Ухвала суду № 41583051, 18.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

18 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/4540/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Вербицької Н.В.,судді -Градовського Ю.М.при секретарі -Дубині Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Грін-Порт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Грін-Порт» (надалі - Позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі - Відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення ДПІ:

- №0000402230 від 11.04.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 404764,00 грн.;

- №0000392230 від 11.04.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 121430,00 грн., з яких за основним платежем 80953,00 грн., за штрафними санкціями 40477,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідачем були винесені на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки, які не підтверджені доказами та суперечать фактичним обставинам справи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 року позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що фахівцями ДПІ була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Товариства щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» за період вересень 2013 року, за результатами якої був складений акт перевірки від 25.03.2014 року №1712/15-53-22-3/307477669 (надалі - акт перевірки)

У висновках акту перевірки ДПІ кваліфікує дії позивача по формуванню податкового кредиту та валових витрат по операціям із контрагентом як порушення пп.139.1.9, п.139.1, ст.139 ПК України, в результаті чого позивачем безпідставно в декларації з податку на прибуток включено до складу витрат суми витрат по постачальнику ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» на загальну суму 404763,95 грн. в т.ч. за 2013 рік у сумі 404763,95 грн., чим занижено податок на прибуток на суму 76905,15 грн. та порушення п.198.2, ст.198 ПК України в результаті чого занижено позивачем податку на додану вартість у вересні 2013 року у сумі 80952,79 грн..

За актом перевірки підставою для нарахування спірними податковими повідомленнями-рішеннями зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ стали викладені в акті перевірки висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця», оскільки, як вважає ДПІ, правочини позивача з цим контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

04.04.2014 року на акт перевірки Товариство подало зауваження, які були розглянуті та листом від 11.04.2014 року №127/10/15-53-22-3/09 ДПІ був змінений висновок акту та викладений в наступній редакції: перевіркою встановлено порушення Товариством п.198.2, ст.198 ПК України в результаті чого занижено позивачем податку на додану вартість у вересні 2013 року у сумі 80952,79 грн., та порушення пп.139.1.9, п.139.1, ст.139 ПК України в результаті чого позивач безпідставно завищив розмір від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 404763,95 грн..

На підставі акту перевірки 11.04.2014 року ДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення №0000402230, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 404764,00 грн., та №0000392230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 80953,00 грн. основного платежу та 40477,00 грн. за штрафними санкціями.

24.04.2014 року на зазначені вище податкові повідомлення-рішення позивач подав скаргу до Головного управління Міндоходів в Одеській області, яке за результатами розгляду скарги позивача №51/07-352, прийняло рішення від 20.06.2014 року №1335/10/15-32-10-02-07 яким податкові повідомлення-рішення залишило без змін, а скаргу без задоволення.

Також, 02.07.2014 року на податкові повідомлення-рішення позивач подав скаргу до Міністерства доходів і зборів України, яке за результатами розгляду скарги позивача №51/07-591, прийняло рішення від 17.07.2014 року №12770/6/39-99-10-01/15, яким також податкові повідомлення-рішення залишило без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно акту перевірки висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по операціям із контрагентом обґрунтовується відповідачем виключно з посиланням на інформацію, яка міститься в акті перевірки ДПІ у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області від 24.10.2013 року №87/15-21-22-01/38381266 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період жовтень 2012 року - вересень 2013 року».

Згідно висновку ОУ Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області «Про результати відпрацювання ризикового платника податків оперативним підрозділом ГУ Міністерства доходів і зборів України» від 18.10.2013 року №92/15-05-07-02-14: Місцезнаходження ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» за податковою адресою не встановлено. Ознак фіктивності не встановлено. Встановлено причетність посадових осіб до ведення фінансово-господарської діяльності СГД, у зв'язку з чим підприємству було надано запит за липень 2013 року по взаємовідносинам з усіма постачальниками та покупцями зазначеного звітного періоду. Але від підприємства отримано копії бухгалтерських та податкових документів лише по взаємовідносинам з ТОВ «Вторметекспорт». Таким чином підприємством не було надано у повному обсязі документального підтвердження, щодо здійснення фінансово-господарських угод між підприємствами. Що свідчить про те, що операції мають ознаки «безтоварності», та становить під сумнів реальність здійснення даних угод.

На підставі такої інформації ДПІ в акті перевірки робить висновок, що у позивача по операціям із цим контрагентом відсутній об'єкт оподаткування, а тому такі операції не мають реального характеру.

Будь-яких інших причин чи порушень з боку позивача для невизнання податковим органом податкового кредиту та валових витрат по операціям з цими контрагентами в акті перевірки не наведено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наведені в акті перевірки висновки по операціям позивача з його контрагентами є необґрунтованими, не відповідають реальним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, суд першої інстанції зазначив, що наведені в акті перевірки обставини діяльності контрагента позивача не впливають на право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат, а всі господарські операції з контрагентом підтверджені позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Приведені податковим органом доводи неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям із вказаним контрагентом колегія суддів оцінює з точки зору їх узгодженості з положеннями податкового законодавства та відповідності фактичним обставинам справи, і вважає ці доводи помилковими з огляду на наступне.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у п.п.138.2, 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

За змістом ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

В розділі 3.1 акту перевірки ДПІ наводить повний перелік видаткових та податкових накладних по операціям позивача із ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця», однак не посилається на невідповідність цих документів вимогам законодавства.

На підтвердження факту проведення таких операцій позивач долучив до матеріалів справи первинні документи по операціям із вказаним контрагентом, а саме: видаткові, податкові накладні, декларації з податку на додану вартість, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, договори поставки, платіжні доручення, акти списання, акти приймання-передачі, акти здачі-приймання робіт, акти виповнених робот, оборотно-сальдові відомості, тощо (т.1 а.с.89-224; т.2 а.с.73-108).

Ці документи оформлені з дотриманням вимогам законодавства та відображають суть господарських операцій позивача з вказаним контрагентом.

Факт того, що позивач та його контрагент на момент проведення операцій мали право на виписку видаткових та податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1 а.с.14-27), та не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

В той же час в акті перевірки зазначено, що позивачем для проведення перевірки не надано ТТН, що не дає можливості підтвердити фактичне транспортування товару, встановити вантажовідправника, транспортувальника, вантажоотримувача та місце навантаження та отримання товару.

Заперечуючи проти таких доводів, представник позивача зазначив, що доставка товару здійснювалась за рахунок продавця (ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця») і товар позивач отримував на своєму складі; витрат на транспортування цього товару позивач не ніс і не декларував, а тому позивач не був учасником перевезення цих товарів, що оформлюється товарно-транспортними накладними, а відтак у позивача не було необхідності мати такі накладні для ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Стосовно відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які передбачають наявність таких документів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, а тому не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту. Податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних чи подорожних листів. Сам факт відсутності у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар, або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати по придбанню цього товару до складу валових витрат та до податкового кредиту.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує, що будь-які первинні документи (у тому числі договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, про що вірно було зазначено судом першої інстанції.

В той же час, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання товарів у ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання від цього контрагента товарів. А оскільки такі дії мають злочинний характер, то доказом їх вчинення може бути лише відповідне рішення, винесене в порядку кримінально-процесуального судочинства.

Однак у даній справі ДПІ не посилається на факти вчинення представниками позивача таких дій, і не надає докази притягнення їх до відповідальності за такі дії.

Крім посилань на вищезазначений акт ДПІ у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області від 24.10.2013 року №87/15-21-22-01/38381266, відповідач не надав суду належних доказів фіктивності задекларованих позивачем операцій з придбання товару у ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця».

Сама по собі інформація з наведеного вище акту перевірки стосовно обставин діяльності вказаного контрагенту позивача, не може бути належним доказом порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з вищевказаним контрагентом та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з ним, висновок ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки акту перевірки про відсутність реальних господарських операцій позивача із ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» та завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з цим контрагентом, є такими, що не підтверджені належними доказами.

Отже, оскільки висновки акту перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям із ТОВ «Торгово-будівельна компанія «Нова столиця» свого підтвердження не знайшли, тому податкові повідомлення-рішення №0000402230 та №0000392230 від 11.04.2014 року підлягають скасуванню, що також вірно було встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 листопада 2014 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: Н.В. Вербицька Ю.М. Градовський