Ухвала суду № 41601328, 10.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року м. Київ К/9991/69027/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011

у справі №2-а-30667/08

за позовом Приватного підприємства «Агросельхозпродукт»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Житомирі від 17.10.2008 №0002502301/0 та №0002512301/0.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 30.06.2008, за результатами якої складено акт № 5591/23-1/31106250/0110 від 03.10.2008.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток у П-ІУ кв. 2007 року на загальну суму 250353,00 грн.;

- пп.7.4.1,7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 173399,00 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.10.2008 №0002502301/0, яким визначено податкове зобов?язання з податку на прибуток в сумі 375530,00 грн., у т.ч. основного платежу 250353,00 грн. та 125177,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; та №0002512301/0, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 260099,00 грн., у т.ч. 173399,00 грн. основного платежу та 86700 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для донарахування позивачу податкових зобов?язань стало невизнання податковим органом понесених позивачем витрат у розмірі 107200,00 грн. на придбання у ТОВ «Крун-Ной» пшениці по нікчемній угоді від 18.07.2007 №55, вартості послуг ПП ОСОБА_2 в сумі 300693,00 грн. по зберіганню, очистці, відвантаженню зернових культур, вартості витрат по оренді транспортних засобів в сумі 581931,00 грн. у ПП ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_4, не підтвердження відповідними розрахунковими документами валових витрат за півріччя 2007 року в сумі 164194,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Правила обчислення і сплати податку на додану вартість визначені ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а віднесення витрат платника податку до валових ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ( в редакціях, що існували на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належить до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за угодою від 18.07.2007 №55, укладеною з ТОВ «Крун-Ной», придбано фуражну пшеницю в кількості 134 т вартістю 107200 грн. Реальність зазначених господарських операцій підтверджується належними первинними документами та відповідає господарській діяльності позивача, оплата товару позивачем проведена в повному обсязі, зазначені господарські операції знайшли своє відображення в бухгалтерському та податковому обліку позивача, вартість поставки віднесена до складу валових витрат у Ш кварталі 2007 року.

Відповідач, заперечуючи право позивача на формування валових витрат за цими господарськими операціями, посилається на нікчемність укладеного з ТОВ «Крун-Ной» договору.

Однак, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Крім того, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2009 у справі №2а-32729/08, яка набрала законної сили, підтверджено відсутність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій, що наявні у позивача акти приймання-здачі виконаних робіт по зберіганню, очистці, відвантаженню зернових культур, наданих ПП ОСОБА_5 на загальну суму 300693,00 грн., а також податкові накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів є належними первинними документами, які відповідають частині 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Надані ПП ОСОБА_5 послуги використані позивачем у господарській діяльності, що давало йому підстави для віднесення вартості отриманих послуг до складу скоригованих валових витрат декларації з податку на прибуток підприємства у П та Ш кварталі 2007 року, а сум сплаченого в ціні придбання податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Посилання податкового органу на не підтвердження сплати податкових зобов?язань ПП ОСОБА_2, а також скасування реєстрації платника ПДВ 26.06.2008, тобто після завершення господарських операцій з позивачем, не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, а відтак, якщо останні не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку або мінімізували свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарських операцій.

Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем валових витрати по оренді транспортних засобів, з огляду на те, що договори оренди транспортних засобів не засвідчені нотаріально, що вказує на їх нікчемність, то судами встановлено, що позивач орендував транспортні засоби у ПП ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_3 Зі змісту договорів оренди автомобілів вбачається, що вони укладені між позивачем та суб'єктами підприємницької діяльності ОСОБА_4 та ОСОБА_3В, статус яких підтверджено відповідними свідоцтвами про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

Згідно ст.51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Норми параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання. Отже, до укладення договору оренди автотранспортного засобу між позивачем та суб'єктами підприємницької діяльності ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_3В не можуть застосовуватися вимоги ч.2 ст. 799 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищезазначене, а також факт понесення витрат по оренді транспортних засобів, що підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями та касовими ордерами, реальність транспортних перевезень та використання орендованих транспортних засобів у власній господарській діяльності позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність тверджень податкового органу, що відображення позивачем у податковому обліку витрат, пов'язаних із сплатою орендних платежів за вказаними договорами, суперечить абз. 4 пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Слід погодитись і з висновками судів попередніх інстанцій, що в акті перевірки не наведено доказів на підтвердження завищення валових витрат в розмірі 164194,00 грн., що унеможливлює висновок про їх обґрунтованість.

З огляду на те, що донарахування позивачу податкових зобов?язань з податку на додану вартість обумовлено висновками відповідача про відсутність у позивача права на формування валових витрат за господарськими операціями, які не пов?язані з його господарською діяльністю, за наявності необхідних первинних документів що підтверджують розмір податкового кредиту, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про дотримання позивачем вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відсутності правових підстав для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.08.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Т.М.Шипуліна