Постанова № 41580255, 30.10.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2014 року 810/5961/14

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя: Головенко О.Д.,

при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю.,

за участю:

представника позивача: Костреця Є.В., Терещенка В.О.;

представника відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно - будівельне підприємство № 3» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно - будівельне підприємство № 3» (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0003392201 від 23.09.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог Податкового кодексу України (надалі - ПК України), які містяться в акті перевірки є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно - бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про порушення ним податкового законодавства та прийняв спірне податкове повідомлення - рішення, яким позивачу не правомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідачв в судове засідання не прибув, однак через канцелярію суду подав письмові заперечення та клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. В обґрунтування свої заперечень вказав, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість по господарській операції з ТОВ «Венсеремос» з підстав її безтоварності.

Відповідачем наголошено, що за результатами аналізу виробничих потужностей, трудових ресурсів, ознак (ризиковості) та ланцюгів постачання контрагентів (підрядників) позивача встановлено, що ТОВ «Венсеремос» не мав адміністративно - господарських можливостей самостійно виконувати будівельні та ремонтні роботи у задекларованих обсягах.

На думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки податковий орган діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно - правовими актами.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальниками та покупцями за період з 01.03.2014 по 31.03.2014.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 03.09.2014 № 1830/22-00/32786261 (надалі - акт перевірки).

Під час перевірки встановлено порушення позивачем положень п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198., п 200.1 ст. 200 та п. 201.10 ст. 201 ПК України, що виявилось у завищенні суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 220 833,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується, зокрема, на тому, що за перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Венсеремос», господарська діяльність якого має ознаки нікчемності, а саме на підприємстві контрагента позивача працює тільки дві особи, звіт про фінансові результати за 2013 рік та розрахунок амортизаційних відрахувань до декларації з податку на прибуток за 2013 рік не подавався, що свідчить про відсутність основних засобів для повного та належного функціонування підприємства.

За результатами акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2013 № 0003392201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 220833,00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями 110 417, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся з позовом до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням п. 1.1 ст. 1 ПК України визначено, що ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених відповідачем в основу оскаржуваного податкового повідомлення рішення та суджень відповідача, відображених в акті перевірки позивача на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.

У березні 2013 року одним з контрагентів позивача було ТОВ «Венсересом». Згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що міститься в матеріалах справи, основним видом діяльності ТОВ «Венсересом»є будівництво житлових і нежитлових будівель.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Венсересом» укладено чотири договіри, а саме:

договір підряду № 03/03-14 від 03.03.2014 на виконання загальних будівельно-монтажних робіт на будівництві житлового будинку по вулиці Малиновського, 4 в Оболонському районі міста Києва;

договір підряду № 07/03-14-1 від 07.03.2014 на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті «Багатоповерховий житловий будинок № 6» по бульвару Лесі Українки в селі Петрівське, Києво-Святошинського району Київської області;

договір підряду № 07/03-14-2 від 07.03.2014 на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті «Багатоповерховий житловий будинок № 8» по бульвару Лесі Українки в селі Петрівське, Києво - Святошинського району Київської області;

договір підряду № 17/03-14 від 17.03.2014 на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті «Багатоповерховий житловий будинок № 4» по бульвару Лесі Українки в селі Петрівське, Києво-Святошинського району Київської області.

Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що на реальність угод вказують усі надані ним первинні документи, оформлені відповідно до норм чинного законодавства та надані в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України від 16.07.99 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

На підтвердження реальності виконання робіт за вище вказаними договорами під час перевірки позивачем було надано документи, а саме акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки КБ-3, відповідно до яких відсутня можливість ідентифікувати дату, види, обсяги та вартість виконаних робіт, обчислення прибутку з обґрунтуванням вартості та підтвердженням витрат матеріальних ресурсів, які б давали змогу перевірити, які саме будівельно-монтажні роботи та на якому об'єкті виконувалися. Підприємством не надано підтверджуючих документів, що давали б змогу визначити конкретний зміст виконаних робіт, обсягів та переліку використаних матеріалів з їх кількісним виміром, кількість використаних людино - годин, в результаті чого не можливо встановити реальну вартість виконаних робіт.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 проведено аналіз відповідних законодавчих норм та наголошено на тому, що для підтвердження податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Також у вказаному листі визначено приблизний перелік обставин, які можуть указувати на відсутність відповідної господарської операції, а саме рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Зокрема, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:

- договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

- можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо;

- наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також з наданих первинних документів не вбачається реальної зміни майнового стану платника податків. Тобто, такі обов'язкові причини мають бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічні ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключено чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Також під час розгляду справи судом встановлено, що на час виконання зобов'язань перед своїм замовником, основними постачальниками ТОВ «Венсеремос» були ТОВ «Кушнер», основним видом діяльності якого є оптова торгівля напоями, що в свою чергу не дає йому змоги бути підрядником (субпідрядником) контрагента позивача по наданню ремонтно - будівельних робіт та ТОВ «Абтрейд», основним видом діяльності якого є діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами, податкову звітність щодо наявності трудових, виробничих чи транспортних ресурсів до податкової служби не подає, однак відомо, що директором, засновником та головним бухгалтером є одна особа. Також, встановлено, що ТОВ «Абтрейд» здійснювало реалізацію товарів (робіт, послуг) по податкових накладних з сумою податку на додану вартість менше 10 000,00 грн., що унеможливлює відстежити номенклатуру реалізованого товару (робіт, послуг). Задекларовані показники в декларації з податку на додану вартість суб'єкта господарювання, на якому замикається ланцюг виконання будівельно-ремонтних робіт, тобто «фактичного» виконавця робіт, сформовані за рахунок маніпулювання податковою звітністю.

Отже, ТОВ «Венсеремос» надавало позивачу первинні бухгалтерські документи та податкові накладні без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження податкового зобов'язання, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведене встановлено, що виконання робіт від вказаних суб'єктів господарської діяльності на адресу замовника оформлювались лише по документам, а фактично роботи по ланцюгу постачання не надавалися, операції позивача з його контрагентами не підтверджуються в зв'язку з відсутністю основних фондів, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, які економічно необхідні для виконання зазначеного виду робіт.

Проаналізувавши відомості надані податковим органом, щодо виробничих потужностей ТОВ «Венсеремос» та його основних контрагентів вбачається, що вони не могли брати участь у здійсненні господарських операцій з позивачем, що вказує на нереальність відповідних операцій, доказів зворотнього позивачем суду не надано, а судом під час розгляду справи не встановлено.

Субєкт господарювання повинен ставити на меті одержання економічного ефекту у результаті підприємницької діяльності.

Намір одержати дохід виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами та іншими нормативними актами України, а тому податкове повідомлення - рішення № 0003392201 від 23.09.2014 винесено правомірно, тому позов є не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно - будівельне підприємство № 3» на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 4 382 (чотири тисячі триста вісімдесят дві) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Головенко О.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 листопада 2014 р.