Ухвала суду № 41601247, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/30198/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,за участю секретаря Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Новоселицької міжрайонної Державної податкової інспекції Чернівецької області Державної податкової служби на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року

у справі № 2а-1766/10/2470

за позовом Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс»

до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції

Чернівецької області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (надалі також - позивач, ППІІ «Земі-транс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Новоселицької міжрайонної Державної податкової інспекції Чернівецької області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2010 року № 269/230000052300/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого в рахунок податкових платежів наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1407166,00 грн.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2010 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Новоселицької міжрайонної Державної податкової інспекції від 19 квітня 2010 року № 269/23/0000052300/0.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2010 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 19 квітня 2010 року № 269/230000052300/0, (зменшено суму бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого в рахунок податкових платежів наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1707166,00 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 19 квітня 2010 року № 303/23/32626146, про порушення позивачем вимог пункту 4.1. статті 4, підпункту 7.5.2 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2, пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суму податку на додану вартість, заявлену на рахунок платника у банку, завищено суму податку на додану вартість, заявлену до бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів січень-листопад 2009 року, завищено значення рядка 26 декларації з податку на додану вартість «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» станом на 31 грудня 2009 року.

Вказані висновки відповідача, грунтуються на тому, що позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначав базу оподаткування виходячи з вартості, яка була вище договірної (контрактної) вартості таких товарів, але меншою митної вартості.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного вище Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

При цьому «звичайна ціна» встановлюється за правилами пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 цього Закону звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

Підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону передбачено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Згідно з положеннями Наказу Державної митної служби від 9 липня 1997 року «Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації» митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними. Таким чином, якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база оподаткування податком на додану вартість визначається виходячи з продажної вартості товару.

Колегія суддів вважає помилковою позицію ДПІ про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, оскільки така позиція не ґрунтується на нормах чинного законодавства; чинне на час спірних правовідносин законодавство не містило положень про те, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Аналогічний висновок викладений і в постанові Верховного Суду України від 12 березня 2012 року (реєстраційний номер в ЄДРСР 24236733), де суд вказав, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортного ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовою розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними. Також, база оподаткування ПДВ зазначених операцій має обмежуватися митною вартістю імпортованого товару, яка відповідає його звичайній ціні, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства і є помилковим.

З огляду на те, що висновки ДПІ не грунтуються на положеннях чинного законодавства, попередні судові інстанції правильно скасували податкове повідомлення-рішення з приводу правомірності якого виник спір.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Новоселицької міжрайонної Державної податкової інспекції Чернівецької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В. П. Юрченко