Ухвала суду № 41601793, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2014 р. м. Київ К/800/26099/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е. Степашка О.І. Федорова М.О.секретаря судового засідання Мосійчук І. М.,

представник позивача Сумскій В. І.

представник відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний і проектний інститут "Водоочисні технології" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний і проектний інститут "Водоочисні технології" до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний і проектний інститут "Водоочисні технології" (далі - ТОВ "Водоочисні технології") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - ДПІ у м. Сєвєродонецьку) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року позов ТОВ "Водоочисні технології" задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Сєвєродонецьку задоволено. Скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ТОВ "Водоочисні технології" відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції ТОВ "Водоочисні технології" подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у м. Сєвєродонецьку проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "Водоочисні технології" з питань дотримання вимог законодавства України в частині нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ "Вектра 3000" та ТОВ "Вістол" за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2013 року. За результатами перевірки складено акт №2/12-14-22-30421760 від 27 листопада 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ "Водоочисні технології" вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 678943, 00 грн.; пп. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 871512, 00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у м. Сєвєродонецьку прийнято податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 13 грудня 2013 року: №0001022205, яким ТОВ "Водоочисні технології" збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 1089390, 00 грн., у т.ч. за основним платежем 871512, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 217878, 00 грн.; №0001032205, яким ТОВ "Водоочисні технології" збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 848678, 75 грн., у т.ч. за основним платежем 678973, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 169735, 75 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та вказав у своїй постанові, що здійснення господарських операцій ТОВ "Водоочисні технології" з контрагентом підтверджено належними документами, а тому ТОВ "Водоочисні технології" правомірно включено суми за цими господарським операціями до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток та складу податкового кредиту з ПДВ, але суд апеляційної інстанції в своїй постанові не погодився з висновком суду першої інстанції та відмовив ТОВ "Водоочисні технології" у задоволенні позову, оскільки первинними документами та матеріалами справи не підтверджується факт придбання товарів та послуг із метою їх подальшого використання у господарській діяльності через відсутність у ТОВ "Водоочисні технології" фізичних, технічних та технологічних можливостей здійснення господарських операцій.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ "Водоочисні технології" у періоді, який перевірявся мало господарські відносини з ТОВ "Вектра 3000", що підтверджено договорами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами. Сплата ТОВ "Водоочисні технології" сум за договором підтверджена відповідними платіжними дорученнями. Суми податків за податковими накладними ТОВ "Водоочисні технології" включило до податкової звітності, господарські операції відображені у бухгалтерському обліку за відповідними проводками. Зауважень щодо оформлення документів податкового та бухгалтерського обліку в акті перевірки не відображено.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судом першої інстанції зазначено, що у разі недостатності тих чи інших документів податковий орган мав підстави для їх витребування, та в разі відмови платника від їх надання, мав відповідно до норм ст. 85 Податкового кодексу України скласти відповідний акт, однак, відсутні докази не надання ТОВ "Водоочисні технології" тих чи інших документів на вимогу ДПІ у м. Сєвєродонецьку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки ДПІ у м. Сєвєродонецьку про допущені ТОВ "Водоочисні технології" порушення ґрунтуються на висновках акта "Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ "Вектра 3000" з питань дотримання податкового законодавства в частині нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість за період 01 січня 2011 року по 30 вересня 2013 року" №1/22-37377252 від 13 листопада 2013 року, згідно якого ТОВ "Вектра 3000" взагалі не мало можливостей здійснювати господарську діяльність через відсутність відповідних можливостей - основних засобів, персоналу, приміщень та інших матеріальних ресурсів.

Судом першої інстанції зазначено, що невиконання контрагентами платника своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету має негативні наслідки лише щодо цієї особи і платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту. Чинне законодавство не ставить право платника податків на формування складу витрат та податкового кредиту у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, наявності адміністративно-господарських можливостей щодо здійснення діяльності, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що ТОВ "Водоочисні технології" не порушено вимог податкового законодавства, оскільки здійснення господарських операцій підтверджено необхідними первинними документами, що дає право ТОВ "Водоочисні технології" включати суми за господарським операціями до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток та формувати податковий кредит з ПДВ, а тому податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сєвєродонецьку є протиправними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ "Водоочисні технології".

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року та залишення в силі постанови Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у даній справі.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний і проектний інститут "Водоочисні технології" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року - скасувати.

Залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров