Ухвала суду № 41601826, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/28424/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е. Степашка О. І. Федорова М.О.секретаря судового засідання Мосійчук І. М.

представник позивача Корнійчук Н. В.

представник відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." (далі - ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У.") звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Центральний офіс з обслуговування великих платників) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року у задоволенні позову ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У." відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У." задоволено. Скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року та прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У.".

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції Центральний офіс з обслуговування великих платників подав касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року.

ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У." подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу Центрального офісу з обслуговування великих платників.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних періодів за березень та травень 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 16.07.2013 року №215.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за травень 2013 року на суму 71126, 00 грн., п. 187.8 ст. 187 та п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за березень 2013 року - на суму 1391474, 00 грн., квітень 2013 року - на суму 1144946, 00 грн., травень 2013 року - на суму 744416, 00 грн., що підлягають зменшенню, а також до заниження податкового кредиту за січень 2013 року - на суму 2173689, 00 грн., за лютий 2013 року - на суму 1170148, 00 грн., п. п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (рядок 19 податкової декларації) за квітень 2013 року - на суму 114946, 00 грн. та за травень 2013 року - на суму 815542, 00 грн., що підлягає зменшенню; занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (рядок 18 податкової декларації) за березень 2013 року на суму 1391474, 00 грн., що підлягає збільшенню; завищено суму бюджетного відшкодування за березень 2013 року на суму - 3562041, 00 грн. та за травень 2013 року - на суму 728874, 00 грн., що підлягає зменшенню. Також, податковим органом встановлено заниження позивачем суми бюджетного відшкодування за лютий 2013 року на суму 5561048, 00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 02.08.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000073710, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2013 року у розмірі 815542, 00 грн., №0000063710, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2013 року на 5561048, 00 грн., №0000053710, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень на суму 3562041, 00 грн. та за травень 2013 року на суму 728874, 00 грн. і застосовано штрафні санкції в загальному розмірі на суму 1072728,75 грн.

Щодо визначеного позиву контролюючим органом грошового зобов'язання податковим повідомленням-рішенням від 02.08.2013 року №0000073710, судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

Підставою для нарахування грошового зобов'язання в частині на суму 71126,06 грн. оспорюваним податковим повідомленням-рішенням стало виявлення податковим органом включення позивачем до складу податкового кредиту за травень 2013 року податкової накладної від 16.02.2013 року №344, виписаною позивачу ТОВ «Лореаль Україна», не зареєстрованої у Єдиному реєстрі податкових накладних. Такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що позивачем порушено строк подання заяви зі скаргою на контрагента, який не зареєстрував податкову накладну в Єдиному реєстрі, позаяк, на переконання першого, така заява може подаватись лише за той звітний період, у якому складено відповідну податкову накладну (в даному випадку - лютий 2013 року). Таким чином відповідач дійшов висновку, що подана позивачем у наступному звітному періоді (за травень 2013 року) заява зі скаргою на постачальника не може бути підставою для формування за рахунок сум сплаченого ПДВ податкового кредиту.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податку накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів / послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів / послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів / послуг.

Абзацом 3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право включення до податкового кредиту сум сплаченого ПДВ зберігається за платником протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Будь-яких інших обмежень щодо строків формування податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування за рахунок сплачених сум ПДВ по податковим накладним податковим законодавством не встановлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідачем за результатами необґрунтованих висновків посадових осіб в акті перевірки було безпідставно позбавлено позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, що були ним сплачені у процесі господарської діяльності.

Щодо порушень п. 187.8 ст. 187 та п. 198.2 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме віднесення платником податків до податкового кредиту сум сплаченого ним митному органу ПДВ при імпорті товарів у інших звітних періодах, аніж у тому, в якому товар був увезений на митну територію України, судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПК України.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Абзацом 1 п. 201.12 ст. 201 ПК України передбачено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно з абз. 2 п. 198.2 ст. 198 ПК України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу, відповідно до якого датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Судом апеляційної інстанції визначено, що зазначені норми встановлюють момент виникнення у платника податків права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, який пов'язується зі сплатою цим платником митному органу податку на додану вартість внаслідок подання митної декларації, яка, у свою чергу, являється документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту. При цьому, податкове законодавство не передбачає обов'язку платника податків задекларувати обсяг придбання імпортованого товару у складі податкового кредиту саме у тому звітному періоді, в якому виникло відповідне податкове зобов'язання. Більш того, віднесення сум сплаченого ПДВ до податкового кредиту, виходячи із приведених норм, є правом платника податків.

Підпунктом 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування цього податку за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

За приписами п. п. 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що право на отримання бюджетного відшкодування виникає не раніше виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду. Відтак, формування бюджетного відшкодування залежить від розрахунку податкового кредиту. При цьому, будь-яких обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду, Податковий кодекс України не містить.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що дії податкового органу щодо визнання задекларованих позивачем у звітних деклараціях в період з січня по травень 2013 року сум податкового кредиту (рядок 17 декларацій), а також показників розділу ІІІ декларацій (розрахунки з бюджетом за звітний період) (рядки 18-25) є неправомірними та не узгоджуються із чинним податковим законодавством.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У.".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров