описав на час звернення слідчого Шаповала А.В. по розслідуванню кримінального провадження під його ж диктовку те збіжжя, що залишилось у складському приміщенні без зважування (на око). Насправді це залишки зерна поклажодавців ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з якими він був на той час в договірних відносинах по збереженню зерна. Також пояснив, що є постанова про закриття кримінального провадження, яка підтверджує, що в порушенні кримінального провадження відносно нього за ознаками ст. 190 КК України закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення та зазначив, що позивачем не надано жодних доказів про належність йому майна, яке він просить витребувати у нього.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні показав, що ним був проведений огляд складу, розписка від 14.11.2013 року була написана з приводу кримінального провадження, зерно на складі не переважувалось, а було записано за погодженням сторін.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він із позивачем сусіди. Він у фінансові справи ОСОБА_1 не влазив, тому подробиць не знає. Чиїми коштами оплачувались роботи він не знає та скільки позивач отримав зерна чи коштів він теж не знає.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що він перевозив зернові культури до складського приміщення, із ним розраховувався позивач. Хто виростив врожай йому не відомо, чиїми коштами із ним розраховувалися він теж не знає.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що станом на 14.11.2013 року він орендував у ОСОБА_2 частину складу. У позивача землі не має. Він не знає, що ОСОБА_1 робив на землі, він взагалі не бачив щоб той щось робив, але бачив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були разом.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що працює охоронцем на території току, а заодно і складу, де зберігалось його зерно, а ОСОБА_7 являється власником механізованої території і вагової, де зважується зерно та завозиться до складу. Він не бачив, щоб ОСОБА_1 завозив на склад зерно. Він не бачив, щоб позивач когось нанімав, а сіяв він бо його нанімав ОСОБА_2 Чиї кошти при цьому витрачались йому не відомо.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що в 2013 році від ОСОБА_1 на тік нічого не поступало.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що розписка від 14.11.2013 року надавалась ОСОБА_2 по кримінальному провадженню. 14.11.2013 року Балтським РВ ГУМВС України в Одеській області зареєстровано заяву ОСОБА_1 щодо можливих нправомірних дій ОСОБА_2, який не виконує усні домовленості щодо спільної господарської діяльності. В ході проведення досудового слідства було встановлено, що на початку 2013 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 щодо спільного ведення господарської діяльності по вирощуванню сільськогосподарської продукції на землях, які розташовані на території Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області. Після усної домовленості ОСОБА_1 почав фінансувати господарську діяльність ФОП ОСОБА_2, а саме сплати податків, купування насіння, оплата весняно-польових робіт, оплата за послуги під час збору врожаю тощо. Також, ФОП ОСОБА_2 неодноразово позичав гроші у ОСОБА_1 для вирішення особистих проблем, але письмових зобов'язань не писав, так як всі домовленості базувались на усній основі, але після збору врожаю та проведення осінньо-польових робіт ФОП ОСОБА_2 відмовився повертати фінансові кошти ОСОБА_1 заявивши, що він не отримував від нього ніяких коштів, а домовленість про спільне ведення господарської діяльності,- відсутня, оскільки ні про що із ОСОБА_1 не домовлялись. Враховуючи, що всі домовленості між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 базувались на усній основі і те, що даний спір необхідно вирішувати шляхом цивільного провадження, тому в діях ОСОБА_2 не вбачаються ознаки злочину, передбачені ст. 190 ч. 1 КК України у зв'язку з цим кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудового слідства № 12013170230001455 від 14.11.2013 року, закрито за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Суд констатує, що в судовому засіданні 6 серпня 2014 року, на запитання головуючого до ОСОБА_1 про надання пояснень щодо його позову від 25.02.2014 року, який подавався до ОСОБА_2 про визнання договору спільної діяльності укладеним, стягнення коштів та витребування майна, та який був повернутий позивачу у зв'язку з тим, що позивач не виправив недоліки, а саме не було надано документальних підтверджень про витрати позивача, а також скільки саме зібрано було врожаю, -- представник позивача на запитання головуючого вказав позивачу відмовитись від пояснень, і позивач відмовився від пояснень з цього приводу.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. ст. 386, 387 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності і власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Зміст ст. 387 ЦК України містить в собі дві ознаки, такі як:

- саме власник має право витребувати своє майно;

- витребування цього майна повинно бути від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Для пред`явлення позову необхідно, щоб майно, якого позбавився власник, збереглося в натурі і знаходилося у фактичному володінні іншої особи. Якщо майно вже знищене, перероблене чи спожите, право власності на нього, як таке, припиняється. Також вимагати можна індивідуально визначене майно, але позивачем не доведено перебування в його володінні зерна пшениці у кількості 15-17 тонн, насіння соняшнику у кількості 30-35 тонн, зерна кукурудзи у кількості 7-10 тонн, зерна ячменю у кількості 3 тонни.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Віндикаційний позов має ґрунтуватися не лише на нормах матеріального права та повинен містити предмет і підставу. Предметом віндикаційного позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про витребування майна із чужого незаконного володіння, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Таким чином, вказані позивачем у позовній заяві підстави повинні підтверджувати його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (без титульний статус його володіння). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. Позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт, довіреність на розпорядження майном, договори тощо), а також будь-які інші докази, що підтверджують право позивача на спірне майно. Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Зобов'язання кожної зі сторін довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, встановлено ч. 1 ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.

Таким чином, обґрунтовуючи свої вимоги набуттям у власність зерна, передання його у користування відповідача за усною домовленістю, створення перешкод відповідачем у поверненні майна назад ОСОБА_1, останній ставить питання про витребування в натурі майна, що є його власністю із чужого незаконного володіння.

Позивач не надав суду доказів та документально не підтвердив належність йому саме того майна, яке він просить витребувати з чужого незаконного володіння та яким на його думку неправомірно (без відповідної правової підстави) заволодів відповідач.

З копії розписки від 14.11.2013 р., яка була надана ОСОБА_2 не вбачається, що вона була надана позивачу для підтвердження договору зберігання зерна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 13).

До зазначеної розписки суд відноситься критично, оскільки є незрозумілим, про який договір зберігання йдеться річ, та чи є це самий договір зберігання зерна, про який зазначає в позові ОСОБА_1 та який приєднаний до матеріалів цивільної справи.

Крім того, особа, якій відповідно до розписки від 14.11.2013 року було надано зерно для зберігання зазначена як ОСОБА_2, у зв'язку з чим, на думку суду, тотожність особи та позивача ОСОБА_1, на адресу якої була надана дана розписка, викликає відповідні сумніви.

Також, на думку суду, надана позивачем копія розписки не є достатнім та достовірним доказом, що засвідчує перехід майна від однієї особи до іншої. Будь-яких інших доказів на підтвердження фактів придбання позивачем ОСОБА_1 спірного майна, надання його відповідачеві, під час судового розгляду справи надано не було.

Пояснення в судовому засіданні відповідача та свідків про знаходження зерна в складському приміщенні, що знаходиться на території току, яке є власністю поклажедавців ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_7, які мали доступ до складського приміщення, відповідно до договору про збереження зерна, відсутності документів, які підтверджують речове право на зерно, на думку суду, спростовують той факт, що позивачем було доведено право власності на спірне майно.

Також, суду не надано і доказів про те, що саме позивач засівав відповідну земельну ділянку зерном, яке він просить відвантажити в натурі.

Матеріалами справи, а саме постановою про закриття кримінального провадження від 10 жовтня 2014 року по заяві ОСОБА_1 в порушенні кримінального провадження відносно ОСОБА_2 за ознаками ст. 190 КК України, встановлено, що всі домовленості між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 базувались на усній основі, отже в діях ФОП ОСОБА_12 не вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України, таким чином кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 80).

Судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу належності збіжжя зібраного у 2013 році на полях Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області. Письмових угод щодо вирощування та збору урожаю зернових культур між сторонами не укладалось. Як убачається, вартість збіжжя позивач оцінює в 215760 грн.

Ст. 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 п. 3 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочин фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто, виходячи з цього положення закону, правочин на суму, що перевищує 340 грн. (20х17) повинен був укладений у письмовій формі.

Виходячи з вимог цієї норми закону сторони повинні були при вчиненні правочину додержуватись письмової форми, оскільки, як передбачено ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

В судовому засіданні позивач доказів у підтвердження своїх вимог не надав, а тому суд прийшов до висновку про їх безпідставність.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В той же час як з тексту позовної заяви, так і з показів позивача вбачається, що під час передачі майна між ним та відповідачем було досягнуто лише усної домовленості, а не укладено договір, яким би згідно ст. 638 ЦК України були врегульовані істотні умови цієї угоди, а саме - способи передачі і повернення майна, мета і строк його перебування у відповідача, умови використання і зберігання, способи відшкодування та інше, що на думку суду не дає можливості визначити права та обов`язки сторін під час виконання укладеної домовленості.

Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України по договору зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Ч. 1 ст. 937 ЦК України передбачає письмову форму укладення договору зберігання згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, та строк зберігання на основі ст. 938 ч. 1 ЦК України, крім того, позивачем не надані відповідні документи.

Надана позивачем копія розписки про відповідальне зберігання від 14.11.2013 року не є достовірним та допустимим доказом, що засвідчує передачу майна на зберігання від однієї особи до іншої.

Таким чином суд вважає недоказаним факт прийняття на зберігання спірного майна ОСОБА_2, що тягне за собою відмову в задоволенні позових вимог в повному обсязі.

Згідно ст. 88 ЦПК України вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат задоволенню не підлягають, оскільки позивачу в позові відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 205, 208, 218, 386, 387, 638, 936, 937, 938 ЦК України, ст. ст. 11, 57, 58, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області протягом десяти днів.

СУДДЯ: