Ухвала суду № 41601341, 26.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року м. Київ К/9991/80930/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 р.

у справі № 2а-1132/10/0370 (№ 29176/10/9104)

за позовом Луцької міжрайбази Волинської облспоживспілки

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2010 року Луцька міжрайбаза Волинської облспоживспілки (далі - позивач, Луцька міжрайбаза) звернулась до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області (далі - відповідач, Луцька ОДПІ), в якому просила суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010 р. № 0000112399/1.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2010 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 24.03.2010 р. № 0000112399/1.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі направлення від 26.11.2009 р. № 000576 посадовими особами Луцької ОДПІ та ДПА у Волинській області була проведена планова виїзна перевірка Луцької міжрайбази з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої складено акт від 30.12.2009 р. № 486/23-99/01744168 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 166 667 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 15.01.2010 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000112399/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 250 000,50 грн., з яких 166 667 грн. за основним платежем та 83 333,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками оскарження позивачем зазначеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, рішенням Луцької ОДПІ від 24.03.2010 р. № 5943/10/25-006 первинна скарга позивача від 28.01.2010 р. № 38 залишена без задоволення та сформовано податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010 р. № 0000112399/1, у якому сума податкового зобов'язання з податку на прибуток залишена незмінною.

Як вбачається з акту перевірки № 486/23-99/01744168 від 30.12.2009 р., підставою для нарахування позивачу зазначеного податкового зобов'язання слугували висновки перевіряючих про неправомірне включення до складу валових витрат суми у розмірі 666 667 грн. по господарських операціях з Волинською облспоживспілкою на підставі укладених між вказаними суб'єктами договорів про надання інформаційних (консультаційних) послуг.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, згідно з пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, формування суб'єктом господарювання валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем (замовник) із Волинською облспоживспілкою (виконавець), в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд договорів щодо надання інформаційних (консультаційних) послуг, відповідно до умов яких виконавець зобов'язується надати замовнику спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію) та послуги з питань маркетингових досліджень, юридичні послуги, послуги по веденню бухгалтерського обліку та звітності, а замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом за спірними правочинами, і як вірно встановлено судами попередніх інстанцій зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

В подальшому отримані від Волинської облспоживспілки послуги були використані позивачем в його господарській діяльності та мали прямий вплив на суму отриманого прибутку.

Таким чином, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 р. у справі № 2а-1132/10/0370 (№ 29176/10/9104) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко