Рішення № 41625753, 24.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18939/14 24.11.14За позовом Комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд"

До Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації

Про стягнення 199 316, 40 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники:

від позивача Стовбан Н.І. - представник (дов. № 102/46-205 від 07.03.2014 р.)

від відповідача Кавун І.М. - представник (дов. № 102/01/11-6261 від 18.09.2014 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Ватутінськінвестбуд" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості за договором № 10341 на оплату за комунальні послуги для орендарів майна території громади міста Києва від 01.04.2012 р. у розмірі 231 623, 86 грн. (217 464, 04 грн. - основний борг з урахуванням індексу інфляції (за електроенергію - 5892, 21 грн., за вивіз твердих побутових відходів - 376, 46 грн., за тримання в чистоті будівлі та прибудинкової території - 171 981, 39 грн., за витрати на утримання 39 213, 98 грн.), 14 159, 82 грн. - 3% річних).

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем як орендарем майна території громади м. Києва зобов'язання з оплати вартості наданих комунальних послуг за договором № 10341 на оплату за комунальні послуги для орендарів майна території громади міста Києва від 01.04.2012 р., внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 217 464, 04 грн. із врахуванням індексу інфляції, із них: за електроенергію - 5892, 21 грн., за вивіз твердих побутових відходів - 376, 46 грн., за тримання в чистоті будівлі та прибудинкової території - 171 981, 39 грн., за витрати на утримання 39 213, 98 грн.).

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 14 159, 82 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.09.2014 р. порушено провадження у справі №910/18939/14, розгляд справи призначено на 29.09.2014 р.

У судовому засіданні 29.09.2014 р. представник позивача подав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача всього 199 316, 40 грн. у зв'язку зі сплатою частини заборгованості відповідачем у розмірі 32 307, 46 грн. за тримання в чистоті будівлі та прибудинкової території.

Розглянувши у даному судовому засіданні заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Ч. 4 ст. 22 ГПК України визначено, що позивач до прийняття рішення по справі вправі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За таких обставин заява позивача про зменшення розміру позовних вимог приймається до розгляду.

У судовому засіданні 29.09.2014 р. оголошено перерву до 20.10.2014 р. о 10 год. 50 хв.

20.10.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника позивача додаткові пояснення по справі, відповідно до яких останній наполягає на задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 20.10.2014 р. представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві.

Також у судовому засіданні 20.10.2014 р. представники сторін подали суду клопотання про продовження терміну розгляду справи на більш тривалий строк, ніж встановлено ч. 1 ст. 69 ГПК України.

Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів, то суд задовольнив зазначене клопотання.

У судовому засіданні 20.10.2014 р. оголошено перерву до 10.11.2014 р.

У судовому засіданні 10.11.2014 р. представники сторін усно заявили клопотання про оголошення перерви з метою мирного регулювання спірних правовідносин. Дане клопотання задоволено, у зв'язку з чим судом оголошено перерву до 24.11.2014р.

У судовому засіданні 24.11.2014 р. представник відповідача подав суду заперечення проти позову, відповідно до яких останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 24.11.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2012 р. між Комунальним підприємством «Ватутінськінвестбуд» (виконавець, позивач) та Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендар, відповідач) укладено № 10341 на оплату за комунальні послуги для орендарів майна території громади міста Києва (далі - Договір).

Відповідно до умов даного Договору, зокрема, п. 1.1., орендар щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у позивача в розрахунково-договірному відділі платіжні вимоги-доручення на оплату за комунальні послуги. Кошти за комунальні послуги сплачуються до 20 числа кожного місяця на рахунки виконавця.

Згідно з п. 2.1. Договору, нарахування плати за теплову енергію виконуються згідно розрахункового договірного теплоспоживання на будівлю, пропорційно опалювальної орендованої або викупленої площі, у вигляді передоплати по тарифах, встановлених КМДА, з проведенням перерахунку в наступному місяці згідно з документами про спожиту енергію, наданих АК «Київенерго» та по закінченню опалювального сезону з коригуванням нарахувань за фактично використану теплову енергію.

За змістом п.п. 3.1., 3.2. Договору, розмір плати за водопостачання та водовідведення при наявності лічильника визначається за показаннями лічильника. Розмір плати за водопостачання, якщо орендар не має лічильника на воду, визначається згідно з показниками водолічильника на вводі в будівлю за мінусом суми витрат води орендарями та власниками, що мають прямі угоди з АК «Київводоканал».

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Договору, розмір плати за електроенергію визначається згідно показань лічильника та тарифів, встановлених КМДА. Розмір плати за спожиту електроенергію при відсутності лічильника нараховується у процентному відношенні від загальної спожитої електроенергії відповідно до існуючого електронавантаження споживачів.

Пункти 5.1., 5.2., 5.3. Договору передбачають, що розрахунок вартості за вивезення твердих побутових відходів здійснюється за видом діяльності підприємства та тарифами на вивезення 1м3. Розрахунок тримання в чистоті будівлі та прибудинкової території: згідно договору про надання послуг № 15-12 від 11.05.2012 р., сума складає 36800, 00 грн. з ПДВ. Вартість технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж спільного використання для орендаря визначається з урахуванням кошторисних витрат на їх утримання, площі всієї будівлі та пропорційно приватизованої площі співвласників комунальної власності.

Розрахунок витрат на утримання: повне технічне обслуговування та ремонт 2 ліфтів у місяць становить 1 072, 85 грн. з ПДВ. Вартість технічного обслуговування приладів вузла обліку витрат тепла, зняття показників на місяць складає 250 грн. з ПДВ. Відшкодування податку на землю складає 5053, 95 грн. (розділ 7).

Позивач вважає, що відповідачем не виконано обов'язку по сплаті вартості наданих послуг за Договором, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 164 764, 42 грн. (120 554, 70 грн. - заборгованість за тримання в чистоті будівлі та прибудинкової території, 5 229, 51 грн. - заборгованість за електроенергію, 334, 12 грн. - заборгованість за вивіз твердих побутових відходів, 38 646, 09 грн. - заборгованість за утримання). Також позивач просить суд стягнути з відповідача 20 392, 16 грн. інфляційних збитків та 3% річних у розмірі 14 159, 82 грн. При цьому в якості доказів надання відповідачеві послуг та виникнення у останнього заборгованості у розмірі 164 764, 42 грн. позивач посилається на акти виконаних робіт між первинними послугонадавачами та позивачем як посередником та на акт звірки взаємних рахунків між позивачем та відповідачем станом на 01.10.2012 р.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує на те, що позивачем не подано первинних доказів надання послуг саме відповідачеві за Договором, а посилання на акт звірки взаємних рахунків є необґрунтованим, оскільки останній підписано не уповноваженою особою. За таких обставин, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Отже внаслідок укладення Договору між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Із документів, зокрема на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а саме актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів про використану активну електроенергію тощо фактично вбачається надання відповідних послуг первинними послугонадавачами позивачеві на підставі укладених між ними договорів. Вказані документи підписані та скріплені печатками лише позивача та таких осіб, що надали послуги.

Разом з тим, позивач серед підстав позову зазначає порушення відповідачем умов Договору, укладеного власне між сторонами даного спору, в частині невиконання обов'язку щодо сплати позивачеві (як посередникові) вартості послуг, які в свою чергу були надані іншими особами - первинними надавачами послуг.

Відтак, суд вважає за необхідне звернути увагу на умови Договору, невиконання яких і стало підставою для звернення позивачем до суду, а саме п. 1.1., відповідно до якого орендар щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у позивача в розрахунково-договірному відділі платіжні вимоги-доручення на оплату за комунальні послуги. Кошти за комунальні послуги сплачуються до 20 числа кожного місяця на рахунки виконавця.

Виходячи із наведених умов Договору, вказані документи є тими первинними документами, які підтверджують факт надання послуг саме за Договором та саме відповідачеві та відповідно породжують у останнього обов'язок щомісячної оплати до 20 числа вартості таких послуг, вказаних у платіжних вимогах-дорученнях.

Відтак суд не може приймати до уваги в якості належного та допустимого доказу документи на підтвердження надання послуг третіми особами за актами, підписаними лише такими особами та позивачем, оскільки такі відомості жодним чином не підтверджують надання послуг відповідачеві саме на підставі спірного Договору.

Разом з тим, в якості підтвердження обґрунтованості розміру своїх позовних вимог, позивач посилається на зведений акт звірки взаєморозрахунків за спожиті водопостачання, електроенергію та інші комунальні послуги між КП «Ватутінськінвестбуд» та Деснянська РДА станом на 01.10.2012 р., відповідно до якого заборгованість відповідача становить 442 656, 91 грн. Вказаний акт скріплений печатками сторін та підписаний від імені відповідача заступником голови Деснянської РДА, від імені позивача керівником та головним бухгалтером без зазначення прізвищ та ініціалів таких осіб. Однак, як стверджує позивач, оскільки в травні 2013 р. відповідачем було частково погашено заборгованість за вказаним зведеним актом, позивач вважає, що відповідачем фактично визнано існування заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача недоплачену суму боргу у розмірі 164 764, 42 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

При цьому суд зазначає, що в судових засіданнях відповідач заперечував існування у нього заборгованості перед позивачем за Договором.

З приводу зведеного акту, складеного станом на 01.10.2012 р., який позивач вважає належним доказом існування у відповідача реальної заборгованості як на момент подання позову до суду (08.09.2014 р.), так і на момент розгляду даного спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як зазначено у Постанові Вищого господарського суду України від 14.04.2014 р. у справі № 908/3427/13, відповідно до приписів чинного законодавства акт звірки є документом, за яким підприємства звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (договором, розрахунками, тощо). Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу. Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, первинним документом на підтвердження надання послуг та визначення їх вартості за Договором є саме платіжні вимоги-доручення на оплату за комунальні послуги.

Однак позивачем не надано суду жодного первинного документу в підтвердження реального надання послуг за Договором в межах заявленої в позові їх вартості та відповідно прострочення відповідачем їх оплати, а відтак позивачем на основі самих лише актів звірки взаєморозрахунків між сторонами даного спору не доведено із належними доказами факт надання відповідачеві послуг за Договором, їх обсяг та вартість.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем заявлено до стягнення суму заборгованості за зведеним актом, складеним станом на 01.10.2012 р., із зазначеним розміром заборгованості - 442 656, 91 грн. В свою чергу матеріали справи містять також зведений акт № 10341/1 звірки взаєморозрахунків за спожиті водопостачання, електроенергію та інші комунальні послуги між КП «Ватутінськінвестбуд» та Деснянська РДА, складений також станом на 01.10.2012 р., заборгованість відповідача перед позивачем за яким складає 261 843, 49 грн.

Більше того, суд звертає увагу, що в матеріалах судової справи № 910/18939/14 наявний також і зведений акт № 10341/2 звірки взаєморозрахунків за спожиті енергоносії (теплоенергії, електроенергії, водопостачання) між КП «Ватутінськінвестбуд» та Деснянська РДА, складений вже станом на грудень 2012 р. із зазначеною сумою заборгованості відповідача 65 983, 50 грн. При цьому даний акт не містить графи послуг утримання, вивозу сміття, технічного обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, які в свою чергу, наявні у зведеному акті звірки станом на 01.10.2012 р., на який посилається позивач.

Вказані акти № 10341/1 станом на 01.10.2012 р. та № 10341/2 станом на грудень 2012 р. скріплені печатками сторін та підписані від імені відповідача заступником голови Деснянської РДА, від імені позивача керівником та головним бухгалтером.

Таким чином, з огляду на зазначення в акті звірки станом на грудень 2012 р. суми заборгованості, значно меншої від суми заявленого основного боргу за послуги, деякі з яких відсутні в акті звірки станом на грудень 2012 р., у суду відсутні підстави розглядати акти звірки взаєморозрахунків в якості належного доказу підтвердження наявності у відповідача заборгованості у конкретному розмірі.

Окрім того, відповідачем було звернуто увагу суду на підписання актів звірки взаєморозрахунків не уповноваженою особою відповідача.

Як встановлено судом, усі зведені акти зірки взаєморозрахунків підписані від імені відповідача заступником голови Деснянської РДА, від імені позивача керівником та головним бухгалтером.

В свою чергу відповідачем подано суду документи, а саме розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.09.2012 р. № 493 «Про надання права підпису розпорядчих та первинних документів», відповідно до якого право підпису розпорядчих та первинних документів надано головному спеціалісту відділу бухгалтерського обліку та звітності Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.

Зважаючи на все вищезазначене, суд приходить до висновку про відсутність доведеного належними та допустимими доказами факту надання відповідачеві послуг за Договором та їх обсягу як підстави для оплати саме заявленої в позові вартості, а тому за відсутності таких доказів суд не вбачає жодного прострочення сплати коштів за Договором відповідачем.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За відсутності належних доказів (первинних документів) надання відповідачеві послуг за Договором, несплата останнім заявленої позивачем суми не вважається судом невиконанням умов Договору.

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем не прострочено сплату заявленої позивачем суми основного боргу, то позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання щодо сплати коштів мають похідний характер, а тому, відповідно, також не підлягають задоволенню.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 164 764, 42 грн. (120 554, 70 грн. - заборгованість за тримання в чистоті будівлі та прибудинкової території, 5 229, 51 грн. - заборгованість за електроенергію, 334, 12 грн. - заборгованість за вивіз твердих побутових відходів, 38 646, 09 грн. - заборгованість за утримання), а також 20 392, 16 грн. інфляційних збитків та 3% річних у розмірі 14 159, 82 грн. є необґрунтованими, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 28.11.2014 р.

Суддя Ю.В. Картавцева