Ухвала суду № 41594017, 19.11.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/9347/14 Головуючий у І інстанції Дмитренко А.М.Провадження № 22-ц/780/6547/14 Доповідач у 2 інстанції Суханова Є.М.Категорія 46 19.11.2014

УХВАЛА

Іменем України

19 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Суханової Є. М.,

суддів: Мережко М.В., Данілова О.М.,

при секретарі: Франюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_3, третя особа: управління Держземагенства у Білоцерківському районі, про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 21.09.2001 року, згідно даних погосподарської книги Острійківської сільської ради у її користуванні перебуває земельна ділянка загальною площею 0,40 га, в т.ч. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд- 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства-0,15 га, з 2002 року вона сплачує земельний податок за земельну ділянку площею 0,40 га, в 2012 році їй стало відомо, що розмір земельної ділянки, яка перебуває в її користуванні, зменшився, згідно акту земельної комісії сільської ради від 27.07.2013 року в її користуванні перебуває земельна ділянка загальною площею 0,3660 га, а відповідно до кадастрових планів, виготовлених ПП «Обрій», в її фактичному користуванні перебуває земельна ділянка площею 0,2500 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 0,1218 га -для ведення особистого селянського господарства, загальна площа земельної ділянки - 0,3718 га, а розмір земельної ділянки, яка перебуває у власності відповідача ОСОБА_3, становить 0,5746 га. Розмір її земельної ділянки зменшився внаслідок прийняття 13.03.2009 року Острійківською сільською радою рішення № 20-174, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 33-ом громадянам, в т.ч. ОСОБА_3 Це рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, що призвело до порушення її прав як користувача земельної ділянки, оскільки ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, що значно перевищує розмір земельної ділянки, яка згідно записів погосподарської книги Острійківської сільської ради перебувала у його користуванні починаючи з 1995 року, йому у власність передано частину земельної ділянки, яка не перебувала у його користуванні і яку він не мав права приватизовувати у порядку, передбаченому ст. 118 ЗК України, також технічна документація із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 33-ом громадянам, в т.ч. ОСОБА_3, виготовлена з порушенням вимог чинного законодавства. Позивач просив суд визнати недійсним рішення 25 сесії 5-го скликання Острійківської сільської ради Білоцерківського району від 13.03.2009 року № 20-174 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки 33-ом громадянам» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та надання у власність земельної ділянки в АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,2500 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,3246 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку в АДРЕСА_2, виданий ОСОБА_3 на підставі оскаржуваного рішення сільської ради.

В суді позивач, представники позивача підтримали позовні вимоги.

Представники відповідача ОСОБА_3 позов не визнали та пояснили, що у власність відповідачу було передано земельну ділянку, яка перебувала у його користуванні, позивач придбала будинок по АДРЕСА_1 в 2001 році і жодних спорів між нею та відповідачем з приводу меж землекористування не було до 2010 року, саме чоловік позивачки знищив межу між їхніми земельними ділянками, належних та безспірних доказів з приводу того, що саме відповідач ОСОБА_3 здійснив самозахоплення частини земельної ділянки позивачки, суду не надано, крім того, згідно норм діючого земельного законодавства до позивачки, яка набула у власність житловий будинок, могло перейти право на користування земельною ділянкою з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в розмірі 0,2500 га.

Представник Острійківської сільської ради Білоцерківського району -сільський голова ОСОБА_4 позов не визнав, пояснив, що придбавши житловий будинок в с. Блощинці, позивачка не зверталася до сільської ради з питання визначення меж земельної ділянки біля будинку, позивач звернулася з цього приводу в 2012 році, комісія по земельних питаннях сільської ради провела заміри, у фактичному користуванні позивачки була земельна ділянка орієнтовною площею 0,3700 га, крім цього, за рішенням сільської ради позивачці додатково надано земельну ділянку площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства. За рішенням сільської ради у власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку, яка була у його користуванні, при винесенні рішення радою, вказується орієнтовна площа земельної ділянки, яка уточнюється після виготовлення технічної документації із землеустрою.

Представник 3-ї особи - управління Держземагенства у Білоцерківському районі до суду не з'явився, про час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Не погодившись з висновками наведеними в рішенні суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона не обґрунтована та задоволенню не підлягає.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 Білоцерківського району на підставі договору дарування житлового будинку від 21.09.2001 року, що стверджується копією цього договору, який було посвідчено державним нотаріусом Узинської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 1-3143 (а.с.11).

Згідно записів в погосподарській книзі Острійківської сільської ради, біля будинку позивачки рахується земельна ділянка площею 0,40 га, а саме: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,15 га, що слідує з довідки Острійківської сільської ради від 17.10.2012 року № 752 (а.с.13).

В довідці Острійківської сільської ради від 19.05.2014 року № 212 (а.с.14) вказано на те, що позивач сплачувала земельний податок за земельну ділянку загальною площею 0,40 га з 2002 року по теперішній час.

В судовому засіданні також було встановлено, що у фактичному користуванні позивачки перебуває земельна ділянка по АДРЕСА_1 Білоцерківського району площею 0,3718 га, з яких 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 0,1218 га - для ведення особистого селянського господарства, що слідує з копій кадастрових планів на земельну ділянку, виготовлених ПП «Обрій» (а.с.16-18).

В 2013 році рішенням 31 сесії 6 скликання від 13.09.2013 року № 31-221 Острійківської сільської ради надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки у власність загальною площею 0,2000 га, а саме: для ведення особистого селянського господарства, по АДРЕСА_1, що стверджується копією довідки Острійківської сільської ради від 04.08.2014 року № 02-14-138 (а.с.68).

З матеріалів справи вбачається, що 13.03.2009 року Острійківською сільською радою Білоцерківського району було прийнято рішення № 20-174 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки 33-ом громадянам», згідно якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та надано йому у власність земельну ділянку по АДРЕСА_2: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд -0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства -0,3246 га, що стверджується витягом з цього рішення (а.с.21).

В судовому засіданні також встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 33-ом громадянам, в т.ч. ОСОБА_3, включає висновки про погодження технічної документації відділом містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Білоцерківської районної державної адміністрації від 11.02.2008 року № 88 та управлінням земельних ресурсів у Білоцерківському районі від 08.01.2009 року № 06-17-4009, рішення Острійківської сільської ради від 11.02.1997 року № 13 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування», схему розміщення земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки , акт визначення та погодження меж землекористування.

Наведене стверджується копіями зазначених документів, які було надано на запит суду управлінням Держземагенства у Білоцерківському районі (а.с.85-94).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі вищевказаного рішення сільської ради відповідачу ОСОБА_3 було оформлено державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 410036 та серії ЯИ № 410037, а саме: на земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,2500 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, площею 0,3246 га - для ведення особистого селянського господарства, що вбачається з копій цих державних актів, які були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі 23.04.2010 року (а.с.72-73).

Представник апелянта просила суд першої інстанції та колегія суддів задовольнити її позовні вимоги, а саме:- визнати недійсним рішення сільської ради № 20-174 від 13.03.2009 року та видані на ім'я ОСОБА_3 державні акти на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що у власність відповідача передано земельну ділянку більших розмірів, ніж було у його користуванні, при цьому зменшилася площа земельної ділянки позивача, крім того, оскільки у власність відповідача передавалася земельна ділянка, якою він не користувався, то це було можливим за умови виготовлення проекту відведення земельної ділянки, а не технічної документації, яку було затверджено оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування.

Але, з цими твердженнями суд першої інстанції не погодився, з його позицією погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Нормами ст. 30 ЗК України (1990 року) передбачалося, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

В ст. 67 ЗК України (1990 року), який діяв на час набуття у власність позивачкою житлового будинку по АДРЕСА_1, передбачалося, що громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара, будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Як роз'яснено в п. 10 (г) Постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 року № 2 « Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати ст. 30 ЗК України, до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.

У договорі дарування житлового будинку, на підставі якого позивач набула у власність житловий будинок по АДРЕСА_1, на який вказано вище, відсутня інформація щодо переходу до позивачки права власності на земельну ділянку і щодо її розміру.

А тому, колегія суддів приходить до висновку, що згідно приписів вищенаведених правових норм, до позивачки перейшло право на користування земельною ділянкою в розмірі 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Отримавши земельну ділянку у 2001, у апелянта, протягом майже 11 років не виникало жодних підстав вважати, що її права порушені та тільки після складання технічної документації ПП «Оберіг» у 2012 році вона вважає, що її права порушені та звернулась з зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_3 23.06.2014 року.

Таким чином, апелянт вважає, що доказом порушення її прав є технічна документація складена ПП «Оберіг», з чим не може погодитись колегія суддів.

Так, технічна документація ПП «Обергі» не є правовстановлюючим документам, не є державною установою, до обов'язків якої віднесено складання технічних документів, які можуть мати законні наслідки, є приватною структурою, яка виготовлює технічну документацію, при наявності певних умов, від замовника.

Згідно з вимогами ст. 58 ЦПК України, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згілно з вимогами ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає, з урахуванням вимог зазначенного законодавства, що технічна документація ПП «Оберіг» не може бути належним та допустимим доказом по даній справі.

Коегія суддів також враховує, що після придбання у власність житлового будинку апелянт, до органу місцевого самоврядування по питанню надання їй земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не зверталася, межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не встановлювалися, до 2010 року спорів між нею та відповідачем щодо меж землекористування не було, чого не оспорювала в суді, апелянт.

Крім того, як встановлено судом, розмір земельної ділянки 0,40 га біля будинку по АДРЕСА_1 зазначений в погосподарській книзі сільської ради станом на 20.09.2001 року, що стверджується довідкою сільської ради від 22.09.2014 року (а.с.105), але докази того, яка земельна ділянка була у фактичному користуванні попереднього власника цього будинку на момент придбання його апелянтом, ні суду першої інстанції, а ні колегії суддів не надані.

Не підтверджуються, як вважає колегія суддів, дослідженими в судовому засіданні доказами, посилання апелянта з приводу того, що саме відповідач ОСОБА_3 здійснив самозахоплення частини належної їй земельної ділянки.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 04.10.2008 року ОСОБА_3 звернувся з письмовою заявою до Острійківської сільської ради щодо передачі йому у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2, якою він користується з 1983 року, що слідує з копії його заяви (а.с.65).

А в акті обстеження земельної ділянки від 05.10.2008 року (а.с. 66), яке проведено комісією сільської ради, вказано на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_2, якою користується ОСОБА_3, має орієнтовну площу 0,57 га.

В матеріалах справи є акти комісії Острійківської сільської ради від 17.06.2010 року (а.с.71) та від 12.10.2010 року (а.с. 67), з яких слідує, що не відповідач ОСОБА_3, а саме чоловік позивачки ОСОБА_6 здійснив самозахоплення частини земельної ділянки ОСОБА_3 вздовж межі, а межу, яка розділяла земельні ділянки апелянта та відповідача, знищив і встановив її на власний розсуд.

На обґрунтування своїх вимог позивачкою-апелянтом, до суду першої інстанції було надано зведений кадастровий план двох земельних ділянок: її та ОСОБА_3 (а.с. 19-20), але колегія суддів приходить до висновку, що ці плани ніяк не свідчать про те, що площа земельної ділянки ОСОБА_3 збільшилася за рахунок земельної ділянки, якою користується апелянт, на планах відображено площі обох земельних ділянок по фактичному користуванню, крім того, з кадастрових планів вбачається, що земельна ділянка апелянта межує не тільки з земельною ділянкою ОСОБА_3

А тому належних доказів, які б підтверджували той факт, що саме відповідач ОСОБА_3 самовільно збільшив площу своєї земельної ділянки за рахунок земельної ділянки апелянта та що площа земельної ділянки позивача дійсно зменшилася за період з 2001 року, ні суду першої інстанції, а ні колегія суддів не надано.

При вирішенні спору, колегією суддів не приймаються до уваги посилання апелянта, стосовно того, що відповідачу передано у власність частину земельної ділянки, якою він не користувався.

Як вказано вище, комісією сільської ради в 2008 році складено акт про те, що у користуванні ОСОБА_3 перебуває земельна ділянка орієнтовною площею 0,57 га, в технічній документації із землеустрою, в кадастрових планах зафіксовано розмір земельної ділянки по фактичному користуванню 0,5746 га, саме таку земельну ділянку передано у власність ОСОБА_3, в т.ч. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства 0,3246 га.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач ОСОБА_3 з 1980 року по 1989 рік працював в радгоспі ім. Калініна, а згідно наказів по радгоспу йому додатково надавалася у користування земельна ділянка площею 0,10 га під посів кормів для телят, взятих у радгоспі для догляду, що стверджується копією трудової книжки відповідача (а.с. 115-117), копіями наказів по радгоспу (а.с. 69-70, 107-112).

За ч.1 ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

В даному випадку у власність відповідача було передано земельну ділянку, яка перебувала у його фактичному користуванні, на підставі технічної документації із землеустрою, що не суперечить приписам діючого земельного законодавства.

Відповідно до ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За ч.3 цієї статті, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: в т.ч. відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Згідно ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушується право особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Проаналізувавши все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що безспірних доказів того, що оскаржуваним рішенням сільської ради та виданими на його підставі ОСОБА_3 державними актами на право приватної власності на землю, порушено права апелянта як землекористувача, суду першої інстанції не надано, тоді як за ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Не надані належні докази, апелянтом й під час розгляду апеляційної скарги.

За ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а оскільки позивачем не надано доказів в обґрунтування своїх вимог, то суд першої інстанції законно відмовив в задоволенні цього позову за його необґрунтованості.

Інших підстав, обставин або доказів, які б могли призвести до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог апелянтом, не надано.

Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Апеляційна скарга не обґрунтована та не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 293, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: