Рішення № 41604822, 24.11.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р.Справа № 922/4625/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівморепродукти", м. Львів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення коштів в розмірі 15005,35 грн. за участю представників:

не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівморепродукти", м. Львів, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1, м. Харків, в якому просить суд стягнути на свою користь заборгованість в сумі 15005,35 грн.(з яких: 11533,80 грн. - основна заборгованість, 1015,33 грн. - пеня, 1167,60 грн. - 17% річних, 1288,62 грн. - інфляційні втрати). Підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду стало неналежне виконання відповідачем обов'язків за договором поставки № 171 від 26.07.2013р., укладеним між сторонами. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 20.10.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.11.2014р. о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду від 10.11.2014р. розгляд справи відкладався.

У призначене судове засідання 24.11.2014р. представник позивача не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання 24.11.2014р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував.

Матеріали справи містять докази належного повідомлення представників сторін про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, 26.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівморепродукти" (позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 171, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити підібрані покупцем товари, що вказані в актуальному прайс-листі, в кількості, асортименті, за цінами, на суму, що зазначені у видаткових накладних постачальника, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлені товари в порядку та строки, передбачені договором.

Прийом товарів по кількості і якості проводиться відповідно до вимог діючих інструкцій в момент передачі товару та засвідчується підписами уповноважених представників сторін у відповідних видаткових накладних.

Відповідно до п. 4.4. договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 30 банківських днів з дня отримання товарів за договором.

Згідно з п. 5.1. договору, у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику за кожен день прострочення платежу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу.

В п. 5.4. договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за договором припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мали бути виконані.

Відповідно до п. 5.5. договору, сторони погодили, що, у випадку несвоєчасної оплати грошових сум за договором, покупець зобов'язаний, на вимогу постачальника, сплатити на користь останнього суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також 17% річних від простроченої суми заборгованості.

Як свідчать матеріали справи, на виконання укладеного між сторонами договору поставки № 171 від 26.07.2013р., відповідно до видаткових накладних від 02.09.2013р., 07.10.2013р., 24.10.2013р., позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 14409,40 грн.

Однак, в порушення умов зазначеного договору, відповідач невчасно та не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, в зв'язку з чим, станом на 24.03.2014р. у покупця перед постачальником утворився борг в сумі 11533,80 грн., в зв'язку з чим, з метою досудового врегулювання спору, на адресу відповідача листом від 14.02.2014р. було направлено претензію про сплату боргу за договором поставки № 171 від 26.07.2013р. Однак зазначена претензія залишилась без відповідного реагування з боку відповідача.

Таким чином, звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу за договором поставки №171 від 26.07.2013р. в сумі 11533,80 грн., пеню в розмірі 1015,33 грн., 17% річних в сумі 1167,60 грн., інфляційні втрати в сумі 1288,62 грн.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем зазначеної суми заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних від 02.09.2013р., 07.10.2013р., 24.10.2013р., позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 14409,40 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки від 26.07.2013р., свої зобов"язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за отриманий товар відповідач не виконав та не надав суду жодних доказів на підтвердження сплати зазначеної суми заборгованості за договором поставки від 26.07.2013р.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором поставки від 26.07.2013р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 01.04.2013р. в сумі 11533,80 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 11533,80 грн. заборгованості за договором поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

В п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Так, пунктом 5.4. договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за договором припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мали бути виконані.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов"язань за договором поставки № 171 від 26.07.2013р., позивач нарахував відповідачеві пеню, за період з 15.10.2013р. по 18.06.2014р., яка, станом на 18.06.2014р., складає1015,33 грн.

Дане нарахування пені відповідає умовам договору поставки №172 від 26.07.2013р. та вимогам діючого законодавства, в зв'язку з чим, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 1015,33 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.5. договору, сторони погодили, що, у випадку несвоєчасної оплати грошових сум за договором, покупець зобов'язаний, на вимогу постачальника, сплатити на користь останнього суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також 17% річних від простроченої суми заборгованості.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 17% річних у сумі 1167,60 грн. та 1288,62 грн. інфляційних витрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання та у відповідності з умовами договору поставки від 26.07.2013р., підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівморепродукти" обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 55 Конституції України; ст.ст. 509, 526, 530, 548, 549, 610, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України; ст. ст. 173, 174, 193, 198, 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України; ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61002, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівморепродукти" (місцезнаходження: 79024, м. Львів, вул. Липова Алея, 5, поштова адреса: 79024, м. Львів, вул. Опришківська, 5, код ЄДРПОУ 25236666) суму заборгованості за договором поставки № 171 від 26.07.2013. в розмірі 11533,80 грн., пеню в розмірі 1015,33 грн., 17% річних в розмірі 1167,60 грн., інфляційні втрати в розмірі 1288,62 грн., судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.11.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/4625/14