Ухвала суду № 41601748, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/47473/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року

у справі № 815/2898/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сок Трейд»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сок Трейд» (надалі також - позивач, Товариство) звернулось суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2013 року №000592210 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 264824,00 грн., з яких 176549,00грн. - основний платіж, 88275,00грн. - штрафні (фінансові) санкції, та №000582210 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 257795,00грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року апеляційну скаргу Товариства задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 листопада 2013 року №000592210 та №000582210.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 14 листопада 2013 року №2747/22-1/32642016, про порушення позивачем вимог статті 192, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) періоду в декларації з податку на додану вартість за серпень 2013 року на суму 257795 грн., та занижено податок на додану вартість за серпень 2013 року на суму 176549 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку господарські операції з ТОВ «Ламбо», оскільки до перевірки не надано документів, які б свідчили про отримання, транспортування, навантаження, розвантаження товарно-матеріальних цінностей. Роблячи такі висновки, ДПІ зазначила, що видаткові та товарно-транспортні накладні мають недоліки, а відтак вони не є належними доказами на підтвердження задекларованих позивачем показників податкової звітності.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної інстанції виходив із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та отримання права на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ «Сок Трейд» (Покупець) та ТОВ «Ламбо» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 23 липня 2013 року №13/Т/2013, згідно з підпунктами 1.1-1.3 якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця імпортований на Україну товар, а Покупець - прийняти й оплатити його. Товаром за даним договором є лабораторне обладнання. Кількість та асортимент товару визначається у переліку товару, який оформлений сторонами у вигляді Додатку до даного Договору.

За змістом підпункту 3.1.2 зазначеного договору доставка Товару відноситься до обов'язків Продавця.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 вказаного договору право власності на товар зберігається за Продавцем до моменту передачі товару Покупцю й оформлення необхідних документів. Право власності на товар переходить до Покупця з моменту приймання товару й оформлення необхідних документів, зазначених у пункті 4.2 даного договору, відповідно до якого товар вважається прийнятим за кількістю, зазначеній у видатковій накладній.

Також, як слідує з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору сторонами складено та підписано відповідний додаток № 1 до цього договору, в якому визначено перелік поставляємого обладнання та його ціну.

Передача товару від ТОВ «Ламбо» до ТОВ «Сок Трейд» за зазначеним Договором підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною від 27 серпня 2013 року № РН-0000020, в якій, зокрема, визначено найменування поставленого товару, найменування одиниці виміру, його кількість та вартість. Поставка товару підтверджується товарно-транспортною накладною, договором від 21 серпня 2013 року, укладеним між ТОВ «Ламбо» та СПО ОСОБА_4, предметом якого є зобов'язання щодо доставки вантажів, актом приймання - передачі виконаних за вказаним робіт, експрес накладною, рахунком, виставленим СПО ОСОБА_4 контрагенту позивача за надані послуги щодо доставки вантажу та випискою банку щодо оплати вказаних послуг. При цьому, у вказаній товарно-транспортній накладній зазначено, що замовником та вантажовідправником є ТОВ «Ламбо», вантажоодержувачем - ТОВ «Сок Трейд», а також в ній зазначено найменування товару - лабораторне обладнання.

На підтвердження того, що товар, придбаний позивачем у ТОВ «Ламбо» приймався уповноваженою особою ТОВ «Сок Трейд», останнім надано до суду довіреність, видану Плєвє О.О. на отримання товару від ТОВ «Ламбо» за Договором купівлі-продажу.

Матеріали справи, також, містять копії належним чином завірених податкових накладних, отриманих позивачем від постачальника товару - ТОВ «Ламбо», які, в тому числі, підтверджують факт здійснення вищевказаних господарських операцій з постачання товару та дає ТОВ «Сок Трейд» право на включення податку на додану вартість до складу ціни товару та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також, колегією суддів встановлено, що ТОВ «Сок Трейд» здійснило оплату отриманого від ТОВ «Ламбо» товару, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою ПАТ КБ «Приватбанк».

В обґрунтування належної якості товару, що поставлявся позивачу його контрагентом, останнім були надані копії свідоцтв про державну метрологічну атестацію та паспорти на поставлений товар.

Крім того, на підтвердження того, що вказаний Товар був отриманий ТОВ «Ламбо» та він був в наявності у останнього, в матеріалах справи містяться копії: контрактів щодо придбання ТОВ «Ламбо» спірного лабораторного обладнання, специфікації до вказаних контрактів, в яких визначено найменування придбаного товару та його кількісні характеристики, митні декларації з відповідними відмітками митниці, інвойси, рішення органу сертифікації.

На підтвердження фактичного використання придбаного у ТОВ «Ламбо» товару в матеріалах справи містяться копії наступних документів: договір 23 липня 2013 року № 36/07/13 , укладений між ТОВ «Сок Трейд» та ТОВ «Морський спеціалізований порт Ніка-Тера», договір на поставку від 22 квітня 2013 року № 18/04/13, укладений між ТОВ «Сок Трейд» та ТОВ «Аналіт Прибор», договір на поставку від 26 квітня 2013 року № 08/02/13, укладений між ТОВ «Сок Трейд» та ТОВ «Грінтур-Екс», предметом яких є зобов'язання щодо передачі у власність товару, виконання роботи з монтажу та налагоджування товару, найменування якого визначено у додатках до цих договорів (Специфікаціях), видаткові, товарно-транспортні, податкові накладні, довіреності на отримання товару від ТОВ «Сок Трейд», виписані вказаними контрагентами позивача, наказ про прийняття на роботу відповідальної особи за встановлення лабораторного обладнання, наказ щодо закріплення за посадовими особами позивача належних ТОВ «Сок Трейд» автомобільних транспортних засобів, свідоцтво про реєстрацію належного ТОВ «Сок Трейд» автомобільного транспортного засобу, посвідчення водія посадової особи позивача, штатний розклад ТОВ «Сок Трейд», банківські виписки, акти встановлення обладнання.

З урахуванням встановлених обставин в сукупності, суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок про те, що позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами фактичне отримання товару від контрагента-постачальника - ТОВ «Ламбо», а також його подальше використання у власній господарській діяльності.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції юридично правильно відхилив посилання ДПІ на невідповідність наданої позивачем товарно-транспортної накладної на перевезення Товару отриманого від ТОВ «Ламбо», вимогам наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568), яким затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних, а так само наявності в них певних недоліків. Сам по собі факт наявності в товарно-транспортних накладних на поставлений товар недоліків, при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести податок сплачений в ціни цього товару до складу податкового кредиту.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що вказаний наказ не є законодавчим документом з питань оподаткування і не може регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту.

Щодо висновків ДПІ, з якими погодився й суд першої інстанції, про те, що з наданих позивачем на підтвердження реальності та фактичності виконання господарських операцій з контрагентом - ТОВ «Ламбо» документів, а саме: Переліку товару (Додаток № 1 до договору купівлі-продажу від 23 липня 2013 року № 13/Т/2013), видаткової, товарно-транспортної та податкових накладених неможливо встановити в якому, зокрема, обсязі придбано (поставлено) товар, та яким чином визначалися та вираховувалися його вартісні показники, оскільки зазначені документи не містять розгорнутої інформації щодо поставленого позивачеві за спірним договором товару, суд апеляційної інстанцій їх обґрунтовано визнав такими, що не свідчить про допущення позивачем порушень податкової дисципліни з огляду на наступне.

На виконання умов договору купівлі-продажу від 23 липня 2013 року № 13/Т/2013, укладеного позивачем (Покупець) з ТОВ «Ламбо» (Продавець), складено та підписано Додаток № 1, в якому визначено перелік поставляємого обладнання та його ціну. Крім того, в матеріалах справи міститься копія видаткової накладної, в якій, зокрема, визначено найменування поставленого позивачу ТОВ «Ламбо» товару, найменування одиниці виміру, його кількість та вартість, що підтверджує фактичне отримання позивачем товару за вказаним договором.

Як на підставу для визнання обґрунтованим зменшення відповідачем задекларованого позивачем від'ємного значення з податку на додану вартість та визначення останньому грошового зобов'язання з вказаного податку, спірними податковими повідомленнями - рішеннями, ДПІ та суд першої інстанції послалися на відсутність в матеріалах справи доказів, що дають змогу ідентифікувати осіб, котрі брали участь у здійсненні спірної господарської операції.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що з наявного в матеріалах справи договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Сок Трейд» та ТОВ «Ламбо» слідує, що останній підписаний з боку позивача директором - Плєвє О.О., з боку ТОВ «Ламбо» директором - Лехан С.М. ( податкові накладні на адресу ТОВ «Сок Трейд» підписані також з боку ТОВ «Ламбо» - Лехан С.М.), безпосереднє отримання товару за укладеним договором здійснювалось від імені ТОВ «Сок Трейд» директором - Плєвє О.О., що підтверджується наданою позивачем довіреністю.

Таким чином, оскільки висновок податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства, що став підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтується виключно на доводах останнього щодо наявності певних недоліків в наданих позивачем на підтвердження здійснення спірних господарських операцій видаткових та товарно-транспортних накладних на перевезення товару, сам факт наявності яких, при наявності інших документів, які підтверджують факт передачі товару покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести податок сплачений в ціни цього товару до складу податкового кредиту, а також, враховуючи, що вказані висновки в частині відсутності доказів, що дають змогу ідентифікувати осіб, котрі брали участь у здійсненні спірної господарської операції спростовуються матеріалами справи, та з огляду на те, що будь-яких інших доводів щодо безпідставності формування позивачем податкового кредиту за рахунок господарських операцій з ТОВ «Ламбо» відповідачем під час проведення спірної перевірки встановлено не було, Вищий адміністративний суд України погоджується з правовими висновками суду апеляційної інстанції про те, що ДПІ безпідставно зменшено задеклароване позивачем від'ємне значення з податку на додану вартість та визначено останньому грошове зобов'язання з вказаного податку з спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко