Рішення № 41581124, 28.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18631/14 28.10.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології доріг"

до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення заборгованості

Суддя К.В. Полякова

Представники:

від позивача: Фаєр Н.І. (дов.вх.№23 від 29.07.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології доріг" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за Договором №05-09/2011 від 05.09.2011 зобов'язань по оплаті поставленого та прийнятого ним товару у загальному розмірі 28756,35 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2014 порушено провадження у справі №910/18631/14 та призначено її до розгляду на 07.10.2014 року.

За наслідками судового засідання 07.10.2014, враховуючи нез'явлення представника відповідача, суд відклав розгляд справи на 28.10.2014 року.

27.10.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі разом із додатковими документами.

У судовому засіданні 28.10.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судові засідання не з'являвся, вимоги ухвал суду не виконав, відзив на позовну заяву не надав, тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України. Про належне повідомлення представника відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення із відміткою про вручення поштового відправлення, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь представника у судовому засіданні.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

05.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології доріг» (продавець) та філією «Сквирського районного дорожнього управління» ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК Автомобільні дороги України» (покупець) укладено Договір №05-09/2011, відповідно до предмета якого продавець продає, а покупець купує водно-бітумну емульсію (товар) за цінами та у кількості, зазначених у погоджених специфікаціях, оформлених у вигляді Додатків до даного Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.3.2., п.3.4. Договору, покупець розраховується з продавцем за товар за ціною, погодженою специфікацією, що є невід'ємною частиною даного Договору. Оплату вартості товару покупець здійснює на протязі 5-ти днів з моменту відвантаження товару.

Пунктом 4.1. Договору встановлено обов'язок продавця передати покупцю товар в кількості та по цінах, що погоджені сторонами в Додатку та вказані у накладних, які оформлені відповідно до поданого покупцем замовлені.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором. (п.5.1. Договору).

Так, за умовами п.5.3.3. Договору, до правовідносин покупця і продавця в частині визначення виду та розміру штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за порушення сторонами взятих на себе згідно умов даного Договору зобов'язань, не застосовуються положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за порушення сторонами взятих на себе згідно положень цього Договору зобов'язань, встановлюються виключно умовами цього Договору.

Сторони домовилися та підтверджують, що загальний розмір відповідальності Покупця за цим Договором не може перевищувати 1 % від загальної вартості порушених зобов'язань Покупця. (п.5.3.13.)

05.09.2011 сторонами складено та погоджено специфікацію, відповідно до якої встановлено вартість товару з моменту її підписання у розмірі 7500,00 грн. за водно-бітумну емульсію для поверхневої обробки ЕБК-Ш-70 та 6120,00 грн. за водно-бітумну емульсію ЕБК-Ш-50.

На виконання умов Договору, продавцем (позивач у справі), виставлено за наданий відповідачу товар рахунок-фактуру №СФ-0000042 та видаткову накладну №РН-0000061 від 14.09.2011 на суму 25500,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними на вказаних накладних печатками відповідача, підписами уповноваженого представника відповідача, та довіреністю №138 від 14.09.2011 на прийняття товару за вказаним рахунком-фактурою.

Оскільки, відповідач у порушення прийнятих за Договором зобов'язань, не здійснив оплату поставленого товару, позивач 07.02.2012 та 12.03.2013 направляв відповідачу листи за вх.№9 та №3 відповідно, у яких просив погасити наявну заборгованість.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони дійшли згоди щодо розміру наявної заборгованості відповідача шляхом підписання обома сторонами акту від 01.01.2012, за яким борг відповідача становить 25500,00 грн., який на момент розгляду спору у суді так і не погашено.

Відтак, у зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих за Договором зобов'язань, позивач додатково просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2550,00 грн. та 1% річних у розмірі 706,35 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 05.09.2011 між сторонами укладено Договір №05-09/2011, за яким позивач зобов'язується продати, а відповідач купити та оплатити товар на умовах цього Договору, тобто за правовим характером, даний Договір є договором купівлі-продажу.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу відповідно до наявної у матеріалах справи рахунку-фактури та видаткової накладної товару на суму 25500,00 грн., оплата за який відповідачем не здійснена.

Із наданого до матеріалів справи акту від 01.01.2012, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками, вбачається, що відповідач фактично визнав наявну у нього заборгованість у розмірі 25500,00 грн., проте погашення заборгованості так і не здійснив.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2550,00 грн. та 1% річних у розмірі 706,35 грн.

Сторони умовами п.5.3.13. Договору погодили, що загальний розмір відповідальності покупця за цим Договором не може перевищувати 1 % від загальної вартості порушених зобов'язань покупця.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок 1% річних та інфляційних втрат, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України та положенням умов Договору, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 1% річних розміром 2550,00 грн. та 706,35 грн. відповідно, такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології доріг" до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (03151, місто Київ, вулиця Народного ополчення, будинок 11А; ідентифікаційний код 33096517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології доріг" (08132, Київська область, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 29А; ідентифікаційний код 31364143) 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок основного боргу, 2550 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят) гривень 00 копійок інфляційних втрат, 706 (сімсот шість) гривень 35 копійок 1% річних та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 28.10.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 03.11.2014 року

Суддя К.В. Полякова