Рішення № 41609720, 25.11.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/3617/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Шершак М. І.Номер провадження 22-ц/788/1774/14 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Маслова В. О. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 липня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» про визнання недійсним договору та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 липня 2014 року, яке було доповнено відповідно до додаткового рішення цього ж суду від 31 жовтня 2014 року, частково задоволено позов ОСОБА_3.

Визнано недійсним договір від 20 березня 2014 року за № 226989, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» та ОСОБА_3.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» на користь ОСОБА_3 сплачені кошти за договором від 20 березня 2014 року за № 226989 в сумі 4200 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» на користь держави судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп.

Вказане рішення суду відповідач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ТОВ «Гранфінресурс», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд не звернув увагу на те, що позивачу були зрозумілі умови договору по програмі «Альянс Україна», так як вона протягом трьох діб після його підписання мала можливість розірвати його в односторонньому порядку з поверненням сплачених нею попередньо грошових коштів, чим вона не скористалась, тому є недоведеною та обставина, що її було введено в оману або про вчинення нею правочину у стані помилки. Крім того, посилається на те, що спірний договір не може бути віднесений до поняття «пірамідальна схема», оскільки відповідач здійснює діяльність по адмініструванню грошових коштів учасників програми, які не мають конкретного призначення, а також на те, що діяльність відповідача не підпадає під ознаки фінансових послуг, тому не потребує ліцензування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 березня 2014 року між ТОВ «Гранфінресурс» та ОСОБА_3 було укладено договір № 226989 за умовами програми «Альянс Україна» з додатками: №1 - анкетні дані учасника системи та перелік платежів із зазначенням їх розміру, які позивач повинен здійснити, та №2 - умови програми «Альянс Україна».

Відповідно до умов договору ТОВ «Гранфінресурс» (адміністратор) зобов'язалось від імені та за рахунок учасника вчинити певні дії, спрямовані на отримання ним грошової суми, зазначеної у додатку № 1 до доданого договору, а саме: 60000 грн. на умовах діяльності програми «Альянс Україна», яка викладена у додатку №2 до договору.

Зокрема, адміністратор зобов'язався сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування; організовувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, надати учаснику відповідну суму, заявлену для отримання на умовах діяльності програми; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цим договором та додатками до нього (ст.1.1 п.п.а, б, в) (а.с.6).

Згідно зі ст.ст.2.1.1, 2.1.2 цього договору учасник програми зобов'язався сплатити іншій стороні одноразовий комісійний внесок у день підписання сторонами даного договору та адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу, а також своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця сплачувати загальні платежі, які включають чистий внесок, за рахунок якого адміністратор надає заявлені для отримання грошові суми, та адміністративні витрати, що є платою за послуги адміністратора з організації діяльності програми.

Відповідно до додатку №2 до договору, який є його невід'ємною частиною, програма «Альянс Україна» - це програма, що базується на створенні реєстрів учасників, метою яких є отримання грошових сум, у порядку та на умовах, передбачених договором та додатками до нього (а.с.7-8).

Згідно зі ст.4 умов програми «Альянс Україна» додатку № 2 до договору № 226989 передбачений порядок проведення заходу по розподілу грошового фонду. Із змісту цих умов вбачається, що після вчасної сплати чергового загального платежу учасник набуває право брати участь у найближчому заході, коли фонд реєстру є достатнім.

Виконуючи умови договору, 20 березня 2014 року позивач сплатила на рахунок відповідача одноразовий комісійний внесок в сумі 4200 грн., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.9).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами укладено договір, який містить ознаки пірамідальної схеми і відповідно до вимог чинного законодавства є використанням нечесної підприємницької практики. До того ж, як вказав суд, діяльність відповідача вводить споживача в оману, а також про те, що позивач уклала договір внаслідок помилки, тобто зазначив, що є підстави для визнання договору недійсним. Дійшовши такого висновку, суд застосував також наслідки недійсності такого правочину відповідно до статті 216 ЦК України, тобто стягнув з відповідача на користь позивача отримані кошти в сумі 4200 грн.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції щодо мотивів часткового задоволення позову погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За положеннями ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо замовчує їх існування.

На думку колегії суддів, позивачем не були доведені підстави для визнання укладеного договору недійсним, передбачені ст.ст. 229, 230 ЦК України.

Зокрема, у п.13 додатку № 2 договору від 20 березня 2014 року № 226989 вказано, що учасник підтверджує, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника адміністратора, уважно прочитав та зрозумів умови додатку № 2 та правові наслідки, що засвідчує своїм підписом.

Позивач за оспорюваним договором виявила бажання отримати кошти, добровільно скориставшись наданими їй послугами.

Крім того, відповідно до п.п.1.4 статті 1 договору позивач мав можливість до активізації договору розірвати його і адміністратор згідно статті 8 договору мав здійснити повернення сплачених учасником коштів.

Відповідно до статті 627 ЦК України та виходячи з вимог статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ОСОБА_3 погодилась з умовами договору, підписавши його з додатками.

Отже, ознаки помилки та обману при укладенні спірного договору позивачем не доведені.

Колегія суддів також приходить до висновку, що в діяльності відповідача не вбачається і ознак нечесної підприємницької практики, як і не має підстав вважати, що розподіл грошового фонду проходить по пірамідальній схемі.

Зокрема, п.2 ч.1, п.7 ч.3, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, зазначений Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40 цс 13 аналіз п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару. Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Однак, як вбачається з укладеного між сторонами договору від 20 березня 2014 року № 226989, предметом оспорюваної угоди є надання учаснику програми «Альянс Україна» адміністративних послуг, в тому числі фінансового характеру, з метою отримання заявленої до надання грошової суми.

Оплатні послуги адміністратора при виконанні споживачем всіх умов договору забезпечують не можливість, а реальне отримання останнім грошової суми за рахунок фонду реєстру, який формулюються з чистих внесків його та інших учасників, з наступним повним погашенням цієї суми своїми внесками. За невиконання цього обов'язку настає відповідальність, передбачена ст.9 додатку №2.

За наявності наведених вище норм матеріального права, доказів та обставин, суд першої інстанції необґрунтовано дійшов до висновку про недійсність укладеного між сторонами договору у зв'язку з тим, що діяльність відповідача вводить споживача в оману, що ця діяльність носить ознаки пірамідальної схеми, яка є забороненою, що угода укладена внаслідок помилки, що є підставою вважати доводи апеляційної скарги в зазначеній частині такими, що заслуговують на увагу, отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

В той же час, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним укладеного між сторонами договору, позивач як на підставу позову також вказувала на відсутність у відповідача права (ліцензії) на укладення подібних договорів.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, також послався на відсутність у відповідача на час укладення договору ліцензії.

З рішенням суду в цій частині щодо мотивів часткового задоволення позову колегія суддів погоджується.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ « Гранфінресурс» є адміністратором соціальної програми для населення, тобто адмініструє грошові кошти учасників і його діяльність регулюється Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Частиною першою статті 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом п.3 ч.1 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року № 1775-III та статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-III діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Зокрема, відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 02 червня 2011 року № 3462-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (введено в дію з 09 січня 2012 року) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено пункт 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих положень до цього Закону фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність із вимогами цього Закону (тобто до 09 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов'язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

З аналізу вказаних вимог закону вбачається, що ліцензійні умови для здійснення діяльності адміністрування фінансових активів для придбання товарі у групах мали бути розроблені та затверджені в шестимісячний строк з дня опублікування цього закону. Фінансовим установам цим законом було надано час протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність до вимог цього Закону, тобто до 09 січня 2013 року.

Оскільки спірний договір між сторонами був укладений 20 березня 2014 року, тобто після 09 січня 2013 року, то укладення такого договору не відповідало вимогам законодавства, так як для його укладення з позивачем відповідач повинен був отримати у встановленому законом порядку відповідну ліцензію, якої він не отримав, так як протилежного відповідач не довів.

Тому, вчинення відповідачем вказаного правочину без відповідного дозволу (ліцензії) в силу ч.1 ст. 203, ч.ч.1,3 ст. 215 , ст. 227 ЦК України є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Виходячи з правових наслідків недійсності правочину, визначених абз.2 ч.1.ст. 216 ЦК України, з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 4200 грн. для повернення сплаченого нею за договором комісійного внеску, що правильно було зроблено судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що діяльність відповідача не підпадає під ознаки фінансових послуг, тому не потребує ліцензування, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі доводи є довільним тлумаченням правових норм і спростовуються висновками суду стосовно часткового задоволення позову.

Крім того, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 1000 грн., виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2014 року Сумська обласна правозахисна організація «Наше Право» та ОСОБА_3 уклали договір про надання юридичних і консультаційних послуг (а.с.10).

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів для підтвердження факту понесення позивачкою витрат на правову допомогу у даній справі, тобто відсутня відповідна квитанція про перерахування певних коштів або інший доказ з цього приводу.

Також, як вбачається з журналу судового засідання від 17 липня 2014 року, позивачка особисто приймала участь в судовому засіданні в суді першої інстанції, тобто без особи, яка повинна була надавати їй правову допомогу (а.с.55).

Ураховуючи наведене, а також те, що позивачка не довела факту понесення нею витрат, пов'язаних з наданням їй правової допомоги, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в даній частині скасувати і ухвалити нове, яким відмовити позивачці у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

За таких обставин, коли суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, але з підстав, що не в повній мірі ґрунтуються на нормах матеріального права, так як задоволення позову стосовно визнання спірного договору недійсним з підстав помилки, обману, а також стосовно того, що договір носить ознаки пірамідальної схеми, що заборонено - є помилковим, а правильним є задоволення позову внаслідок вчинення договору без відповідної ліцензії з боку відповідача, тому оскаржуване рішення суду необхідно змінити в частині мотивів часткового задоволення позову, а також необхідно скасувати його в частині стягнення витрат на правову допомогу і ухвалити в зазначеній частині нове, яким відмовити позивачці у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

Отже, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.п.2, 3, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 липня 2014 року в даній справі змінити в частині мотивів щодо часткового задоволення позову, залишивши без змін рішення суду в частині стягнення грошових коштів за оскарженим договором та судового збору.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 липня 2014 року в даній справі в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -