Рішення № 41581352, 11.11.2014, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 рокуСправа № 912/3234/14 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Колодій С.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/3234/14

за позовом: приватного акціонерного товариства "По виробництву інсулінів "ІНДАР", м. Київ

до: дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" Державної акціонерної компанії "УКРМЕДПРОМ", Кіровоградська область, Голованівський район, с. Межирічка

про стягнення 4 663 725,78 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Черняк Т.М., довіреність № 2541/1/12-10-50 від 10.10.2014 р.;

від відповідача - участі не брали.

Приватне акціонерне товариство "По виробництву інсулінів ІІНДАР" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою від 08.09.2014 р. № 2237/121-04-50 про стягнення з дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" Державної акціонерної компанії "УКРМЕДПРОМ" заборгованості за договором позики в сумі 4 663 725,78 грн., з яких: 4 500 000,00 грн. основний борг, 114 040,85 грн. пеня, 13 684,93 грн. 3% річних та 36 000,00 грн. інфляційні втрати, з покладення на відповідача судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору позики № 29-110-01 від 23.07.2013 р. в частині повернення позики, в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 4 663 725,78 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 11.11.2014 р. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовні заяві.

Представником позивача подано до суду клопотання про уточнення найменування сторони по справі від 07.11.2014 р. № 2833/121-04-50, за змістом якого повідомив про перейменування дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" Державної акціонерної компанії "Укрмедпром" в дочірнє підприємство "Межиріцький вітамінний завод" публічного акціонерного товариства "Укрмедпром". На підтвердження викладеного позивач надав наказ Міністерства охорони здоров"я України № 626 від 04.09.2014 р., за змістом якого відповідачем було змінено назву дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" Державної акціонерної компанії "Укрмедпром" з метою приведення установчих документів до вимог законодавства України, що також підтверджується інформацією, яка значиться на офіційному сайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Враховуючи подані представником позивача документи, суд вважає за необхідне змінити назву відповідача з Дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" державної акціонерної компанії "Укрмедпром" на Дочірнє підприємство "Межиріцький вітамінний завод" публічного акціонерного товариства "Укрмедпром", виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за приписом статті 25 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Про таку зміну господарським судом обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому в мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього), або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

З поданих позивачем документів (наказ Міністерства охорони здоров"я України № 626 від 04.09.2014 р. та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) вбачається, що новим найменуванням відповідача є Дочірнє підприємство "Межиріцький вітамінний завод" публічного акціонерного товариства "Укрмедпром" .

Крім того, представником позивача подано до суду клопотання про витребування доказів від банківських установ, з метою встановлення наявності чи відсутності у відповідача грошових коштів за рахунок яких можливо виконати рішення суду у разі задоволення позову.

В судовому засіданні 11.11.2014 р. представник позивача не наполягав на задоволенні поданого клопотання.

Також, представником позивача подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову від 07.11.2014 р. № 2832/121-04-50 шляхом накладення арешту на грошові кошти або майно дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" публічного акціонерного товариства "Укрмедпром" в межах суми 4 663 725,78 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.11.2014 р. участь не приймав, вимог ухвали суду не виконав, витребуваних документів не подав. Натомість, подав клопотання від 11.11.2014 р. про відкладення розгляду справи, в зв"язку з неможливістю прибуття в дане судове засідання та з урахуванням того, що останнім було подано позовну заяву про визнання недійсним договору позики до господарського суду міста Києва, що може вплинути на розгляд даної справи.

Проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи представник позивача заперечив, вважає його спрямованим на затягування розгляду справи.

Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи суд вважає безпідставним, оскільки як вбачається з матеріалів справи, за клопотанням відповідача, у зв'язку з неможливістю присутності представника в засіданні суду розгляд справи було відкладено на 11.11.2014 року. Відповідач відзив на позов не подав, не надав будь-яких обґрунтувань підстав недійсності договору позики №29-110-01 від 23.07.2013 р., хоча мав достатньо часу для підготовки та подачі відзиву на позовну заяву з правовим обґрунтуванням своєї позиції у справі. Відповідач вдруге подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю присутності представника та з урахуванням того, що останнім було подано позовну заяву про визнання недійсним договору позики до господарського суду м. Києва. Відповідачем не надано доказів щодо поважності причин неприбуття представника в засідання суду, а також доказів прийняття господарським судом м. Києва до розгляду позовної заяви про визнання недійсним договору позики. Крім того, стаття 77 Господарського процесуального кодексу України не передбачає заявленої Відповідачем обставини, як підстави для відкладення розгляду справи.

Господарський суд вважає, що Відповідач не скористався своїм правом взяти участь у розгляді справи та зазначає, що строк розгляду даної справи спливає 26.11.2014 р., представник позивача відмовився від його продовження, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості відкласти розгляд даної справи та розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

23.07.2013 р. між дочірнім підприємством "Межиріцький вітамінний завод" ДАК "Укрмедпром" (позичальник) та приватним акціонерним товариством "По виробництву інсулінів "Індар" (позикодавець) було укладено договір позики № 29-110-01 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених договором, позикодавець надає грошові кошти позичальникові, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики (а.с. 13-15).

Відповідно до пункту 2.1 Договору ціна договору (сума позики) становить 4 500 000,00 грн.

Згідно з пунктом 2.3 Договору позикодавець приймає на себе зобов"язання передати грошові кошти позичальнику відповідно до такого графіку: серпень 2013 року - 4 500 000,00 грн. Позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем не пізніше ніж через один рік після отримання грошових коштів від позикодавця.

Згідно з п. 6.1 Договору договір вважається укладеним з моменту передання грошей позикодавцем позичальнику і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов"язань по Договору.

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором № 29-110-01 від 23.07.2013 р. в частині надання відповідачу позики у сумі 4 500 000,00 грн. виконав у повному обсязі, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1849 від 02.08.2013 р. (а.с. 16.).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку позичальника претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Разом з тим, відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання щодо повернення суми позики не виконав, в зв'язку з чим за ним рахується заборгованість з повернення суми позики в розмірі 4 500 000,00 грн., пені в розмірі 114 040,85 грн., 3% річних в сумі 13 684,93 грн. та 36 000,00 грн. інфляційних втрат.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було складено акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2013 р. по 31.03.2014 р. за Договором № 29-110-01 від 23.07.2013 р. в якому відображено, що за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 4 500 000,00 грн. Даний акт підписаний представниками сторін, а саме з боку позивача - головою правління та головним бухгалтером, з боку відповідача - головним бухгалтером (а.с. 17).

Позивач зазначив, що на адресу відповідача було надіслано повідомлення від 07.07.2014 р. за № 1775/1/121-12-70 про необхідність своєчасного виконання зобов"язання (а.с. 18).

Крім того, позивачем повідомлено суд, що з метою досудового врегулювання спору, 05.08.2014 року, направив відповідачу претензію № 1967/121-12-50 від 05.08.2014 року з вимогою погасити заборгованість за Договором позики № 29-110-01 від 23.07.2013 р. і повідомив, що у випадку несплати заборгованості буде змушений звернутися до суду (а.с. 23-24).

Відповідач відповіді не надсилав, коштів не сплатив.

Судом оглянуто оригінали документів, копії яких залучено до матеріалів справи.

Згідно частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Положеннями частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач своїх зобов'язань щодо повернення суми позики належним чином не виконав, у зв'язку з чим, за ним на час розгляду справи рахується заборгованість з повернення суми позики в розмірі 4 500 000,00 грн.

Доказів сплати зазначеної заборгованості відповідач суду не надав.

Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач не виконав умови договору. Зазначений факт відповідачем не спростовано. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла у відповідача через порушення умов договору в розмірі 4 500 000,00 грн. підлягає задоволенню.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно виконав договірні зобов'язання щодо повернення позики, в зв'язку з чим, останньому нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 114 040,85 грн.

Згідно зі статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Разом з тим, статтею 1 цього ж Закону визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі статтею 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У договорі позики № 29-110-01 від 23.07.2013 р. сторони не передбачили такого виду забезпечення виконання зобов'язання як пеня і, відповідно, не встановили конкретного розміру відповідальності у вигляді пені.

Щодо посилань позивача на статті 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", останні не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки нормою зазначеної статті визначено саме обмеження щодо розміру відповідальності у вигляді пені, а не її розмір.

Враховуючи викладене, оскільки право позивача на неустойку у вигляді пені не передбачене умовами укладеного між сторонами договору позики № 29-110-01 від 23.07.2013 р., господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 114 040,85 грн. пені за їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано 13 684,93 грн. річних та 36 000,00 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання по кожному місяцю розрахунку.

У відповідності до пункту 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (із змінами і доповненнями) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 4.1. цієї ж постанови передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 36 000,00 грн. інфляційних нарахувань за період з 03.08.2014 р. по 08.09.2014 р. та 13 684,93 грн. 3 % річних за період з 03.08.2014 р. по 08.09.2014 р.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача 4 500 000,00 грн. основного боргу, 13 684,93 грн. 3% річних та 36 000,00 грн. інфляційних, з покладенням на відповідача судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заяви позивача від 07.11.2014 року за № 2832/121-04-50 про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти або на майно відповідача, то суд не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням наступного.

Дана заява мотивована тим, що відповідач протягом року не сплатив жодної гривні на повернення позики; вчиняє дії для відстрочення винесення судового рішення; сума заборгованості відповідача перед позивачем є значною та надалі зростає; відбулася неодноразова зміна керівництва відповідача.

Згідно пункту 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (ст. 67,68 ГПК України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (ст. 121 ГПК України).

Згідно зі статтею 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, в тому числі накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даному разі до клопотання про забезпечення позову позивачем не додано достатніх доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Слід зазначити, що позивач просить накласти арешт на грошові кошти або майно відповідача, безпідставно залишаючи на розсуд суду питання на що саме потрібно накласти арешт. Крім цього в порушення пункту 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів забезпечення позову" позивач не надає суду відомостей, на яких рахунках у банківських або інших кредитно - фінансових установах обліковуються кошти боржника, не зазначив індивідуальне визначене майно на яке необхідно накласти арешт.

Виходячи з викладеного, розглянувши заяву приватного акціонерного товариства "По виробництву інсулінів "Індар" про забезпечення позову та оцінивши надані в обґрунтування заяви докази, господарський суд вважає, що підстави для її задоволення відсутні.

Керуючись статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 25, 33, 34, 44, 49, 67, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні заяви приватного акціонерного товариства "По виробництву інсулінів "ІНДАР" про вжиття заходів до забезпечення позову від 07.11.2014 р. № 2832/121-04-50.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" публічного акціонерного товариства "УКРМЕДПРОМ" (26510, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Межирічка, вул. Заводська, 1, ідентифікаційний код 00374999) на користь приватного акціонерного товариства "По виробництву інсулінів "ІНДАР" (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, 5, ідентифікаційний код 21680915) заборгованості в сумі 4 549 684,93 грн., з яких: 4 500 000,00 грн. основний борг, 13 684,93 грн. 3% річних та 36 000,00 грн. інфляційні втрати, а також 71 326,08 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.11.2014 р.

Суддя С. Б. Колодій