Ухвала суду № 41580549, 25.11.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

25.11.2014 р. Справа № 914/3061/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

при секретарі Фартушку Н.Б.

Розглянув у відкритому судовому засіданні заяву боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «МДФ-Фасад», Львівська область, Яворівський район, с. Домажир,

про: розстрочку виконання рішення у справі №914/3061/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс-Експрес», м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МДФ-Фасад», Львівська область, Яворівський район, с. Домажир,

про: стягнення 292 436 грн. 22 коп. суми заборгованості, 1 856 грн. 52 коп. трьох відсотків річних, 4 105 грн. 80 коп. інфляційних втрат та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача (стягувача): не з'явився;

Від відповідача (боржника): не з'явився.

Розглядається заява боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «МДФ-Фасад» про розстрочку виконання рішення у справі №914/3061/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс-Експрес» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МДФ-Фасад» про стягнення 292 436 грн. 22 коп. суми заборгованості, 1 856 грн. 52 коп. трьох відсотків річних, 4 105 грн. 80 коп. інфляційних втрат та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 17.11.2014 року прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МДФ-Фасад» про розстрочку виконання рішення та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.11.2014 року.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили, хоча були належно повідомлені про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.11.2014 року у справі №914/3061/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс-Експрес» задоволено частково, вирішено стягнути з боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю "МДФ-Фасад" (81083, Львівська область, Яворівський район, с. Домажир, вул. Молодіжна, буд. 614; код ЄДРЮО та ФОП 32053273) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс-Експрес" (79011, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36, кв. 10; код ЄДРЮО та ФОП 31588325) 292 436 грн. 22 коп. суми заборгованості, 4 105 грн. 80 коп. інфляційних втрат, 1 832 грн. 49 коп. трьох відсотків річних та 5 967 грн. 49 коп. судового збору.

Рішення господарського суду Львівської області від 11.11.2014 року у справі №914/3601/14 набрало законної сили в порядку статті 85 ГПК України, та, у відповідності до частини п'ятої статті 124 Конституції України, є обов'язковим до виконання на всій території України.

Боржник у своїй заяві просить суд розстрочити виконання рішення на 24 місяці рівними частинами у справі у зв'язку із наявною загрозою банкрутства та скрутним матеріальним становищем підприємства боржника.

В обґрунтування поданої заяви заявник покликається на можливу зупинку господарської діяльності підприємства, невиконання своїх зобов'язань перед кредиторами і в подальшому до можливого банкрутства (як доказ цього, представником відповідача (боржника) надано копію довідки банку №26.00-22960/14 від 13.10.2014 року).

Відповідно до статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

Слід зазначити, що стаття 121 ГПК України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити, відстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки, відстрочки є підставність цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Отже, виходячи з приписів процесуального закону, відстрочка чи розстрочка виконання судового рішення може бути встановлена судом лише у виняткових випадках, тобто за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Відповідно до частини першої статті 121 ГПК України та пункту 6 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000 року №01-8/739 ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови може бути винесена лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового акта або роблять його виконання неможливим. Такі обставини визначаються господарським судом з огляду на матеріали конкретної справи, у тому числі доводи сторін та подані ними докази.

Пунктом 2 роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України від 12.09.1996 року №02-5/333 «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України» вказано, що, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідачем (боржником) не підтверджено належними та допустимими доказами винятковості обставин, що ускладнюють виконання рішення суду.

Самі по собі фінансові труднощі не свідчать про те, що особа (боржник) не може виконати рішення суду, оскільки відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», способів виконання рішення суду.

Крім того, заявником не подано жодного доказу в підтвердження того, що арештовані всі належні заявнику рахунки та що відсутні кошти на рахунках заявника в банківських установах, отже наявність таких рахунків у банківських установах не заперечує сам заявник.

Тому, враховуючи зазначену норму, надання розстрочки на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися підставою для застосування положень статті 121 ГПК України, адже, враховуючи положення частини першої статті 625 ЦК України, боржник у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Крім того, заявник у своїй заяві не наводить жодних доказів того, що виконати рішення суду неможливо, чи з певних причин складно, а обґрунтовує свою заяву негативними наслідками виконання такого рішення для боржника, які можуть настати в майбутньому, що суперечить вимогам статті 121 ГПК України.

Також, боржником не надано доказів щодо обсягу очікуваних коштів та про реальні заходи, які протягом певного часу дозволять йому виконувати погашення заборгованості за вказаним судовим рішенням.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. № 3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Зазначена процесуальна норма узгоджується з положеннями частини п'ятої статті 124 Конституції України, згідно з якою судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтями 115 та 116 ГПК України також встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

При цьому, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі за № 5-рп/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України „Про виконавче провадження" за змістом якого вбачається, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Окрім того, судом взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яким, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, №209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію ( 995_690 ) (див. mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (пункт 40).

Згідно вимог статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а відповідно до статті 34 ГПК України суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оглянувши і дослідивши матеріали справи та поданої заяви, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви (вх. №5407/14 від 14.11.2014 року) Товариства з обмеженою відповідальністю «МДФ-Фасад» про розстрочку виконання рішення від 11.11.2014 року у справі №914/3061/14

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. 22, 33, 34, 38, 43, 86, 121 ГПК України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви (вх. №5407/14 від 14.11.2014 року) Товариства з обмеженою відповідальністю «МДФ-Фасад» про розстрочку виконання рішення від 11.11.2014 року у справі №914/3061/14 відмовити повністю.

Ухвала прийнята і складена відповідно до статті 86 ГПК України 25.11.2014 року.

Ухвалу про розстрочку виконання рішення може бути оскаржено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її винесення.

Суддя Козак І.Б.