Постанова № 41606955, 30.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 жовтня 2014 року

справа № 811/2647/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Баранник Н.П.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Фірсік Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі № 811/2647/13-а за адміністративним позовом Приватного підприємства "Кіровоград-Арсенал-Плюс" до Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Кіровоград-Арсенал-Плюс" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Кіровоградської області (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 травня 2013 року №0000672240 та №0000682240.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з’явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що фахівцями податкового органу була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного підприємства “Кіровоград-Арсенал-Плюс” з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ПП “Єлисавет-Агро-Світ” за період з 01.07.2010р. по 31.12.2010р., грудень 2010р., за січень, лютий 2011р., за період з 01.01.2011р. по 28.02.2011р.; ПП “Агрокомтехсервіс” (код 31637492) за період з 01.02.2010 р. по 31.05.2010р.; ПП “Агро-Бізнес-Консалтинг”(код 37059086) за період з 01.02.2011р. по 30.11.2011р.; ПП “Інбудтраст” (код 35189587) за період з 01.06.2011р по 31.07.2011р. та з 01.09.2011р. по 30.11.2011р..

За результатами перевірки було складено акт від 17 квітня 2013 року № 61/22-4/35451281.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2013 року:

- №0000672240, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 24093,00 грн. (за основним платежем – 16062 грн., штрафними (фінансовими) санкціями – 8031 грн.);

- №0000682240, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 373 140 грн. (за основним платежем – 344305 грн., штрафними (фінансовими) санкціями – 28835 грн.).

Оскаржені податкові повідомлення-рішення базуються на висновках акту перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту в результаті безпідставного віднесення до таких витрат та кредиту виплат по господарським операціям з контрагентами, які, на думку податкового органу, не мали реального характеру.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржені податкові повідомлення-рішення, виходив з наступного.

Основними видами діяльності позивача є оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.31), роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.32), неспеціалізована оптова торгівля (46.91).

Для здійснення господарської діяльності позивачем укладено договори оренди приміщення з Відкритим акціонерним товариством “Автобусний парк 13527” (орендодавцем), за змістом яких, орендодавець передає орендареві в орендне, строкове, платне користування приміщення та устаткування на території підприємства для розміщення складу автозапчастин (загальна площа орендованого приміщення 144,0 кв.м).

У квітні, травні 2010 року позивач придбав у Приватного підприємства “Агрокомтехсервіс” автомобільні запчастини. Факт купівлі-продажу вказаного товару підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними. Розрахунок позивач за поставлений товар, здійснював у безготівковій формі. Загальна сума, сплачена за придбаний товар,склала 87838,86 грн., з них ПДВ - 17567,77 грн..

У червні, липні, вересні, жовтні, листопаді 2011 року Приватним підприємством “Інбудтраст” позивачу були надані транспортні послуги, а саме розвезення запчастин по м. Кіровограду та Кіровоградській області. Факт надання вказаних послуг підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг). Розрахунок за надані транспортні послуги позивач здійснював у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента, про що свідчать відповідні виписки з банку.

У період з липня по грудень 2010 року та у січні 2011 року позивач придбав у Приватного підприємства “Єлисавет-Агро-Світ” запасні частини. Факт постачання вказаного товару підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними. Розрахунок за поставлений товар здійснено у безготівковій формі. Загальна сума, сплачена позивачем за придбані запчастини склала 497 144,55 грн. (із них ПДВ – 99428,91 грн.).

У період з лютого по листопад 2011 року позивачем придбано у Приватного підприємства “Агро-Бізнес-Консалтинг” запасні частини. Факт постачання вказаного товару підтверджується наявними у справі первинними документами.

Додатковово на підтвердження реальності вищезазначених господарських операцій позивачем надано звіти про продаж товарів (запасних частин та обладнання) та звіти про партії товарів, які свідчать про подальшу реалізацію останнім придбаного у вищезазначених контрагентів товару.

Тобто, позивачем були наданні як до перевірки, так і суду на спростування висновків податкового органу, первинні документи, що підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій із зазначеними вище контрагентами. За укладеними угодами було придбано товари, послуги, що використовувалися позивачем відповідно до основної діяльності підприємства.

Відповідачем же, в свою чергу, не було спростовано достовірності відомостей, що містять первинні та розрахункові документи, надані платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій. Податковим органом не доведено належними та допустимими доказами того факту, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, та що договори укладено без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У свою чергу, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України містить застереження, за яким не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічні за своїм змістом положення містив чинний на час виникнення спірних правовідносин Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 вказаного Закону валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який відповідає пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97-ВР, втратив чинність 01.01.2011р.), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що відповідачем безпідставно, всупереч фактичним обставинам справи зроблено висновок про нікчемність угод позивача із вказаними вище контрагентами. Зважаючи на те, що у позивача наявні належним чином оформлені фінансово-господарські документи та податкові накладні, які підтверджують реальність операцій, останній мав право як на формування податкового кредиту на підставі цих документів, так і на формування валових витрат за перевіряємий період.

З огляду на не доведеність відповідачем правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень,заявлені позивачем вимоги про їх скасування підлягали задоволенню.

В той же час, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції, зобов'язав Головне управління Державної казначейської служби України, яке не було стороною у справі, безспірно списати на користь позивача судові витрати в сумі 2294,00 грн. з рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

Колегія суддів вважає помилковим застосуванням судом в цій частині норм процесуального права, що є підставою для зміни постанови в цій частині.

Так, відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Тобто, при задоволенні позовних вимог позивача, який не є суб’єктом владних повноважень, суду належало стягнути на користь останнього документально підтверджені понесені витрати саме з Державного бюджету України.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст.201, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі № 811/2647/13-а - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови у наступній редакції:

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Кіровоград-Арсенал-Плюс" (ЄДРПОУ 35451281) судові витрати в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев’яносто чотири гривні 00 коп.).

В решті постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі № 811/2647/13-а - залишити без змін.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 27.11.2014р..

Головуючий: Н.П. Баранник

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак