Рішення № 41580402, 25.11.2014, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 листопада 2014 р. Справа № 903/1105/14

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом прокурора Маневицького району в інтересах держави в особі Маневицької виправної колонії №42 управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області

до фізичної особи-підприємця Ларіної Валентини Данилівни

про стягнення 39 142,64грн.

Суддя: С.Т. Філатова

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: Жердецька Л.В., дов. №63 від 31.10.2014р.

від відповідача: Ларіна В.Д., підприємець

в судовому засіданні взяв участь прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратури м. Луцька Католик І.А., дов. від 16.09.2014р. №113-659

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст.ст. 22, 29 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки прокурора, сторін.

СУТЬ СПОРУ:

прокурор Маневицького району в інтересах держави в особі Маневицької виправної колонії №42 управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця Ларіної Валентини Данилівни про стягнення 43 422,15грн., в тому числі 33 045,82 грн. заборгованості за оплату праці засуджених на підставі договорів про працевикористання засуджених №118 від 03.05.2012р., №4 від 02.01.2013р., №4 від 02.01.2014р., 4 699,70 грн. пені за несвоєчасну оплату згідно п. 4.2 договорів за період з 01.02.2014р. по 23.10.2014р., 719,76 грн. річних за період з 01.02.2014р. по 23.10.2014р. та 4 956,87грн. інфляційних втрат за період з лютого по жовтень 2014р. згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті праці засуджених згідно вищезазначених договорів.

У відзиві від 20.11.2014р. відповідач заперечив розмір нарахованої пені, вказавши на нарахування останньої з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України, та стверджуючи, що пеня за період з 15.11.2013р. по 15.08.2014р. становить 460,93грн. Просив застосувати строк позовної давності.

У судовому засіданні 25.11.2014р. відповідач повідомив про сплату основної заборгованості в сумі 33 045,82грн. В підтвердження сплати боргу долучив до матеріалів справи платіжні доручення №53, №54 від 24.11.2014р., квитанцію до прибуткового касового ордера №633 від 24.11.2014р. на загальну суму 33 045,82грн.

У судовому засіданні 25.11.2014р. прокурор та позивач звернулись до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з врахуванням дат оплати праці, визначених п. 3.5 договорів, підтвердили сплату основного боргу в сумі 33 045,82грн., просили припинити провадження в цій частині та стягнути з відповідача 460,93грн. пені за період з жовтня 2013р. по січень 2014р., 679,02грн. річних за період з 16.02.2014р. по 23.10.2014р., 4 956,87грн. інфляційних втрат за період з лютого по жовтень 2014р.

Згідно із ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог не суперечить вимогам законодавства, не порушує прав та інтересів інших осіб, судом приймається заява прокурора та позивача про зменшення розміру позовних вимог, спір вирішується виходячи з нової ціни позову - 39 142,64грн.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, господарський суд -

встановив:

03.05.2012р., 02.01.2013р., 02.01.2014р. між Маневицькою виправною колонією №42 (колонія) та фізичною особою-підприємцем Ларіною Валентиною Данилівною (замовник) було укладено договори про працевикористання засуджених №№118, 4, 4 (а.с.22-24), згідно умов яких колонія надає робочу силу з числа засуджених, що відбувають покарання на тимчасовій дільниці-поселенні при колонії, а замовник щоденно приймає групу засуджених згідно попередньо поданої заявки.

Відповідно до п. 3.5 договорів розрахунок за використання праці згідно представлених колонією актів проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок в строки виплати заробітної плати замовником, але не пізніше 15 числа наступного за звітним місяцем.

У період з травня 2012р. по січень 2014р. ФОП Ларіній В.Д. було надано, а останньою прийнято засуджених згідно попередніх заявок, що стверджується актами виконаних робіт, підписаними замовником без зауважень, табелями обліку робочого часу за період з травня 2012 р. по січень 2014р. (а.с. 27-67).

Відповідач зобов'язання по оплаті на момент звернення з позовом не виконав, що спричинило звернення прокурора з позовом до суду.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Під час провадження у справі відповідачем сплачено 33 045,82грн. заборгованості, що стверджується платіжними дорученням №53, №54 від 24.11.2014р., квитанцію до прибуткового касового ордера №633 від 24.11.2014р. з призначенням платежу «доходи від залучення засуджених до праці, оплата заробітної плати засуджених» та підтверджено прокурором та представником позивача в судовому засіданні 26.11.2014р. (а.с. 83-84).

В частині стягнення 33 045,82грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню згідно п.11 ч. 1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору (сплатою відповідачем заборгованості після звернення кредитора з позовом до суду).

Згідно із ст.ст. 230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За умовами договорів (п.4.2) при прострочені платежу і остаточного розрахунку замовник сплачує колонії пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення по оплаті.

Позивачем нараховано до стягнення пеню (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 25.11.2014р., а.с. 81) у розмірі 460,93грн. за період з жовтня 2013 р. по січень 2014р.

Розрахунок пені здійснено з урахуванням порядку нарахування, визначеного ч.6 ст. 232 ГК України та розміру згідно зі ст.ст. 1,3 Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Зважаючи на викладене, вимога позивача про стягнення пені в розмірі 460,93грн. за період з жовтня 2013 р. по січень 2014р. є підставною та підлягає до задоволення згідно ст.230-232 ГК України, ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п.11 договору.

Враховуючи те, що позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, суд не приймає заперечення відповідача щодо порядку нарахування пені згідно ч. 6 ст.232 ГК України та заяву про застосування строку позовної давності, оскільки позивачем здійснено перерахунок пені у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та в межах строку позовної давності згідно ст. 258 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими розрахунками (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 25.11.2014р., а.с. 81), не оспореними відповідачем, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 679,02грн. річних за період з 16.02.2014р. по 23.10.2014р., 4 956,87грн. інфляційних втрат за період з лютого по жовтень 2014р.

Розрахунок нарахування річних та інфляційних втрат перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Вимоги позивача щодо стягнення 679,02грн. річних за період з 16.02.2014р. по 23.10.2014р. та 4 956,87грн. інфляційних втрат за період з лютого по жовтень 2014р. підставні та підлягають до задоволення згідно ч. 2 ст.625 ЦК України.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійснення представництва інтересів громадян або держави в суді.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 4.6 постанови від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України" зауважив, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, сплата основного боргу здійснена після звернення з позовом до суду, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827,00 грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 193, 230-232 Господарського кодексу України, ст.ст. 625, 901 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1,3 Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 44, 49, п.11 ч. 1 ст.80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Ларіної Валентини Данилівни, м. Волинська область, смт. Маневичі, вул. Ювілейна, 17, ідентифікаційний код 1953910543

на користь Маневицької виправної колонії №42 управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області, Волинська область, смт. Маневичі, вул. К. Маркса, 25, код ЄДРПОУ 08562660

460,93грн. пені, 4 956,87грн. інфляційних втрат, 679,02грн. річних. Всього: 6 096,82грн.

3. Провадження у справі в частині стягнення 33 045,82грн. боргу припинити.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Ларіної Валентини Данилівни, м. Волинська область, смт. Маневичі, вул. Ювілейна, 17, ідентифікаційний код 1953910543 в доход державного бюджету України 1 827,00 грн. судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено

27.11.2014р.

Суддя С.Т.Філатова