Рішення № 41602687, 17.11.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" листопада 2014 р.Справа № 916/3558/14

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ"

до відповідача: міського комунального підприємства "Теплодарводоканал"

про стягнення 681 867,40 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Угненко І.А., довіреність №14/07 від 30.07.2014р.

Від відповідача: Панасюк Д.О., довіреність від 19.09.2014р.

Суть спору: Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ", звернувся до господарського суду Одеської області з позовної заявою про стягнення з міського комунального підприємства "Теплодарводоканал" 681 867,40 грн. заборгованості за послуги водопостачання

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.09.2014р. позовну заяву (вх.№3558/14) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно №916/3558/14 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Письмове клопотання про продовження строку розгляду справи від 23.10.2014р. (вх.№2-4695/14) судом задоволено, у зв'язку з чим строк розгляду справи було продовжено до 18.11.2014р.

28.10.2014р. позивач подав до суду письмові пояснення (вх.№28276/14) відповідно до яких просив суд стягнути з відповідача 635 409,32 грн. - основного боргу за послуги водопостачання, 27 486,73 грн. - інфляційного збільшення, 2 855,00 грн. - 3% річних, 16 116,35 грн. - пені.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач проти заявлених позивачем позовних вимог заперечує частково, просить суд відстрочити виконання рішення суду на три місяці, з підстав викладених у заяві про надання відстрочки виконання рішення суду та відзиві на позов (вх.№25148/14 від 25.09.2014р.)

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

01 червня 2001р. між комунальним підприємством "Одесводоканал" (Водоканал) та комунальним підприємством "Теплодарводоканал" (Абонент) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №4651/3, згідно умов п.п.1.1. якого, вбачається, що Водоканал надає послуги по постачанню питної води (надалі води) на об'єкти Абонента, а також прийманню стічних вод, що скидаються Абонентом в систему комунальної каналізації у відповідності з дислокацією об'єктів (Додаток №1).

Послуги з постачання холодної води здійснюються:

а) в межах встановлених об'ємів (лімітів) 235417 м3/міс.

б) в межах нормативів якості за ДСТУ-2874-82 "Водна питна".

Послуги з приймання стоків здійснюються:

а) в межах установлених об'ємів (лімітів)____м3/міс.

б) в межах показників якості, встановлених для Абонента Правилами приймання стічних вод.

Умовами п.1.2. Договору визначено, що Абонент своєчасно сплачує надані йому послуги водопостачання та водовідведення, експлуатує водопроводні та каналізаційні мережі, прилади та пристрої на них у відповідності із Правилами, що перелічені в п.2.1. цього Договору та діючим законодавством.

У відповідності до п.3.2 Договору оплата послуг водопостачання та водовідведення проводиться щомісячно до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Водоканалу.

Як вбачається зі змісту п.5.3. Договору Договір укладений на п'ять років та діє з 01 листопада 2000р. до 01 листопада 2005р. Договір вважається продовженим на наступні п'ять років, якщо до закінчення строку його дії жодна із сторін не заявить про його зміну або про припинення його дії.

Додатковою угодою №3/3-4 від 10.08.2010р. з врахуванням протоколу розбіжностей сторони погодили внесення змін до договору на послуги водопостачання №262-4 від 01.06.2001р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачу надавались послуги з водопостачання, облік якої проводився за особовим рахунком №31174.

Розрахунок заборгованості за послуги водопостачання здійснювався позивачем згідно даних засобів обліку, а також діючих тарифів, затверджених Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 13.09.2013р. №152.

Однак, відповідачем оплата вартості отриманих послуг здійснювалась не в повному обсязі, внаслідок чого в період з 01.02.2014р. по 01.07.2014р. включно у нього виник борг перед позивачем в сумі 635 409,32 грн.

Неналежне виконання міського комунального підприємства "Теплодарводоканал" зобов'язань за вищенаведеним договором і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Судом встановлено наявність наданих позивачем відповідачу послуг з водопостачанням та водовідведенням.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та визнаного відповідачем, останнім договірні зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг водопостачання не виконані належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 635 409,32 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в розмірі 635 409,32 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 16 116,35 грн. - пені, 27 486,73 грн. - інфляційного збільшення, 2 855,00 грн. - 3% річних.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Як було вище встановлено судом, за порушення зобов'язань за договором нарахував відповідачу у відповідності до приписів договору 16 116,35 грн. пені, нараховану за несвоєчасну оплату отриманих послуг, при цьому судом встановлено що наданий позивачем розрахунок пені здійснені належним чином.

Відповідно до ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 ЦК України, встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд враховує те, що з пояснень представників сторін, судом встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, прострочка відповідача по розрахункам з позивачем виникла із-за фінансових труднощів та оскільки, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, суд вважає за доцільне зменшити розмір (пені), яку слід стягнути з відповідача на користь позивача та встановити її в розмірі 1 000,00 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в річних в сумі 27 486,73 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційного збільшення заборгованості, суд зазначає наступне:

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційного збільшення заборгованості, судом встановлено, що його здійснено належним чином, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача слід стягнути суму інфляційних втрат в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 27 486,73 грн.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ", у зв'язку з чим стягненню з міського комунального підприємства "Теплодарводоканал" на користь позивача підлягає сума основного боргу за отримані послуги, встановлена судом в розмірі 635 409,32 грн., пені в розмірі 1 000,00 грн., інфляційного збільшення боргу в розмірі 27 486,73 грн., 3% річних в розмірі 2 855,00 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог суд відмовляє.

Заява відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду на 3 місяці, судом задоволенню не підлягає, з огляду на наступне:

У відповідності до ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

4) стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Пунктом 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012р. встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом п.7.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Таким чином, для надання відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен встановити матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує матеріальні інтереси стягувача, а також може призвести до негативних наслідків для нього.

З врахуванням матеріальних інтересів обох сторін, за внутрішнім переконанням суду, підстави для надання відстрочки виконання рішення суду на 3 місяці - відсутні, у зв'язку з чим у наданні відстрочки виконання рішення суду а даній справі, суд відмовляє.

Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 13 637,35 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" - задовольнити частково.

2. Стягнути з міського комунального підприємства "Теплодарводоканал" (65490, Одеська обл., м. Теплодар, вул. Польова, буд. 1, код ЄДРЮОФОП 31250097) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Басейна, буд.5, код ЄДРЮОФОП 26472133) 635 409 (шістсот тридцять п'ять тисяч чотириста дев'ять) грн. 32 коп. - основного боргу, 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп. - пені, 2 855 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять) грн. 00 коп. - 3% річних, 27 486 (двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 73 коп. - інфляційного збільшення боргу, 13 637 (тринадцять тисяч шістсот тридцять сім) грн. 35 коп. - витрат на оплату судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 24.11.2014р.

Суддя О.В. Цісельський

Повне рішення складено 26 листопада 2014 р.