Ухвала суду № 41601724, 19.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Київ К/800/47826/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,

представника позивача Журавльової О.Л.,

представника відповідача Остафійчук Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.07.2014 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року

у справі № 824/2132/14-а

за позовом приватного акціонерного товариства «ЛАН» (далі - позивач, ПрАТ «ЛАН»)

до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернівцях)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПрАТ «ЛАН» звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Чернівцях про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.04.2014 року № 0001802201 та № 0001812201.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 04.03.2014 року по 25.03.2014 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 01.04.2014 року № 516/24-12-22-01/30892100, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 544 488,00 гривень; п. 50.1 ст. 50, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 654 156,00 гривень.

На підставі зазначеного акту податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.04.2014 року: № 0001812201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 654 156,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 327 078,00 гривень; № 0001802201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 544 488,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 272 244,00 гривні.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Положеннями п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Приписами п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивачем було укладено ряд договорів купівлі-продажу хімреагентів з ТОВ «Лінер» та ТОВ «Акта-Ресурс».

На підтвердження реального здійснення зазначених господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи, отримані від зазначених контрагентів за поставлений товар, копії видаткових та податкових накладних. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що зазначені податкові накладні надсилалися позивачем до податкового органу, що підтверджується квитанціями.

Разом з тим, при дослідженні наявних у матеріалах справи банківських виписок судами встановлено, що позивачем у повному обсязі здійснено оплату за придбаний у ТОВ «Лінер» та ТОВ «Акта-Ресурс» товар. Крім того, як свідчать матеріали справи, придбані позивачем у ТОВ «Лінер» та ТОВ «Акта-Ресурс» хімреагенти в подальшому використано в межах власної господарської діяльності шляхом реалізації останніх за договорами поставки ТОВ «Хмільницьке», ТОВ «Радехівський-Цукор», ВАТ «Теофіпольський цукровий завод», ТОВ «Подільські цукроварні» СП «Соколівський цукор», ТОВ «Подільські цукроварні» СП «Капустянський цукор», ТОВ «Подільські цукроварні» СП «Моївський цукор», ТОВ агрофірма «Добробут», ТОВ «Краєвид», ВАТ «Новоіванівський цукровий завод», ПАТ ПК «Поділля», ТОВ ПК «Зоря Поділля» та ТОВ «Хоросківський цукровий завод».

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що долучені до матеріалів справи податкові накладні за формою та змістом повністю відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України, є первинними документами, які підтверджують факт реального здійснення господарських правовідносин позивача з ТОВ «Лінер» та ТОВ «Акта-Ресурс», а тому, є належною підставою для нарахування позивачем сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, судами встановлено, що у перевіряємий період позивач (замовник) здійснював господарські відносини з ТОВ «Арніта Трейд» (виконавець), зокрема укладено договір на експедиційне обслуговування № 1113, за умовами якого замовник замовляє, а експедитор надає послуги з організації перевезень автомобільним транспортом у міських, міжміських сполученнях та договір про надання послуг № 2612, за умовами якого виконавець на свій ризик зобов'язується виконати наступні послуги: провести всі необхідні дії, пов'язані із здійсненням державної реєстрації в Республіці Білорусь технологічних добавок, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

На підставі виконання зобов'язань за наведеними вище правочинами сторонами складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які долучено позивачем до матеріалів справи та досліджено судами.

Разом з тим, позивачем долучено до матеріалів справи, отримані від ТОВ «Арніта Трейд» за вказаними господарськими операціями податкові накладні, які також надсилалися до податкового органу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що положення викладені сторонами в наведених вище договорах в частині підготовки і відправки вантажів, організації та забезпечення перевезень цілком відповідають змісту господарської діяльності позивача, а відтак відсутні підстави вважати, що позивачем проведено формальне документування свої діяльності.

Окрім того, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що на час укладення вказаних вище правочинів, контрагенти ТОВ «Лінер», ТОВ «Акта-Ресурс» та ТОВ «Арніта Трейд» були зареєстровані належним чином платниками податку на додану вартість, що підтверджується матеріалами справи, а тому мали право виписувати позивачеві податкові накладні. При цьому, будь-яких доказів про неправомірну діяльність останніх з часу реєстрації, в частині формування податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі інших контрагентів, на час розгляду справи відповідачем не надано.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.07.2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року у справі № 824/2132/14-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.