Ухвала суду № 41610844, 25.11.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 738/1882/14-к Головуючий у І інстанції Волошина Н. В. Провадження № 11-кп/795/678/2014 Категорія - ч. 1 ст. 122 КК України Доповідач Миронцов В. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіМиронцова В. М. суддів Антипець В.М., Короїда Ю.М.,

при секретарі Зубашевській О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12014270150000137 від 07 квітня 2014 року за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 16 вересня 2014 року щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Киселівка, Менського району, Чернігівської області, із середньою освітою, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрованого АДРЕСА_1, проживаючого АДРЕСА_2, раніше судимого вироком Менського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2012 року за ч. 1 ст. 122 КК України до 1 р. 6 міс. обмеження волі; ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 22 листопада 2013 року звільнений умовно-достроково на невідбутий строк покарання 7 місяців 18 днів обмеження волі.

обвинуваченого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця с. Бобровиця Чернігівського району, Чернігівської області, із середньою спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_3, раніше не судимого,

обвинуваченого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

з участю учасників кримінального провадження: прокурора - Гапеєвої Н.П., потерпілого - ОСОБА_2,

в с т а н о в и л а:

Вироком Менського районного суду Чернігівської області від 16 вересня 2014 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, та призначено покарання у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Менського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2012 року та остаточно визначено покарання у виді 2 років 6 місяців обмеження волі.

Звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році».

ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, та призначено покарання у виді 1 року обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку в 1 рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи, навчання; періодично з'являтись для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі фінансового управління Корюківської районної державної адміністрації про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь місцевого бюджету Корюківського району 1 065 грн. 02 коп. витрат за лікування потерпілого ОСОБА_2 в Корюківській центральній районній лікарні за період з 07 квітня по 24 квітня 2014 року.

Питання про долю речових доказів вирішено судом відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3, будучи раніше судимим вироком Менського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2012 року за ч.1 ст.122 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік та з покладенням на нього відповідних обов'язків відповідно до ст. 76 КК України, на підставі ухвали Менського районного суду Чернігівської області від 13 грудня 2012 року направлений для реального відбування покарання; ухвалою цього ж суду від 22 листопада 2013 року звільнений умовно-достроково на невідбутий строк покарання 7 місяців 18 днів обмеження волі, на шлях виправлення не став, та в період умовно-дострокового звільнення вчинив новий умисний злочин разом з ОСОБА_4 при наступних обставинах.

Так, 06 квітня 2014 року у вечірню пору доби ОСОБА_3 та ОСОБА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, прибули до будинку ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 де вчинили сварку з останнім, яка переросла в бійку, під час якої ОСОБА_3 умисно наніс декілька ударів дерев'яною палицею по всім частинам тіла ОСОБА_2, в тому числі і по рукам, а коли останній схопив палицю руками, то ОСОБА_4 наніс йому декілька ударів обухом сокири по рукам, внаслідок чого ОСОБА_2 було заподіяно тілесні ушкодження у виді закритих переломів обох ліктьових кісток в нижній третині зі зміщенням уламків, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи №74 від 17 червня 2014 року відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я на термін більше 3 тижнів, а також забійних ран в ділянці чола справа та в ділянці правої брови, потиличної ділянки, закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку, які відповідно до вказаного висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

До апеляційного суду Чернігівської області надійшла апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_2, який просить вирок скасувати, та призначити новий розгляд справи в тому ж суді в іншому складі суду, оскільки судом не було враховано ряд обставин, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги потерпілий вказав, що тілесні ушкодження йому в більшості наносили ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про що він заявляв в суді, проте, по справі вони проходили як свідки. Зазначає, що судом не враховано те, що чорну маску з прорізом для очей та рота не було знайдено. Також судом не враховано викрадення у нього грошей в сумі 120 грн. На його думку, суд неправомірно взяв до уваги, лише зі слів обвинувачених те, що саме він розпочав бійку. Вказує, що обвинувачений ОСОБА_4 не бив його, він про це заявляв в первинних показаннях, проте, ОСОБА_4 бере на себе чужу вину. Зазначає, що суд безпідставно відхилив його клопотання про перекваліфікацію з ч. 1 ст. 122 КК України на розбійний напад ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з метою заволодіння його особистого майна, і незаконне проникнення в його жиле приміщення групою осіб, а також нанесення йому тілесних ушкоджень.

Заслухавши доповідача, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, просив залишити її без задоволення, а вирок суду - без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні зазначених у вироку діянь за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, які учасниками судового провадження не оскаржуються, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні і досліджених в судовому засіданні доказів, яким судом першої інстанції дана оцінка в сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийнято законне та обґрунтоване рішення суду.

Обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час судового розгляду в місцевому суді свою вину визнали повністю.

Дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вірно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 122 КК України.

При вирішенні питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_3, суд відповідно до вимог ст.ст. 65, 66 КК України врахував тяжкість вчиненого злочину, який належить до злочинів середньої тяжкості, особу винуватого, зокрема те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного злочину, даний злочин вчинив в період умовно-достроково звільнення, що свідчить про його схильність до вчинення кримінально-караних дій і небажання стати на шлях виправлення, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, його матеріальний стан, вік, соціальні зв'язки, відсутність постійної роботи, думку потерпілого, який просив не призначати обвинуваченому суворе покарання, врахував обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, та виходячи із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, обґрунтовано прийшов до висновку про призначення покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 122 КК України у виді обмеження волі на певний строк. Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 є особою, на яку поширюється дія Закону України «Про амністію в 2014 році», обмежень, визначених ст. 8 Закону України «Про амністію у 2014 році» та ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», які б виключали можливість застосування амністії до обвинуваченого, не встановлено, суд визнав за необхідне звільнити засудженого від відбування покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його характер, обставини вчиненого, особу винуватого, зокрема те, що він раніше несудимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, його матеріальний стан, вік, соціальні зв'язки, відсутність постійної роботи, думку потерпілого, який просив не призначати обвинуваченому суворе покарання, врахував обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, та виходячи із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд прийшов до правильного висновку про призначення покарання у виді обмеження волі у межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України із звільненням ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, та покладанням на нього відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Отже, покарання, яке призначено обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідає характеру і ступеню тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, даним, що характеризують їх особи та всім обставинам кримінального провадження і є справедливим.

Твердження потерпілого ОСОБА_2 про нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не заслуговують на увагу, вони є надуманими, такими, що суперечать встановленим судом обставинам справи, оскільки як вбачається з матеріалів кримінального провадження, а саме, протоколу проведення слідчого експерименту від 19.06.2014 року (а.п. 81-82), де було встановлено, що потерпілий ОСОБА_2 знаходився в сидячому положенні перед тим як йому почали наносити тілесні ушкодження та тоді, коли йому наносили тілесні ушкодження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_3 показав як він палицею замахувався та наніс нею декілька ударів по правій руці ОСОБА_2, після цього останній схопив палицю двома руками та тримав, щоб ОСОБА_3 не наносив йому тілесні ушкодження, а після цього ОСОБА_4 показав як він наніс по лівій руці ОСОБА_2 обухом сокири декілька ударів для того, щоб останній відпустив палицю, яку тримав від ударів ОСОБА_3. Крім того, в ході одночасного допиту осіб потерпілий заперечував причетність ОСОБА_6 до нанесення йому тілесних ушкоджень. Інші докази, які б вказували на те, що ОСОБА_6 також наносив тілесні ушкодження в ході досудового розслідування здобуті не були.

Посилання в апеляційній скарзі потерпілого на неправильність кваліфікації дій за ч. 1 ст. 122 КК України також позбавлені підстав, оскільки наведені судом мотиви свідчать про певну обґрунтованість висновків суду.

Твердження в скарзі про не врахування судом того, що чорну маску з прорізом для очей та рота не було знайдено не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження речові докази у виді чорної маски з прорізами для очей та роту в ході досудового розслідування не вилучались.

Твердження потерпілого про викрадення у нього 120 грн. безпідставні, оскільки у власноручно написаній заяві про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відсутні будь-які згадки про зникнення грошей, і крім його слів, матеріалами справи не підтверджені.

Аналізуючи вище викладені докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що пред'явлене ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачення знайшло своє підтвердження у повному обсязі. Слід врахувати, що потерпілий ОСОБА_2 на початку судового розгляду показав, що оскільки протягом дня він вживав наркотичні засоби та алкогольні напої, то не пам'ятає всіх подій, які мали місце 06 квітня 2014 року, окрім того, як до нього в будинок зайшов ОСОБА_3 і між ними почалася бійка, ініціатором якої був він сам, походження тілесних ушкоджень йому також невідоме, проте, під час судового розгляду змінив свої показання, мотивуючи тим, що хотів обвинуваченим надати можливість уникнути кримінальної відповідальності, що судом першої інстанції було правильно розцінено в своєму рішенні.

З огляду на це, істотних порушень норм кримінального процесуального закону при розслідуванні справи та її розгляді в суді, які були б підставою для скасування постановленого щодо обвинувачених судового рішення не встановлено.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Менського районного суду Чернігівської області від 16 вересня 2014 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - без змін.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії ухвали суду.

СУДДІ:

Миронцов В.М. Антипець В.М. Короїд Ю.М.