Постанова № 41586496, 05.11.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 р. Справа № 820/10483/14

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

прокурора Маматова М.О.

представника відповідача Сосіної І.О.

представника позивача Чуєнко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Прокурора Красноградського району Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014р. по справі № 820/10483/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РАНОК"

до Державної екологічної інспекції у Харківській області

про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РАНОК" ( надалі по тексту позивач) ззвернувся до суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Харківській області(надалі по тексту відповідач), в якому просив суд:

-визнати протиправними та скасувати вимоги п.п. 2, 3, 4, 8, 9, 10, 12, 14, 15 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано вимоги п. п. 2, 3, 4, 8, 9, 10, 12, 14, 15 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267, прийнятого щодо товариства з обмеженою відповідальністю "РАНОК".

Прокурор Красноградського району Харківської області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Позивач, подав письмові заперечення на апеляційну скаргу прокурора Красноградського району Харківської області, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 17.10.2013 р. по 30.10.2013 р. фахівцями Державної екологічної інспекції у Харківській області була проведена перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ "РАНОК", за результатами якої був складений акт за № 1413/01-03/0611, на підставі висновків якого було винесено припис від 01.11.2013 р. № 06-22-267.

Позивачем було виконано вимоги державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Харківської області, що передбачені в п. п. 1, 5, 6, 7, 11, 13 вищевказаного припису, що підтверджується його наказом №19/11/13 від 19 листопада 2013 року та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки від 20 листопада 2013 року № 5011/227/000007.

З пунктами 2, 3, 4, 8, 9, 10, 12, 14, 15 вказаного припису позивач не погодився, в зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 2 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 Товариству з обмеженою відповідальністю «РАНОК» приписано протягом 20 днів після отримання припису представити до Держекоінспекції інформацію стосовно кількості годин роботи джерел викидів забруднюючих речовин ТОВ «РАНОК» по кожному джерелу викиду окремо (відповідно до табл. 2.2 звіту «Про проведення інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин у атмосферу») в період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р.; з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р., з 01.04.2011 р. по 30.09.2011 р.; з 01.10.2011 р. по 30.11.2011 р.; з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р.; з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р.; з 01.04.2012 р. по 30.06.2012 р.; з 01.07.2012 р. по30.09.2012 р.; з 01.10.2012 р. по 30.11.2012 р.; з 01.12.2012 р. по 31.12.2012 р.; з 01.01.2013 р. по 08.08.2013 р.

Суд першої інстанції скасовуючи вказаний пункт Припису погодився з висновками позивача про його безпідставність.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. д ч.1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить одержання безоплатно в установленому порядку необхідних для виконання покладених на нього завдань інформації, документів і матеріалів від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, фізичних осіб.

Відповідно до п. 6.2 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 454/2011 Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає Закон України «Про охорону атмосферного повітря».

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік, забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок, забезпечувати розроблення методик виконання вимірювань, що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин.

Отже, приписами чинного законодавства передбачено обов'язок підприємств, установ, організацій, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря та вести їх постійний облік

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в підтвердження виконання п. 2 Припису було надано до Держеконінспекції інформацію стосовно кількості годин роботи джерел викидів за періоди з 01.12.2010 року по 08.08.2013 року.

Тобто, матеріали справи містять докази виконання позивачем п. 2 Припису (а.с.152-154), а тому колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності п. 2 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 та його скасування.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктами 3, 4 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 Товариству з обмеженою відповідальністю «РАНОК» приписано отримати у строк до 01.02.2014 року позитивний висновок державної екологічної експертизи на розміщення автозаправної станції та не допускати використання автозаправної станції за відсутності позитивного висновку державної екологічної експертизи.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про екологічну експертизу» здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Статтею 14 Закону України «Про екологічну експертизу» передбачено, що відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища.

Тобто, згідно приписів ст.14 Закону України «Про екологічну експертизу» державній екологічній експертизі підлягають діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища.

Згідно пояснень позивача, наданих в суді апеляційної інстанції, автозаправну станцію позивач у своїй господарській діяльності не використовує, оскільки на підставі договору суборенди автозаправної станції від 27.12.2013 року автозаправна станція, що знаходиться на території ТОВ «РАНОК», передана в тимчасове повне володіння та користування ФО СПД ОСОБА_3

В підтвердження вказаних обставин позивачем надано договір суборенди від 27.12.2013 року, з якого вбачається, що ТОВ «РАНОК» (орендар) передає строком на три роки ФО СПД ОСОБА_3 (суборендар) у тимчасове повне володіння та користування приміщення склада ПММ, резервуари для зберігання ПММ у кількості 5 одиниць та очищувач ПММ.

З довідки, виданої директором та головним бухгалтером ТОВ «РАНОК» вбачається, що з 01.01.2007 року обладнання АЗС ТОВ «РАНОК» не використовує.

Відповідач доказів в спростування вказаних обставин не надав.

Посилання відповідача на договір страхування №5011/227/000007 від 20.11.2013 року бензину А-92 та дизпалива в підтвердження того, що автозаправна станція є діючою, а тому позивач повинен виконати вимоги Припису щодо отримання позитивного висновку державної екологічної експертизи на розміщення автозаправної станції та не допускати її використання за відсутності позитивного висновку державної екологічної експертизи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказаний договір укладений на виконання п. 5 Припису та після його прийняття, а з грудня 2013 року автозаправна станція в користування передана іншій особі.

Враховуючи те, що позивачем не використовується у його господарській діяльності автозаправна станція, то у нього відсутній обов'язок щодо виконання пунктів 3,4 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність пунктів 3,4 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 та їх скасування.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 10 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 ТОВ «РАНОК» приписано представити протягом 20 днів після отримання припису до Держекоінспекції інформацію щодо кількості забраної води з артсвердловини у період з 08.08.2011 р. по 31.08.2011 р.; з 01.10.2013 р. по 30.10.2013 р.

Відповідно до п. 7 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Таким чином, вказаними приписами передбачено обов'язок водокористувачів здійснювати облік забору та використання вод.

Як вбачається з пояснень позивача наданих в суді апеляційної інстанції, ним ведеться облік використання води, в підтвердження чого позивачем надано журнал обліку використання води ТОВ «РАНОК».

Таким чином, припис відповідача щодо зобов'язання позивача надати інформацію щодо кількості забраної води з артсвердловини є обґрунтованим, а тому колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо скасування п. 10 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 14 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 ТОВ «РАНОК» приписано у строк до 01.12.2013 року розробити паспортизацію та інвентаризацію відходів.

Не погодившись з вказаним пунктом Припису позивач послався на відсутність на законодавчому рівні обов'язку проведення паспортизації відходів.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про відходи» державному обліку та паспортизації підлягають в обов'язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України і на які поширюється дія цього Закону.

Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1999 № 2034 затверджено Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів.

Цей Порядок встановлює єдині правила ведення державного обліку та паспортизації відходів, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними (далі - підприємства).

У цьому Порядку зазначено, що інвентаризація відходів - комплекс разових організаційно-технічних заходів з виявлення, ідентифікації, опису і реєстрації відходів, обліку обсягів їх утворення, утилізації та видалення, а також виявлення і обстеження місць утворення відходів і об'єктів поводження з ними.

Паспортизація відходів - процес послідовного збирання, узагальнення та зберігання відомостей про кожний конкретний вид відходів, їх походження, технічні, фізико-хімічні, технологічні, екологічні, санітарні, економічні та інші показники, методи їх вимірювання і контролю, а також про технології їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Пунктом 8,9 Порядку передбачено, що інвентаризація відходів проводиться на загальних методологічних засадах відповідно до законодавства. Паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними. Паспортизація відходів передбачає складення і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного класифікатора ДК 005-96 "Класифікатор відходів" та номенклатури відходів.

Форми паспортів відходів та інструкції щодо їх ведення розробляються Мінприроди за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади і затверджуються ним за погодженням з МОЗ.

Отже, з аналізу наведених приписів законодавства слідує, що підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними зобов'язані проводити інвентаризацію та паспортизацію відходів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ведеться облік відходів в підтвердження чого свідчать надані позивачем Ліміти на утворення та розміщення відходів, перелік і кількість дозволених для розміщення відходів, довідка про питомі показники відходів, відомості про склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини, довідка про нормативно допустимі обсяги утворення відходів, довідка про наявність спеціально відведених в установленому законодавством порядку місць чи об'єктів розміщення відходів, довідка про наявність потужностей з утилізації відходів, дозвіл на експлуатацію об'єкта поводження з небезпечними відходами, довідка про наявність потужностей (установок) з видалення відходів.

Проте, наявність паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів позивачем не підтверджено.

Тобто, позивачем надано докази ведення інвентаризації відходів, проте, доказів ведення паспортизації відходів позивачем не надано та такий факт позивачем не заперечується.

Пунктом 10 Порядку передбачено, що контроль за веденням підприємствами первинного обліку відходів та за їх паспортизацією здійснюється Держекоінспекцією та її територіальними органами, а також іншими спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами відповідно до їх компетенції.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо неправомірності п. 14 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 та його скасування в частині зобов'язання позивача розробити паспортизацію відходів.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності п. 14 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 та його скасування в частині зобов'язання позивача розробити інвентаризацію.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктами 8,9 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 ТОВ «РАНОК» приписано отримати спеціальний дозвіл (ліцензію) на користування надарами (підземні води) та не допускати забір води без спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).

Суд першої інстанції скасовуючи вказаний пункт Припису погодився з висновками позивача про його безпідставність.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Кодексу України про надра надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Відповідно до ст. 23 цього Кодексу землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Отже, обов"язковою умовою видобування землевласниками і землекористувачами без спеціальних дозволів підземних вод є використання води для власних господарсько-побутових потреб за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Як вбачається з матеріалів справи, об'єми води, яку використовує позивач для своїх потреб з розрахунку на добу, встановлені у Дозволах на спеціальне водокористування від 08.04.2011 року, від 18.04.2014 року і становить 42,24 м. куб./добу та 30,95 м. куб./добу, тобто менше ніж 300 м. куб/добу. Згідно характеристик наведених у Дозволі від 18.04.2014 р. вода використовується позивачем для задоволення господарсько-питних потреб, а отже за таких умов водокористування отримання спеціального дозволу (ліцензії) на використання надрами не потрібно.

Посилання відповідача на те, що позивачем згідно Дозволу від 08.04.2011 року використання води відбувалося для задоволення виробничих потреб, а тому дія ст. 23 Кодексу України «Про надра» на діяльність позивача не розповсюджується, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з дозволів на спеціальне водокористування від 08.04.2011 року та від 18.04.2014 року, забір води позивачем здійснювався для розведення великої рогатої худоби, вирощування зернових та технічних культур, тобто для господарсько-питних потреб, що відповідає цілям водокористування визначених ГОСТ 17.1.1.04-80 «Класифікація підземних вод за цілями водокористування», затверджених постановою Державного комітету СРСР по стандартам №1452 від 31.03.1980 року відповідно до яких до господарсько-питних та побутових потреб відноситься, зокрема, водовикористання для поливу зелених насаджень, а також інші потреби.

Такі цілі водовикористання як «виробничі» ГОСТ 17.1.1.04-80 «Класифікація підземних вод за цілями водокористування», затверджених постановою Державного комітету СРСР по стандартам №1452 від 31.03.1980 року не містить.

Колегія суддів зазначає, що Дозволи на спеціальне водокористування від 18.04.2014 року та від 08.04.2011 року хоча і містять різну мету водокористування, а саме: на виробничі потреби та на господарсько-питні потреби, однак видавалися позивачу для використання води у однакових видах господарської діяльності, а саме: на розведення рогатої худоби, тобто показники діяльності позивача за двома дозволами є однаковими, а тому колегія суддів приходить до висновку, що вказані Дозволи підтверджують використання води позивачем для господарських потреб.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача обов'язку на отримання спеціальних дозволів на видобування підземних вод.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності п.п. 8,9 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 та їх скасування.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 12 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 ТОВ «РАНОК» приписано не допускати змішування відходів для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія.

Суд першої інстанції скасовуючи вказаний пункт Припису погодився з висновками позивача про його безпідставність.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. (ж) ст. 17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані не допускати змішування відходів, якщо це не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами або не доведено, що така дія відповідає вимогам підвищення екологічної безпеки.

Згідно акту №1413/01-03/06-11 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами перевіряючи ми при обстеженні місць видалення відходів було виявлено, що в баках для зберігання сміття відбулося змішування відходів, що є порушенням ст. 17 закону України «Про відходи».

Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не виконано обов'язок покладений ст. 71 КАС України та не надано доказів в підтвердження факту змішування позивачем відходів.

Тобто, відповідачем не доведено правомірності п. 12 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності п. 12 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 та його скасування.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 15 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 ТОВ «РАНОК» припсано надати звіт про хід виконання приписів.

Суд першої інстанції скасовуючи вказаний пункт Припису погодився з висновками позивача про його безпідставність.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає, що, оскільки, позивачем не оспорювалися пункти 1,5,6,7,11,13 Припису, а також колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову щодо визнання неправомірними пунктів 2,10 Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267, то у позивача наявний обов'язок надати звіт до Інспекція про хід виконання вказаних пунктів припису.

Таким чином, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Прокурора Красноградського району Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014р. по справі № 820/10483/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РАНОК" до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправним та скасування припису задовольнити частково.

Скасувати вимогу п.п. 3,4,8,9,12 та п.14 в частині інвентаризації відходів Припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 01.11.2013 року № 06-22-267 прийнятого щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "РАНОК".

В задоволенні іншої частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РАНОК"- відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. Повний текст постанови виготовлений 10.11.2014 р.