Рішення № 41615847, 21.11.2014, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1137/14-ц

2/703/478/14 .

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.11.2014 Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Гудзюка І.В.

при секретарі Гречка В.В.,

за участю представника

позивача Похітона О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сміла цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

ПАТ КБ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 28 грудня 2006 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надано кредит у сумі 222 900 дол. США строком на 156 місяців із 28 грудня 2006 року по 28 грудня 2019 року. Процентна ставка за користування кредитом складала 15,25% річних.

28 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №1 кредитного договору, в якій зазначалося, що процентна ставка за користування кредитом змінена і становить 14% річних. Цього ж дня із поточного рахунку, відкритого банком, ОСОБА_3 знято кредитні кошти в сумі 222 900 дол. США, що еквівалентно на цю дату - 1 125 645 грн.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує належним чином зобов'язання за кредитним договором - не здійснює щомісячне погашення кредиту та не сплачує відсотків за користування кредитом у розмірах та строки, визначені графіком погашення кредиту, хоча неодноразово повідомлявся банком, а також на п. 6.5 кредитного договору, за яким банк має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, банк просить стягнути із ОСОБА_3 на свою користь загальну суму заборгованості за кредитним договором станом на 05 грудня 2013 року, яка становить 8 582 407 грн. 34 коп. та складається із:

- 203 839,15 дол. США, що еквівалентно (по курсу НБУ на дату розрахунку) 1 629 286,33 грн. - заборгованість з кредитом; в т.ч. прострочена заборгованість за кредитом - 47 850,26 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату розрахунку - 382 467,13 грн.;

- 151 935,56 дол. США, що еквівалентно (по курсу НБУ на дату розрахунку) 1 214 420,93 грн. - заборгованість за відсотками; в т.ч. прострочена заборгованість за відсотками - 148 869,60 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату розрахунку - 1 189 914,71 грн.;

- 5 738 700,08 грн. - нарахована пеня.

Відповідач подав заяву про застосування до вимог банку позовної давності, в зв'язку із чим позов визнав частково, та вважає, що на користь банку слід стягнути з нього заборгованість за відсотками в розмірі 46 730, 03 дол. США та пеню в розмірі 539, 56 дол. США, а в іншій частині позовних вимог відмовити за збігом позовної давності.

Вважає, що вимоги банку, викладені в поданій ним позовній заяві, ґрунтуються на доводах помилкового розуміння окремих норм діючого законодавства, через що позовна заява не може бути задоволеною в повному обсязі.

В зв'язку з непередбачуваними життєвими обставинами він перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та зі сплати процентів за користування кредитом з 29 січня 2009 року. З вимогою про дострокове повернення кредиту банк звернувся до нього із претензією-повідомленням 09 липня 2009 року, включивши до вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі, станом на 10 червня 2009 року, в розмірі 214 059,03 доларів США. Отримав він цю претензію 23 липня 2009 року. Тобто, 23 липня 2009 року банк відмовився від порядку сплати грошових коштів, встановлених п. 1.3. кредитного договору та встановив новий строк виконання. У відповідності до нього та умов п. 6.5. кредитного договору його було зобов'язано повернути достроково повну суму кредиту, нараховані відсотки та пеню в строк до 22 серпня 2009 року.

Оскільки у встановлений позивачем новий строк виконання зобов'язань (22 серпня 2009 року) ним вони виконані не були, то з 23 серпня 2009 року почався перебіг позовної давності, тобто у позивача виникло право на позов - можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд щодо стягнення боргу саме із 23 серпня 2009 року.

Таким чином, на думку відповідача, позивач мав право звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованої суми починаючи з 23 серпня 2009 року, але в будь-якому разі не пізніше 23 серпня 2012 року. Проте зазначеним правом позивач скористався лише 04 березня 2014 року, тобто за межами строку позовної давності.

Тому відповідач з посиланням на відповідні розрахунки дійшов висновку про те, що стягненню з нього підлягає лише заборгованість в розмірі 47 269,59 долари США, що складається з заборгованості за відсотками - 46 730,03 доларів США, що становить еквівалент в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 373 513,13 грн., та пені - 539,56 доларів США, що становить еквівалент в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 4312,70 грн.

При цьому, відповідач категорично заперечує той факт, що пред'явленням банком до суду 09 лютого 2012 року позову про стягнення з нього боргу мало місце переривання перебігу позовної давності, оскільки про існування такого позову його ніхто не повідомляв, до суду не викликав, а сама позовна заява банку була спочатку залишена без руху, а в подальшому повернута банку як неподана через невиконання вимог суду, викладених в ухвалі про залишення позову без руху.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Дійсно, як встановлено судом, що фактично підтвердили сторони по справі, позивач та відповідач встановили як строк дії кредитного договору - 156 місяців з 28 грудня 2006 року по 28 грудня 2019 року (п. 1.2 Кредитного договору), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 28 грудня 2019 року.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання ОСОБА_3, як позичальником, окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі кредитного договору.

Крім того, п. 6.5. кредитного договору передбачено, що банк має право відмовитися від встановленого умовами кредитного договору графіку щомісячних погашень та вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, у випадках невиконання відповідачем умов кредитного договору. При цьому таке стягнення здійснюється, за умови попереднього (за 30 днів) повідомлення відповідача про це.

ОСОБА_3 перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та зі сплати процентів за користування кредитом з 29 січня 2009 року.

З вимогою про дострокове повернення кредиту позивач звернувся до відповідача, підготувавши відповідну претензію-повідомлення (вимогу) вих. № 09-14-01/1447 від 09 липня 2009 року, включивши до вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі, станом на 10 червня 2009 року, в розмірі 214 059,03 доларів США, що складаються із заборгованості за кредитом - 203 839,14 доларів США, прострочених відсотків - 10 219,88 доларів США та пені - 24 780,85 гривень.

Зазначену вимогу банк вручив ОСОБА_3 особисто 23 липня 2009 року, про що свідчить підпис останнього на примірнику претензії.

Таким чином, 23 липня 2009 року позивач відмовився від порядку сплати грошових коштів, встановлених п. 1.3. кредитного договору та встановив новий строк виконання. У відповідності до нього та умов п. 6.5. кредитного договору відповідача було зобов'язано повернути достроково повну суму кредиту, нараховані відсотки та пеню в строк до 22 серпня 2009 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як зазначалось вище, згідно з умовами кредитного договору позичальник був зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Проте, оскільки позивач відмовився від умов погашення кредиту, визначених графіком та встановив новий (дострокове погашення кредиту в повному обсязі у відповідності до п. 6.5. кредитного договору), початок позовної давності для стягнення платежів, зазначених у претензії від 09 липня 2009 року, необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

Оскільки у встановлений позивачем новий строк виконання зобов'язань - 22 серпня 2009 року відповідачем останні виконані не були, то з 23 серпня 2009 року почався перебіг позовної давності, тобто у позивача виникло право на позов - можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд щодо стягнення боргу в розмірі 214 059,03 доларів США, що складаються із заборгованості за кредитом - 203 839,15 доларів США, прострочених відсотків - 10 219,88 доларів США та пені - 24 780,85 гривень.

Таким чином, позивач мав право звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення вищезазначеної суми починаючи з 23 серпня 2009 року, але в будь-якому разі не пізніше 23 серпня 2012 року.

Проте зазначеним правом позивач скористався лише 04 березня 2014 року (дата реєстрації відповідного позову в суді), тобто за межами строку позовної давності.

Посилання позивача на той факт, що ним було пред'явлено позов до суду 09 лютого 2012 року, а отже у відповідності до ч. 2, ст. 264 ЦК України має місце переривання перебігу позовної давності, треба сприймати критично з огляду на наступне.

У відповідності з вищезазначеною нормою ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

За змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 119, 120 ЦПК України.

Дійсно з оглянутої в судовому засіданні цивільної справи №2315/2511/2012, 2/2315/850/2012 за позовом ПАТ «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ксерокопія якої приєднана до матеріалів справи, вбачається, що 17 квітня 2012 року (дата реєстрації в канцелярії суду) банк звернувся із позовом до відповідача.

Ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Харченко Л.Г. від 18 квітня 2012 року позовну заяву в зв'язку із недоліками залишено без руху та надано банку строк не більше п'яти днів з дня отримання копії позовної заяви для усунення цих недоліків.

Ухвалою цього ж судді від 07 травня 2012 року в зв'язку із невиконанням банком ухвали від 18 квітня 2012 року позовну заяву повернуто банку, тобто цю позовну заяву слід вважати неподаною відповідно до положень ч.2 ст. 121 ЦПК України.

Тому, якщо судом її повернуто (стаття 121 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Вказані висновки підтверджені численною судовою практикою зокрема, в тому числі, але не виключно позицією Пленуму ВГСУ викладеною в підпункті 4.4.2. постанови №10 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Враховуючи вищевикладене, позовна заява ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за вих. № С11-114-1-3/215 від 09 лютого 2012 року, зареєстрована в Смілянському міськрайонному суді за вхід. № 13069/12-Вх. 17 квітня 2012 року, визнана судом не поданою, а отже не перериває перебігу позовної давності відносно дострокового стягнення суми боргу.

Позивач просить суд стягнути з відповідача загальну суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 8 582 407 грн. 34 коп.., яка складається із:

- заборгованості за кредитом - 203 839,15 доларів США;

- прострочених відсотків, нарахованих за строк з 15 лютого 2009 року по 05 грудня 2013 року - 151 935,56 доларів США;

- пені нараховані за строк з 21 січня 2011 року по 05 грудня 2013 року- 5 738 700,08 гривень.

Як вже зазначалося вище, з вимогою про дострокове стягнення боргу в частині заборгованості по кредиту в розмірі 203 839,15 доларів США позивач повинен був звернутися до суду в строк з 23 серпня 2009 року до 23 серпня 2012 року.

Оскільки це ним зроблено не було, то позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по кредиту в розмірі 203 839,15 доларів США заявлені поза межами строку позовної давності, а отже не підлягають до задоволення.

З урахуванням положень ЦПК України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

Таким чином, відсотки повинні бути нараховані за інший період, а саме починаючи з 04 березня 2011 року (початкова дата трирічного строку позовної давності з урахуванням дати реєстрації в суді позовної заяви вих. № 114-17-2-00/659 від 16 грудня 2013 року) до 23 серпня 2012 року (дата спливу строку позовної давності в частині дострокового погашення тіла кредиту).

У відповідності до розрахунку заборгованості наданого позивачем, зазначена сума складає 46 730,03 доларів США, що становить еквівалент в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку позивача 373 513,13 грн.

З урахуванням викладеного, пеня повинна нараховуватися за період з 04 березня 2011 року (початкова дата трирічного строку позовної давності з урахуванням дати реєстрації в суді позовної заяви вих. № 114-17-2-00/659 від 16 грудня 2013 року) до 04 березня 2014 року (дати реєстрації в суді позовної заяви вих. № 114-17-2-00/659 від 16 грудня 2013 року). При цьому пеня повинна нараховуватися лише на суму прострочених відсотків.

У відповідності до розрахунку заборгованості, наданого відповідачем, зазначена сума складає 539,56 доларів США, що становить еквівалент в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку позивача 4312,70 грн.

Аналогічні висновки щодо застосування позовної давності містяться у постанові Верховного суду України від 06 листопада 2013 року та постановах Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року.

Отже, аналізуючи умови кредитного договору, додані до заперечення, документи та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає лише заборгованість в розмірі 47 269,59 дол. США, що складається із заборгованості за відсотками - 46 730,03 доларів США, що становить еквівалент в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 373 513,13 грн., та пені - 539,56 доларів США, що становить еквівалент в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 4312,70 грн.

Також із відповідача на користь позивача відповідно до положень ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню 3 654 грн. судового збору.

На підставі наведеного, ст.ст. 252-256, 261, 264, 509, 526, 530, 610, 611, 626, 629, 631, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 213, 215, 218 суд, -

вирішив:

Позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 7-7б, код. ЄДРПОУ 23494105, МФО 322904 р/р 2909001032) заборгованість за кредитним договором в розмірі 47 269, 59 дол. США, що складається із заборгованості за відсотками в розмірі 46 730, 03 дол. США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 373 513 грн. 13 коп., та пені в розмірі 539, 56 дол. США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 4 312 грн. 70 коп., а також 3 654 грн. судового збору.

В іншій частині позову публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження -після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасовано.

Головуючий: І. В. Гудзюк