Постанова № 41603448, 25.11.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 року Справа № 918/1257/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Лелех І.

за участю представників сторін:

від позивача 1: не з'явився

від позивача 2: Михайлов В.О. (дов. № 03-05/3 від 02.01.14 р.)

від прокуратури: Кондратюк А.В. (посвідчення № 026596 від 30.05.14 р.)

від відповідача: Мельничук С.В. (дов. № 16 від 29.09.14р.);

Теремок М.С. (директор)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Рівненської області від 13.10.14 р. у справі № 918/1257/14 (суддя Політика Н.А.)

за позовом Заступника прокурора м.Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради м.Рівне та ТОВ "Рівнетеплоенерго"

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку №29 по вулиці Гагаріна в м. Рівне "Наш спільний дім"

про стягнення 9120 грн. 31коп.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (надалі - позивач 1), ТОВ "Рівнетеплоенерго" (надалі - позивач 2) звернувся в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-5) до ОСББ № 29 по вул.. Гагаріна "Наш спільний дім" (надалі -відповідач), в якій просить стягнути 7903,19 грн. основного боргу, 407,55 грн. пені, 89,8 грн. річних, 719,77 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 13.10.14 р. (а.с. 91-99) позов задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги обгрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 109-111) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 13.10.14 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Скаржник зокрема зазначає, що стягуючи кошти за спожиту теплову енергію, позивачем не надано, а судом не здобуто доказів того, що позивач надав теплову енергію відповідачу відповідно до умов договору. Суд лише обмежився наявністю договору, при цьому судом не досліджено виконання умов цього договору стороною теплопостачальної організації.

Відповідач стверджує, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що за всю спожиту теплову енергію ОСББ оплачує згідно показників лічильника теплової енергії відповідно до затверджених тарифів. Оплата здійснюється пропорційно до займаної житлової та нежитлової площі мешканцями гуртожитку, на кожного з яких присвоєно особовий рахунок.

Крім того, відповідач вважає, що ні позивачем, ні судом не обґрунтовано, яким чином договірні відносини між сторонами порушують права й законні інтереси держави.

Прокуратур та позивач у відзиві на апеляційну скаргу та їх повноважні представники в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, оскільки вважають, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Представник прокуратури в своїх поясненнях наголосив на тому, що Договір № 1292 від 01.10.13 р. на постачання теплової енергії є дійсним та підлягає обов'язковому виконанню. Перед укладанням договору № 1292, відповідачем подано опитувальний лист, в якому зазначено адмінприміщення площею 94,1 кв.м., куди постачалась теплова енергія.

Позивач 2 звернув увагу на те, що в приміщення відповідача, до якого надаються послуги теплопостачання встановлений лічильник енергії, то саме відповідачем щомісячно протягом січня-квітень 2014 р. подавалися тепловій інспекції ТОВ "Рівнетеплоенерго" довідки про кількість використаної теплової енергії.

Представник позивача 1 не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача 1 за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та прокуратури, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 1 жовтня 2013 року між Товариством (далі - підприємство) та ОСББ "Наш спільний дім" (далі - споживач) укладено Договір №1292 на постачання теплової енергії (далі - Договір) (а.с.7-9).

Відповідно до п. 1.1 Договору, підприємство зобов'язалося відпускати споживачеві теплову енергію, а споживач, у свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим Договором.

Згідно п. 1.4 Договору теплова енергія подається споживачу за адресою: вул. Гагаріна, 29.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку або розрахунковим способом згідно з "Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" та даними вказаними у додатку №2 до цього Договору (далі - розрахунковий спосіб).

Відповідно до п. 4.4 Договору споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає підприємству звіт про фактичне споживання теплової енергії до 20 числа поточного місяця. В разі неподання звіту в обумовлений термін, нарахування проводиться розрахунковим способом.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін, вказана в додатку № 1 до Договору, не може бути змінена в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 5.1 Договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що споживач проводить оплату за отриману теплову енергію шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства, при цьому споживач самостійно отримує рахунок.

Згідно п.5.4 Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Підпунктом 3.2.1 Договору споживач зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені Договором.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Крім того, сторони підписали Додаток № 2 до договору № 1292 від 01.10.13р. (а.с. 10) в якому визначили назву об'єкта - ОСББ "Наш спільний дім", загальну площу об'єкта 94,10 кв.м. та максимальне теплове навантаження 0,0054 Гкал/год

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради №6 від 04.01.2011 року "Про тарифи на послуги теплопостачання" визначено, що тарифи на послуги теплопостачання (централізоване опалення, підігрів води), що надаються позивачем для бюджетних установ та інших споживачів, встановлюються в розмірі, визначеному постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 14.12.2010 року № 1767 "Про затвердження тарифів на теплову енергію КП "Теплотрансервіс", згідно з додатком до даного рішення, і вводяться в дію з моменту набрання чинності цієї Постанови та коригуються у встановленому порядку (а.с.17).

Згідно з додатком №1 до рішення від 04.01.11 року №6 вартість 1 Гкал з ПДВ склала 1056, 96 грн., місячна вартість опалення 1 м.кв. опалювальної площі в опалювальний період - 16, 22 грн. (а.с. 18).

При цьому, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, а саме: акти про надання послуг (а.с. 119, 121, 123), довідки про кількість використаної теплової енергії (а.с. 133-136), суд приходить до висновку, що на виконання умов спірного Договору, позивач 2 за період з січня 2014 р. по квітень 2014 р. поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 7903,19 грн.

В матеріалах справи містяться рахунки за послуги опалення за січень 2014р. - квітень 2014 р. (а.с. 137-140), які виставлені позивачем 2 згідно умов Договору, однак докази оплати відповідачем вказаних рахунків в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не розрахувався за поставлену теплову енергію, у зв'язку з чим у відповідача виникла перед позивачем 2 заборгованість за період з січня 2014 р. по липень 2014 р. на загальну суму 7903,19 грн.

Невиконання відповідачем умов договору, стало підставою для звернення прокурора з позовом до господарського суду Рівненської області про стягнення з відповідача на користь позивача 7903,19 грн. основного боргу та штрафних санкцій.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено обов'язок теплопостачальної організацій забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.

Відповідно до ч. 7 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За п. 23 постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією" розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Згідно з п. 20 постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваного договору, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по оплаті послуг з теплопостачання в сумі 7903,19 грн. (за січень 2014 р.- липень 2014р.).

Апеляційний суд не бере до уваги доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі про невиконання позивачем умов Договору та відсутності в матеріалах справи доказів постачання відповідачу теплової енергії, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - фізична особа або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Тобто, в даному випадку законодавець чітко визначив, що об'єкт нерухомості, до якого надається теплова енергія може не перебувати у власності або в оренді споживача. Сам факт укладення договору на теплопостачання зі споживачем є основоположним.

Як вбачається з опитувального листа для укладення Договору, який заповнений головою правління ОСББ № 29 в будинку по вул.. Гагаріна, 29 встановлений загально будинковий лічильник теплової енергії Х-12, який пройшов останню державну метрологічну повірку 24.07.13р.

Таким чином, споживачам у вказаному будинку здійснюється нарахування плати за спожиту теплову енергію по показникам теплового лічильника пропорційно займаним площам приміщення.

Крім ОСББ № 29 по вул.. Гагаріна «Наш спільний дім», який за умовами договору на постачання теплової енергії № 1292 займає площу адмінприміщення площею 94,1 кв.м , в житловому будинку знаходяться два споживачі: Рівненське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності площею 92,0 кв.м. та Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України площею 102,1 кв.м.

В приміщенні відповідача до якого надавались послуги теплопостачання, встановлений лічильник теплової енергії При цьому уповноваженою особою - заступником голови правління щомісячно протягом спірного періоду подавалися тепловій інспекції ТОВ "Рівнетеплоенерго" довідки про кількість використаної теплової енергії, скріплені підписом представника відповідача та печаткою (а.с. 133-136), що в свою чергу є також доказом споживання теплової енергії.

Дослідивши вказані довідки, апеляційний суд констатує, що в самій довідці про кількість використаної теплової енергії відбувається розбивка по договорах на постачання теплової енергії пропорційно займаній площі, в тому числі і до Договором № 1292 від 01.10.13 р. (94,1 кв.м). Також довідка про кількість використаної теплової енергії за період з 26.02.14 р. по 26.03.14 р. засвідчує, що теплова енергія використовується споживачем - ОСББ, а не кожним мешканцем окремо.

Крім того, п. 5.3 Договору передбачено, що споживач проводить оплату за отриману теплову енергію шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства, при цьому споживач самостійно отримує рахунки.

Таким чином, умовами договору передбачено, що обов'язок споживача самостійно отримувати рахунок на послуги теплопостачання, що в даному випадку і виконувалось представниками відповідача, оскільки при наданні довідки про кількість використаної теплової енергії за показниками лічильника за попередній місяць, відповідач отримував рахунок за поточний місяць, в якому були відображені обсяги споживання теплової енергії та сума до оплати.

Будь-які претензії щодо зазначення в рахунку невірних сум до оплати або надання послуг теплопостачання не в повному обсязі за спірний період від відповідача в порядку ст. 18 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" не надходило.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, перед укладенням договору на постачання теплової енергії головою правління ОСББ "Наш спільний дім" було заповнено опитувальний лист для укладання договору №1392, в якому вказано назву платника, призначення об'єктів, а саме: вказано на адмінприміщення та його загальну площу 94,1 кв.м. Даний лист підписаний головою правління та скріплено печаткою.

Крім того, Додатком № 2 до договору передбачено, що загальна площа об'єкта на яку подається теплова енергія становить 94,1 кв.м.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів оцінює критично твердження відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо невідповідності площі 94,1 кв.м., яку займає відповідач та на яку постачає теплову енергію позивач.

А відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 7903,19 грн. заборгованості за поставлену теплову енергію обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.96р., платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Підпунктом 6.3.3 пункту 6.3 Договору передбачено, що споживач несе відповідальність за порушення порядку розрахунків за теплову енергію, передбаченого п. 5.4. цього Договору - сплачує пеню у розмірі не менше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, а також борг з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення і 3% річних від простроченої суми.

Здійснивши розрахунок пені за період, визначений позивачем, апеляційний суд погоджується з правильністю розрахунку господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача 407,55 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи умови Договору щодо строків виконання грошових зобов'язань та межі позовних вимог, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 719 грн. 77 коп. інфляційних втрат та 89,80 грн. 3% річних.

Крім того, апеляційний суд оцінює критично доводи відповідача про недоведеність прокурором порушення державних інтересів, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається, зокрема, представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Водночас, при вирішенні питання, щодо повноважень прокурора та порушень інтересів держави, колегія суддів враховує ст. 2 ГПК України, рішення Конституційного суду України від 08.04.99 р. у справі №3-рн/99 та рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, прокурором було визначено орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Рівненську міську раду.

При цьому прокурор визначив підстави позову, зазначив в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтував необхідність їх захисту.

Так, заступник прокурора м. Рівне зазначив, що ТОВ "Рівнетеплоенерго" та Управління житлово-комунального господарства Рівненської міської ради уклали договір оренди будівель котелень та теплопунктів від 29.10.2009 р. з метою надання послуг теплопостачання споживачам м.Рівне, на підставі якого та згідно ліцензії на постачання теплової енергії від 10.11.2009 р., серія АВ № 500681, яка видана Міністерством з питань житлово-комунального господарства України з 11.11.2009 р. ТОВ "Рівнетеплоенерго" надає послуги теплопостачання споживачам м.Рівне (юридичним особам та населенню).

При цьому котельні, індивідуальні теплові пункти, тепломережі, які є власністю територіальної громади м. Рівне, передані на баланс та обслуговування ТОВ "Рівнетеплоенерго".

Відповідно до п.9.1. договору Управління житлово-комунального господарства Рівненської міської ради має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду ТОВ "Рівнетеплоенерго".

ТОВ "Рівнетеплоенерго", надаючи послуги теплопостачання, виконує фактично функції держави по забезпеченню життєво-необхідних прав і свобод людини, які гарантовані статтею 48 Конституції України, статтею 293 Цивільного кодексу України, згідно яких кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, належні, безпечні і здорові умови.

Згідно ст. 10 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Таким, чином, Рівненська міська рада представляє інтереси територіальної громади м. Рівне.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що представництво прокуратурою інтересів держави в особі Рівненської міської ради та ТОВ "Рівнетеплоенерго" є законним та обґрунтованим.

На підставі наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради м. Рівне та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку №29 по вул. Гагаріна в м. Рівне - "Наш спільний дім" підлягають повному задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку №29 по вулиці Гагаріна в м. Рівне "Наш спільний дім" на рішення господарського суду Рівненської області від 13.10.14 р. у справі № 918/1257/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 13.10.14 р. у справі № 918/1257/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/1257/14 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.