Ухвала суду № 41580383, 18.11.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 р.Справа № 820/14989/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2014р. по справі № 820/14989/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С-ТРАНС" до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "С-ТРАНС", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд постановити судове рішення, яким визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ від 13.05.2014 року №0000442200 на загальну суму 158700,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2014р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "С-ТРАНС" до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області від 13.05.2014 року №0000442200 на загальну суму 158700,00 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2014р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, виклав свій погляд на обставини справи, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2014р. без змін.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "С-Транс" (далі - ТОВ "С-Транс") зареєстровано як юридична особа 09.04.1998 року, перебуває на обліку Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області та є платником податку на додану вартість.

Фахівцем податкового органу було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс", код за ЄДРПОУ 25466691 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Відродження-Дніпро" (код ЄДРПОУ 38199048) за період січень 2014 року. За результатами перевірки було складено акт від 30.04.2014 року №1022/22/25466691, яким було встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій ТОВ "С-Транс" по придбанню вершків у ТОВ "Відродження-Дніпро" (код ЄДРПОУ 38199048) за січень 2014 року, а також відсутність об'єкту оподаткування при придбанні вершків у ТОВ "Відродження-Дніпро" (код ЄДРПОУ 38199048), які підпадають під визначення ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на суму 105800,00 грн., в тому числі по податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року в сумі 105800,00 грн.

За результатами висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014 року №0000442200 у загальному розмірі 158700,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність придбання товару, а також отримання виконаних робіт і наданих послуг.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 30.04.2014 року №1022/22/25466691, підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що правочин укладений від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс" з ТОВ "Відродження-Дніпро" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 01.02.2013 року між ТОВ "Відродження-Дніпро" (продавець) та ТОВ "С-Транс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №01/02-13-С, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати покупцеві, а покупець зобов'язується купити товар, номенклатура, кількість, ціна якого вказані у видаткових накладних (т.1 а.с.59-63).

На виконання зазначеного договору ТОВ "Відродження-Дніпро" були виписані накладні (т.1 а.с.39-42), податкові накладні (т.1 а.с.55-58). Розрахунки проводились в безготівковій формі.

Факт транспортування підтверджується спеціалізованими товарними накладними та товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.43-54).

Так, 03.07.2012 року між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ТОВ "С-Транс" (замовник) було укладено договір 03/07-12 на надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до якого виконавець від свого імені та свій рахунок надає транспортно-експедиційні послуги по перевезенню молока та молочної сировини замовника та забезпечує здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні відповідно до затверджених маршрутів з розрахунком відстані (т.1 а.с.165-167).

Виконання зазначеного договору підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та подорожніми листами (т.1 а.с.168-174).

Відповідно до пояснень водія ОСОБА_2, який працює у ФОП ОСОБА_1, він надавав послуги з перевезення ТОВ "С-Транс" та ставив свій підпис на подорожніх листах (т.2 а.с.114).

Розрахунки за даним договором проводились в безготівковій формі (т.1 а.с.210-212).

На момент виникнення правовідносин ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Продукцію, отриману від ТОВ "Відродження-Дніпро", позивач використав у подальшій господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

На час виникнення ТОВ "Відродження-Дніпро" було зареєстровано як юридична особа та було платником податку на додану вартість.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення- рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог ст. 185, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарської операції спірного правочину вмотивований також посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладеного суб'єктами господарювання правочину не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2014р. по справі № 820/14989/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.