Рішення № 41626417, 24.11.2014, Барський районний суд Вінницької області

201/2170/12

2/125/13/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.11.2014 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Питель О.В.,

за участі секретаря Бурятинської Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Войнашівська сільська рада Барського району Вінницької області про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року до Барського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Войнашівська сільська рада Барського району Вінницької області про визнання заповіту недійсним. Позовні вимоги обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_4. Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 та на інше майно. Спільних дітей у подружжя не було, тому ОСОБА_4 склала заповіт на ім'я ОСОБА_3 25.01.2012 ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та дізнався, що 29.11.2011 ОСОБА_4 склала новий заповіт на іншу особу, на кого саме у нотаріальній конторі не повідомили. ОСОБА_3 вказував, що у Барській селищній лікарській амбулаторії ОСОБА_4 було поставлено діагноз: цукровий діабет І тип важка форма, стадія декомпенсації, інфікована рана лівої культі, інфіковані рани правої ступні, порушення кровообігу ІІІ ступеню, атеросклеротичний міокардіосклероз, церебросклероз, розлад психіки і поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу. Позивач зазначив, що у такому стані ОСОБА_4 не могла навіть поворухнути пальцями рук, не усвідомлювала де знаходиться. Таким чином, ОСОБА_3 виключав можливість складення ОСОБА_4 заповіту у вказаний період на чиєсь ім'я, оскільки на його думку це було неможливо, ні фізично, ні психічно. ОСОБА_3 просив визнати заповіт, вчинений ОСОБА_4 29.11.2011, недійсним з тих підстав, що ОСОБА_4, як дієздатна особа, вчинила заповіт у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Судом було залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1.

ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про поділ спадкового майна, визнання права власності на спадкове майно, яка була об'єднана з первісним позовом. Однак, 24.11.2014 представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 подала заяву про залишення без розгляду зустрічного позову. Ухвалою суду від 24.11.2014 зустрічну позовну заяву залишено без розгляду, тому оцінка доказів за зустрічним позовом судом не надавалася.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6, який діє на підставі договору про представництво інтересів від 01.10.2014 (том 2 а.с. 159), підтримав позовні вимоги з підстав, що викладені у позовній заяві, та до початку судового розгляду доповнив позов ще однією підставою. Таким чином, просив визнати заповіт недійсним з тих підстав, що ОСОБА_4 на момент вчинення оспорюваного правочину - заповіту від 29.11.2011, не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, а також, що не було дотримано вимоги закону щодо нотаріального посвідчення заповіту. Пояснив, що відповідно до ст.ст. 1248, 1253 ЦК України якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, то посвідчувати заповіт має нотаріус у присутності свідків, яких має бути не менше як двоє. Представник позивача ОСОБА_6 вказав, що відповідно до показів свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які пояснювали, що ОСОБА_4 упізнавала їх за голосом, що вона не бачила, представник позивача дійшов висновку, що остання не могла прочитати заповіт самостійно, тому заповіт мав бути посвідчений нотаріально у присутності свідків. Звернув увагу суду на те, що показання даних свідків прийняті експертами під час проведення посмертної судово-психіатричної експертизи. Просив задовольнити позов та визнати заповіт недійсним.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності від 26.02.2013 (том 1 а.с. 186), позов ОСОБА_1 не визнала. Вказала, що ОСОБА_4 особисто підписала заповіт, відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи у момент вчинення заповіту ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій та могла ними керувати. Тому представник відповідача вважає, що ОСОБА_4 бажала саме таким чином розпорядитися своїм майном. Крім того, представник відповідача пояснила, що свідки, які вказували на те, що ОСОБА_4 впізнавала їх лише за голосом, не є лікарями; ОСОБА_4 не оглядав офтальмолог. Поряд з цим, дії посадових осіб Войнашівської сільської ради щодо посвідчення заповіту ОСОБА_4 були предметом перевірки Прокуратури Барського району, якою не було встановлено жодних порушень. Таким чином, представник відповідача ОСОБА_5 просила у позові ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області, Шевчук О.П., яка діє на підставі довіреності від 18.02.2014 (том 2 а.с. 16), у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. Пояснила, що вона як особа, уповноважена органом місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій, посвідчувала заповіт ОСОБА_4 У її присутності заповідач особисто зачитувала заповіт. Представник третьої особи, пояснила, що помітила те, що ОСОБА_4 було важко читати, але заповідач сама прочитала заповіт уголос та власноручно його підписала. Текст заповіту відповідає вимогам закону, а його посвідчення відбувалось з дотриманням порядку відповідно до інструкції.

За клопотанням представника відповідача ОСОБА_5 судом було визнано явку позивача ОСОБА_1 обов'язковою для дачі особистих пояснень. Однак, позивач у судове засідання не з'явилася. Представник позивача ОСОБА_6 заявив клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, оскільки ОСОБА_1 є інвалідом першої групи і через поганий стан здоров'я з'явитися у судове засідання не може, надав суду копію довідки МСЕК серії ХМ №049266 від 07.06.2005 відповідно до якої ОСОБА_1 присвоєно першу групу інвалідності безстроково, та копію пенсійного посвідчення на ім'я ОСОБА_1

Відповідно до заяви третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_11, остання не бажає приймати участь у справі у якості третьої особи (том 2 а.с. 35).

У судовому засіданні з метою отримання інформаційного матеріалу для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, були допитані у якості свідків ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_7

Заслухавши пояснення представників сторін, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області, свідків, дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до даних копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25.01.2012 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с. 4).

Відповідно до даних копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 22.08.1976 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище «ОСОБА_4» (том 1 а.с. 5).

Відповідно до даних довідки №14 від 30.01.2012, виданої лікарем Барської селищної лікарської амбулаторії ОСОБА_7, ОСОБА_4 станом на 28.11.2011 знаходилася у вкрай важкому стані: діагноз: цукровий діабет І тип важка форма, стадія декомпенсації, інфікована рана лівої культі, інфіковані рани правої ступні, порушення кровообігу ІІІ ступеню, атеросклеротичний міокардіосклероз, церебросклероз, розлад психіки і поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (том 1 а.с. 6 - копія довідки, том 2 а.с. 25 - оригінал).

Відповідно до даних копії заповіту ОСОБА_4 від 29.11.2011 останній був підписаний заповідачем у двох примірниках, посвідчений секретарем Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області Шевчук О.П. 29.11.2011 вдома у ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з хворобою заповідача. Заповідач особисто вчинила на заповіті такий напис: «Текст заповіту прочитано ОСОБА_4 особисто вголос його зміст відповідає дійсним моїм намірам» (том 1 а.с. 25 - перший екземпляр заповіту, том 1 а.с. 52 - другий екземпляр заповіту). Наведене не оспорювалося сторонами у судовому засіданні.

Відповідно до даних копії домової книги у буд. АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (том 1 а.с. 36-37).

Відповідно до даних копії довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №320399 від 17.05.2010 ОСОБА_3 був інвалідом третьої групи безстроково (том 1 а.с. 38).

Відповідно до даних копії актового запису про смерть №62 від 02.12.2011 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 56 років, причина смерті: атеросклеротичний кардіосклероз; документом, що підтверджує факт смерті є лікарське свідоцтво про смерть №109 від 02.12.2011, видане Барською лікарською селищною амбулаторією загальної практики-сімейної медицини Барського району Вінницької області (том 1 а.с. 45). Актовий запис зареєстровано у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про смерть 26.12.2011 (том 1 а.с. 46).

Відповідно до даних копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 (том 1 а.с. 98).

Після смерті ОСОБА_3 заяву про прийняття спадщини подала мати померлого ОСОБА_1 (том 1 а.с. 99).

Відповідно до даних спадкової справи №38/2012 щодо майна померлої ОСОБА_4 (копія - том 1 а.с. 188-199, оригінал досліджувався у ході судового розгляду):

- 25.01.2012 ОСОБА_3 подав заяву про прийняття спадщини за законом після смерті дружини ОСОБА_4 та видачу йому свідоцтва про право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя (том 1 а.с. 189);

- відповідно до даних копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 був пенсіонером у зв'язку з третьою групою інвалідності, посвідчення видане 16.06.2010, термін його дії - безстроково (том 1 а.с. 194);

- 16.02.2012 ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 (том 1 а.с. 195).

Відповідно до даних копії Наглядового провадження у ході перевірки факти, викладені у зверненні ОСОБА_3, щодо незаконних та протиправних дій посадових осіб Войнашівської сільської ради щодо посвідчення заповіту ОСОБА_4 від 29.11.2011, підтвердження не знайшли, у діях посадових осіб Войнашівської сільської ради порушень вимог чинного законодавства не встановлено (том 1 а.с. 200-214).

Відповідно до даних висновку №2065/12-21 судово-технічної експертизи документів у записі лікаря ОСОБА_7 дати 28.11.2011 у амбулаторній картці ОСОБА_4 були виправлення, запис дати піддавався виправленням шляхом дописки та домальовування, первинні цифри у записі дати 28.11.2011 у даній амбулаторній картці були 28.11.2012 (копія висновку - том 1 а.с. 215-219, оригінал, що знаходиться у матеріалах цивільної справи №201/3754/12, було досліджено у ході судового розгляду).

Відповідно до даних акту №12 посмертної судово-психіатричної експертизи від 03.07.2014 Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. акад. О.І. Ющенка на момент підписання заповіту від 29.11.2011 ОСОБА_4 на хронічне психічне захворювання не страждала; за своїм психічним станом ОСОБА_4 на час складання заповіту від 29.11.2011 могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, слід звернути увагу, що експертна комісія не підтвердила діагноз ОСОБА_4, що встановлений її сімейним лікарем ОСОБА_7: розлад психіки і поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (довідка від 30.01.2012 том 1 а.с. 6 - копія довідки, том 2 а.с. 25 - оригінал), у зв'язку з відсутністю опису психічного стану на дату, що вказана у довідці, малоінформативністю, непрофесійністю і суперечливістю заяв лікаря у залі судового засідання, які покладені в основу кваліфікації психічних розладів експертної (том 2 а.с. 138-142).

У зв'язку з наведеним, суд не приймає довідку №14 від 30.01.2012, видану лікарем Барської селищної лікарської амбулаторії ОСОБА_7, як доказ наявності у ОСОБА_4 станом на 28.11.2011 психічного розладу.

Правовідносини, що виникли між сторонами, ґрунтуються на таких нормах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи у такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа у конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до роз'яснень, які надано в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2008 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст. 225 ЦК суд відповідно до ст. 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до п. 2 акту №12 посмертної судово-психіатричної експертизи від 03.07.2014 за своїм психічним станом ОСОБА_4 на час складання заповіту від 29.11.2011 могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (том 2 а.с. 138-142), тобто, експертами на підставі вивчення медичної документації та показів свідків, відібраних у судовому засіданні, було зроблено однозначний висновок про те, що ОСОБА_4 у момент складення заповіту розуміла значення своїх дій та могла ними керувати.

Покази свідків з приводу психічного стану ОСОБА_4 перед складанням заповіту та після цього мають для суду побічне значення. Оскільки для встановлення психічного стану особи потрібні спеціальні знання, то таким поясненням свідків оцінку було надано експертами під час виконання експертизи. Суд приймає висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 03.07.2014 №12 як належний та допустимий доказ щодо визначення психічного стану ОСОБА_4 на момент вчинення заповіту, оскільки він ґрунтується на аналізі медичної документації щодо стану здоров'я ОСОБА_4, показах свідків, є конкретним, не містить припущень, крім того, представники сторін у судовому засіданні не оспорювали висновку експертів.

Поряд з цим, наявність у ОСОБА_4 за життя наміру вчинити заповіт на ім'я ОСОБА_2 підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_16 Зокрема, свідок ОСОБА_8 пояснював, що сім'я ОСОБА_3 дружила з ОСОБА_2, ОСОБА_2 допомагали ОСОБА_3, особливо в останній час, коли ОСОБА_3 хворіли, між сім'ями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були гарні стосунки. А свідок ОСОБА_16 пояснювала, що була присутня при розмові, коли ОСОБА_4 висловлювала бажання посвідчити заповіт на ОСОБА_2

На підставі викладеного, суд приходить висновку, що зібрані у справі докази підтверджують обставину, що ОСОБА_4 у момент складення заповіту 29.11.2011 розуміла значення своїх дій та могла ними керувати.

Вирішуючи чи підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним з тих підстав, що під час посвідчення заповіту не дотримано нотаріальної форми, то суд виходить з такого.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК, а саме: письмова форма; нотаріальне посвідчення або посвідчення особами, уповноваженими на це законом (ст.ст. 1251, 1252 ЦК); зазначення у заповіті місця та часу його складання; підписання заповіту заповідачем. Відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України, якщо заповідач не може підписати заповіт внаслідок хвороби або фізичної вади, за його дорученням і в його присутності дозволяється підписання заповіту іншою особою. Підпис цієї особи засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на здійснення нотаріальних дій. Поряд із посвідченням підпису, нотаріус зобов'язаний також в тексті заповіту зазначити причини, які зумовили необхідність підписання заповіту третьою особою (ч. 4 ст. 207 ЦК). Недотримання цих вимог є підставою для визнання заповіту недійсним.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 вказував, що з пояснень свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, він дійшов висновку, що ОСОБА_4 не могла самостійно прочитати заповіт, а тому, відповідно до положень ч. 2 ст. 1253 та ст. 1248 ЦК України заповіт повинен бути посвідчений нотаріально у присутності щонайменше двох свідків. Додав, що покази даних свідків відображені у акті посмертної судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім ч. 2 ст. 1248 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.

Відповідно до абзацу третього ч. 2 ст. 1248 ЦК України якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

З огляду на викладені норми закону, суд дійшов висновку, що посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування має право посвідчувати будь-які заповіти, окрім секретних, якщо у населеному пункті немає нотаріуса. Отже, у даному випадку, саме нотаріальної форми посвідчення заповіту не вимагається, оскільки заповіт ОСОБА_4 не є секретним.

Вирішуючи чи повинні бути присутніми свідки при посвідченні заповіту ОСОБА_4, тобто чи могла заповідач ОСОБА_4 сама прочитати заповіт, суд виходить з такого.

У ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_4 не оглядав лікар-офтальмолог та не було встановлено діагнозу, що свідчив би про повну втрату зору.

Суд не вважає, що викладення пояснень свідків з приводу того, що ОСОБА_4 упізнавала їх за голосом, у тексті висновку експертизи свідчить про те, що експерти погодились з тією обставиною, що остання не могла бачити, адже експерти вивчали пояснення свідків на предмет визначення психічного стану ОСОБА_4 Так само суд не приймає пояснення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9 як доказ тієї обставини, що ОСОБА_4 не могла самостійно прочитати заповіт, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не є лікарями, а свідок ОСОБА_7, який є сімейним лікарем, пояснював суду, що не має відповідної кваліфікації лікаря-окуліста та зір ОСОБА_4 не перевіряв. Крім того, свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснювала, що у ОСОБА_4 були окуляри.

Суд виходить також з того, що відповідно до акту №12 посмертної судово-психіатричної експертизи експерти дійшли висновку, що ОСОБА_4 на момент вчинення заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла ними керувати. Під час дослідження складеного ОСОБА_4 заповіту, було встановлено, що вона власноручно вчинила на ньому запис про те, що текст заповіту прочитала особисто вголос та його зміст відповідає дійсним її намірам, дана обставина не оспорювалася сторонами. Таким чином, можна стверджувати, що ОСОБА_4 свідомо вказала на заповіті, що прочитала його текст особисто вголос.

На підставі викладеного, суд не приймає доводи представника позивача про те, що ОСОБА_4 не могла прочитати заповіт.

Поряд з цим, складений ОСОБА_4 29.11.2011 заповіт відповідає загальним вимогам до форми заповіту, що передбачені ст. 1247 ЦК України. Заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, він підписаний особисто заповідачем, посвідчений посадовою особою, визначеною у ст. 1251 цього Кодексу, та зареєстрований у Спадковому реєстрі, про що свідчать дані інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (а. 2-3 спадкової справи №38/2012 щодо майна померлої ОСОБА_4).

При посвідченні заповіту дотримано порядок, що передбачений Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №22/5 від 25.08.1994 (чинна на момент посвідчення заповіту). Зокрема, на виконання положень п. 2 вказаної Інструкції нотаріальну дію було вчинено посадовою особою, на яку за рішенням виконавчого комітету відповідної ради покладено вчинення цих дій, що підтверджується даними копії рішення 1 сесії Войнашівської сільської ради Барського району 6 скликання від 11.11.2010 «Про повноваження і вчинення нотаріальних дій» (том 2 а.с. 165).

Під час огляду у судовому засіданні Реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування - Войнашівської сільської ради було встановлено, що 29.11.2011 під номером 23 зареєстровано заповіт ОСОБА_4, таким чином, вчинена нотаріальна дія зареєстрована у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, їй присвоєно окремий порядковий номер, який позначено у посвідчувальному написі засвідченого посадовою особою виконавчого комітету заповіту, що відповідає вимогам п. 19 наведеної вище Інструкції (витяг - том 2 а.с. 166-168).

При цьому реєстр для реєстрації нотаріальних дій виготовлений та ведеться відповідно до вимог Інструкції, нумерація у реєстрі з початку кожного календарного року ведеться з першого номера, реєстр прошнурований, аркуші пронумеровані, кількість аркушів завірена підписом посадової особи з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що при посвідченні заповіту ОСОБА_4 було дотримано вимоги щодо його форми та порядок його посвідчення, які встановлені законами та підзаконними нормативно-правовими актами, підстави для визнання заповіту недійсним відсутні, тому у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з такого. Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, тому відповідно до положень ст. 88 ЦПК України витрати позивача ОСОБА_1 не підлягають відшкодуванню. Крім того, оскільки витрати відповідача ОСОБА_2 у справі відсутні (ним було здійснено витрати за зустрічним позовом, який залишено без розгляду), тому судові витрати у даній цивільній справі слід залишити без відшкодування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Судові витрати залишити без відшкодування.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: