Постанова № 41582082, 26.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2014 р. Справа№ 910/5405/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Каланча Ю.А, дов. від 16.01.2014,

від відповідача Антощук А.О., дов. від 25.02.2014,

від третіх осіб не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014

(дата підписання - 15.09.2014)

у справі №910/5405/14 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асат"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Екліс"

2. Фізична особа ОСОБА_5

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фізична особа ОСОБА_6

про стягнення страхового відшкодування в сумі 3934,91 грн в порядку регресу

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асат" (далі - відповідач) за участю третіх осіб про стягнення страхового відшкодування в сумі 3934,91 грн в порядку регресу.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки страхувальник вчасно не повідомив страховика про ДТП, страховик має право звернутись з регресною вимогою до страхувальника. Крім того, до даних правовідносин підлягає застосуванню ст.1172 та ст.1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 26.11.2014. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2014 №28.

25.11.2014 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач надав відзив на апеляційну скаргу та клопотання про витребування у ПАТ "Укртелеком" журнал вхідних дзвінків оператора зв'язку за телефонними номерами 8 (044) 235-06-70, 8 (044) 234-47-30.

У судовому засіданні 26.11.2014 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання відповідача, оскільки воно подане з порушенням вимог ст.101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Крім того, вказані відповідачем телефонні номери (8 (044) 235-06-70, 8 (044) 234-47-30) не відносяться до переліку номерів, які обслуговує call-центр (ТОВ "Екліс") на підставі договору доручення на представництво страховика з метою обслуговування договорів страхування та виконання дій, пов'язаних з виплатами страхових відшкодувань від 20.12.2010 №201210-1, згідно якого заяви про настання страхових подій, приймаються за телефонними номерами 8 (044) 494-04-44, 8 (044) 496-77-51, 8 (050) 352-66-75, 8 (067) 505-30-13.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги позивача, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без участі третіх осіб, з метою дотримання вимог ст. 102 ГПК України, на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з відомості ДАІ Києво-Святошинського району №8874375 12.09.2011 об 11 год. 11 хв. сталася дорожньо-транспортна пригода - зіткнення легкового автомобіля НОМЕР_1 (належить ТОВ "Асат", водій ОСОБА_6.) з автомобілем НОМЕР_2 (належить ОСОБА_5, водій ОСОБА_7), в зв'язку порушенням ОСОБА_6 правил маневрування (п.13.1 Правил дорожнього руху України).

Відповідно до калькуляції №1002 від 14.09.2011 вартість матеріального збитку, завданого власнику Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_2, складає 3934,91 грн.

17.04.2012 (прийнята позивачем 23.04.2012 вх.№23631) ОСОБА_5 звернулась до ПАТ СК "Граве Україна" з заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 3934,91 грн.

Позивач склав страховий акт від 30.05.2012 №ОСЦВ/АА.0571244/1 та здійснив розрахунок страхового відшкодування, відповідно до якого визнав ДТП 12.09.2011 страховим випадком та прийняв рішення про виплату ОСОБА_5 3934,91 грн страхового відшкодування (вказав, що виплата страхового відшкодування здійснюється шляхом готівкової виплати через Аваль-Експрес).

З листа ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 13.06.2014 №43-8-3-00/1328 вбачається, що в рамках договору між банком та позивачем про надання послуг по виплаті грошових коштів через систему грошових переказів "Аваль-Експрес" від 25.10.2010 №11/07-2/18, грошові кошти в сумі 3934,91 грн для виплати ОСОБА_5 були перераховані позивачем згідно платіжного доручення від 07.06.2012 №74. Відповідно до відомості від 07.06.2012 №74 переказ в сумі 3934,91 грн, отримувач ОСОБА_5, був зарахований в систему грошових переказів "Аваль-Експрес" 14.06.2012. Сума страхового відшкодування була видана отримувачу 14.05.2014 на Голосіївському відділення Київської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль".

25.10.2011 постановою Обухівського районного суду Київської області у адміністративній справі №3-1790/11 винним у скоєні ДТП визнано ОСОБА_6, водія автомобіля НОМЕР_1.

Отже, дії водія ОСОБА_6, що керував автомобілем НОМЕР_1, знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку зі скоєнням ДТП, а відтак і в спричиненні матеріальної шкоди власнику автомобіля НОМЕР_2, що підтверджується постановою Обухівського районного суду Київської області від 25.10.2011 у адміністративній справі №3-1790/11.

08.05.2011 між позивачем (страховик) та відповідачем (страхувальник) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у вигляді полісу №АА/0571244 строком з 08.05.2011 по 07.05.2012, згідно якого відповідач - ТОВ "Асат", як власник, застрахував автомобіль НОМЕР_1, у ПАТ СК "Граве Україна".

Оскільки ОСОБА_6 працював водієм ТОВ "Асат" з 21.04.2006 по 01.07.2013, він під час скоєння ДТП 12.09.2011 знаходився у трудових відносинах з ТОВ "Асат", цивільна відповідальність якого застрахована у ПАТ "СК "Граве Україна", позивач звернувся до ТОВ "Асат" з позовом про стягнення страхового відшкодування в сумі 3934,91 грн в порядку регресу.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ СК "Граве Україна" зазначило, що відповідач в порушення п.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) не повідомив позивача про настання ДТП протягом 3-х днів, а тому у позивача на підставі п.38 Закону та ст.ст.1172, 1187 ЦК України виникло право подати регресний позов до страхувальника про відшкодування страхової виплати.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення позову, вказав, що обов'язок повідомлення про скоєння ДТП лежить на водієві - ОСОБА_6, а не на страхувальнику - ТОВ "Асат"; оскільки регресна вимога, відповідно до ст.1191 ЦК України, може бути заявлена лише до винної у скоєнні ДТП особи - ОСОБА_6, то у позивача не виникло права регресної вимоги до відповідача - ТОВ "Асат", яке не є особою, що скоїла ДТП.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до пп.33.1.2 п.33.1 ст.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 14.08.2011, що діяла на дату скоєння ДТП) учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані, зокрема, вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально.

Дійсно, вказана стаття Закону не передбачає способу повідомлення страховика про настання ДТП, але покладає обов'язок доказування неможливості повідомлення саме на відповідача.

Як вбачається з договору доручення на представництво страховика з метою обслуговування договорів страхування та виконання дій, пов'язаних з виплатами страхових відшкодувань від 20.12.2010 №201210-1, укладеного між ТОВ "Екліс" та ПАТ СК "Граве Україна", ТОВ "Екліс" (повірений) взяв на себе зобов'язання здійснювати особисто, від імені страхової компанії, прийняття від страхувальників заяв про настання події, яка може мати ознаки страхової за номерами телефону 8 (044) 494-04-44, 8 (044) 496-77-51, 8 (050) 352-66-75, 8 (067) 505-30-13.

У відповіді ТОВ "Екліс" від 13.05.2014 №45 на судовий запит вказано, що 12.09.2011 до контакт центру повіреного на номери телефонів (044) 494-04-44, (067) 505-30-13 та (050) 352-66-75 звернення від ТОВ "Асат" або водія ОСОБА_6 не надходило. На підтвердження вказаного ТОВ "Екліс" надало копію рукописного журналу реєстрації вхідних дзвінків за 12.09.2011 та сканкопію електронного журналу за 12.09.2011.

Представник відповідача та його працівник ОСОБА_6 у своїх поясненнях стверджували, що повідомляли позивача про настання ДТП безпосередньо після скоєння ДТП 12.09.2011 з телефонного номера НОМЕР_3 або НОМЕР_4 (водій припустив, що скоріш за все дзвонив з номера НОМЕР_4) на номер телефону страховика, вказаного у страховому полісі.

Тобто, водій з телефонних номерів НОМЕР_3 або НОМЕР_4 мав повідомити або повідомляв страховика про настання ДТП шляхом телефонування на номери 8 (044) 494-04-44, 8 (044) 496-77-51, 8 (050) 352-66-75, 8 (067) 505-30-13.

З метою повного дослідження всіх обставин справи, судом першої інстанції було зроблено судові запити до ПАТ "Київстар", ПАТ "МТС Україна", ПАТ "Укртелеком" про надання роздруківки:

вихідних дзвінків з телефонних номерів водія ОСОБА_6 НОМЕР_3 та НОМЕР_4;

вхідних дзвінків на телефонні номери позивача 8 (044) 494-04-44, 8 (044) 496-77-51, 8 (050) 352-66-75, 8 (067) 505-30-13.

З роздруківок:

вихідних дзвінків абонентського номера НОМЕР_4 (лист ПАТ "МТС Україна" від 12.05.2014 №GD/KI-П/14/6661),

вхідних дзвінків абонентського номера (050) 352-66-75 (лист ПАТ "МТС Україна" від 10.06.2014 №GD-14-11591),

вхідних дзвінків абонентських номерів (044) 494-04-44, (044) 496-77-51 (лист ПАТ "Київстар" від 01.09.2014 №8716/1),

вхідних дзвінків абонентського номера (067) 505-30-13 (лист ПАТ "Київстар" від 04.06.2014 №5529/1) вбачається, що 12.09.2011 від ОСОБА_6 не надходило повідомлення про настання ДТП.

Згідно з пп.п. ґ) п.п.38.1.1 п.38.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 14.08.2011, що діяла на дату скоєння ДТП) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Таким чином, зазначені правові норми передбачають у випадку неповідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди у встановлений строк виникнення у нього альтернативного права на пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, а не відсутність такого права, як безпідставно вирішив суд першої інстанцій.

Доводи місцевого господарського суду, що оскільки відповідно до пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язок повідомлення страховика про ДТП покладається на учасників ДТП, яким відповідач не є, отже він не може відповідати за даним позовом, колегія суддів апеляційної інстанції вважає хибними, оскільки норма п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК України зобов'язує саме страхувальника повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Крім того, відповідач є юридичною особою, яка відповідно до ст. 91 ЦК України здатна мати таку ж цивільну правоздатність, як і фізична особа, окрім тих прав і обов'язків, які за своєю правовою природою можуть належати лише людині. Відповідач міг здійснювати керування власним транспортним засобом лише через водія і, відповідно, в даному випадку не був безпосереднім учасником ДТП, втім, ця обставина не є підставою для звільнення його від відповідальності.

За загальним правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить:

по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода, завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала;

по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання майнової шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі, в нашому випадку, наказу ТОВ "Асат" від 21.04.2006 №23-К, що виданий особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем , що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1166 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції зазначених положень не врахував.

Звертаючи увагу, що відповідач є не тільки страхувальником, з яким було укладено договір у вигляді полісу №АА/0571244 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а і власником транспортного засобу, яким під час ДТП керував його працівник ОСОБА_6, колегія суддів вважає позовні вимоги, заявлені до відповідача, законними, обґрунтованими і доведеними матеріалами і обставинами справи, тобто, такими, що підлягають задоволенню у розмірі виплаченого страхового відшкодування потерпілій особі - 3934,91 грн, що передбачено ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 06.11.2013 у справі №6-108цс13 та Вищий господарський суд України у постановах від 29.04.2014 у справі №910/23146/13, від 10.06.2014 у справі №914/3831/13, від 25.06.2014 у справі №920/63/14.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд безпідставно відхилив доводи позивача, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем шкоди в порядку регресу, відтак, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 підлягає скасуванню з підстав порушення і неправильного застосування норм матеріального права з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

При задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача (ст.49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі №910/5405/14 скасувати та прийняти нове.

3. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" задовольнити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асат" (01030, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, буд.23 кв.6, код 14326366) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" (79044, м. Львів, вул. Метрологічна, буд.2, код 19243047) 3934 (три тисячі дев'ятсот тридцять чотири) грн 91 коп. страхового відшкодування в порядку регресу та 1827 (тисяча вісімсот двадцять сім) грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 913 (дев'ятсот тринадцять) грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/5405/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій