УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2014 р.Справа № 816/3322/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Перцової Т.С.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2014р. по справі № 816/3322/14
за позовом Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИЛА:
20 серпня 2014 року позивач Комунальне підприємство "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради (далі по тексту - КП «Кременчукводоканал») звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення від 10 липня 2014 року № 0002702201/1413.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2014 року по справі № 816/3322/14 адміністративний позов Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 10 липня 2014 року № 0002702201/1413.
Стягнуто з Державного бюджету в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень.
Відповідач, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2014 року по справі № 816/3322/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог КП «Кременчукводоканал» відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги з посиланням на акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 07.11.2013 р. № 263/20-30-22-03/35069443 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ПП «Словенія Плюс», стверджує про відсутність у останнього необхідних умов для здійснення господарської діяльності (кваліфікованого персоналу, транспортних засобів, складських приміщень), відсутність підприємства за податковою адресою. Зазначив, що позивачем не надано до перевірки та до суду першої інстанції документів на підтвердження відповідності придбаного у ПП «Словенія Плюс» товару встановленим стандартам та технічної документації, яка встановлює вимоги до його якості, факт транспортування (фізичного переміщення) цього товару не підтверджено товарно-транспортними накладними. З огляду на викладене, наполягає на безтоварності господарських операцій з поставки люків позивачеві вищевказаним контрагентом та вважає правомірним донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ за результатами відносин із ПП «Словенія Плюс».
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Комунальне підприємство "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради (ідентифікаційний код 03361655, місцезнаходження: 39602, Полтавська обл., м. Кременчук, пров. Героїв Бреста, 35-а) зареєстроване як юридична особа 13 червня 1996 року /т.1, а.с. 5, 6/, перебуває на обліку в податкових органах та є платником податку на додану вартість з 28 липня 1997 року відповідно до свідоцтва № 100038303 від 28 квітня 2007 року.
Видами діяльності підприємства позивача за КВЕД-2010 є: 36.00 - забір та постачання води; 37.00 - каналізація, відведення й очищення стічних вод; 43.22 - монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 49.39 - інший пасажирський наземний транспорт, н. в. і. у., 49.41 - вантажний автомобільний транспорт, 42.21 - будівництво трубопроводів відповідно до довідки АБ № 597632 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) /т.1, а. с. 6/.
На підставі наказу Кременчуцької ОДПІ № 1825 від 06 червня 2014 року, направлення від 06 червня 2014 року № 1630/16-03-22-01 посадовими особами Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області було проведено позапланову документальну виїзну перевірку КП "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Український ресурс" за період червень, липень 2011 року та ПП "Словенія плюс" за період червень, липень, вересень 2013 року у зв'язку з наданням неповної відповіді на запит № 3046/10 від 06 лютого 2014 року.
За результатами перевірки Кременчуцькою ОДПІ складено Акт № 1675/16-03-22-01-08/03361655 від 23 червня 2014 року, яким зафіксовано порушення вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ всього на суму 5 000,00 грн. /т.1, а. с. 7-25/.
Позивач не погодився з висновками вказаного акту та подав до Кременчуцької ОДПІ заперечення /т.1, а. с. 28/. Листом від 07 липня 2014 року вих. № 16508/10 відповідач повідомив КП "Кременчукводоканал" про те, що висновки, викладені в акті перевірки, правомірні та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства /т. 1 а.с. 28-33/.
На підставі вищенаведених висновків акту перевірки №1675/16-03-22-01-08/03361655 від 23 червня 2014 року відповідачем 10 липня 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0002702201/1413, яким КП "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 7500,00 грн, в тому числі за основним платежем 5 000,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2500,00 грн. /т. 1 а.с. 26/.
Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, у зв'язку із чим оскаржив його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з реальності господарських взаємовідносин між КП "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради та ПП "Словенія Плюс" з придбання товарів, та, як наслідок, з безпідставності збільшення відповідачем позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичною підставою для висновку відповідача про порушення КП «Кременчукводоканал» вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України слугувало твердження про безтоварність господарських операцій з поставки позивачеві товарів контрагентом ПП "Словенія Плюс", за результатами відносин з яким позивачем віднесено до складу податкового кредиту за червень, липень 2013 року суму в розмірі 5000,00 грн.
Колегія суддів вважає такі висновки відповідача необґрунтованими та такими, що не є підставою для збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ, з наступних підстав.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.
Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, при цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що між позивачем та ПП "Словенія Плюс" укладено договір поставки від 01.04.2013 №4698 за умовами якого останній зобов'язався поставити позивачеві люки легкі /т. 1 а. с. 34-36/.
В рамках виконання умов вказаного договору ПП «Словенія Плюс» поставлено позивачеві товар згідно з видатковими накладними № 1106-2 від 14.06.2013 р., № 1107-1 від 10.07.2013 р., за результатами здійснення господарських операцій за вказаним договором постачальником виписано позивачеві податкові накладні № 66 від 11.06.2013 р., № 58 від 08.07.2013 р., придбаний товар позивачем оплачено у безготівковій формі на підставі платіжних доручень № 2480 від 11.06.2013 р. та № 3055 від 08.07.2013 р. та оприбутковано на підставі прибуткових ордерів № ПН-0002525 від 23.09.2013 р. та № ПН-0002526 від 23.09.2013 р., накладних на внутрішнє переміщення /т. 1 а. с. 34-36, 46-53, 97-110/.
З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.
Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.
Щодо посилань відовідача в акті перевірки на відсутність у податкових накладних кодів товару за УКТЗЕД колегія суддів зазначає, що зазначення такого коду пунктом 201.1 ст.201 ПК України передбачено лише для підакцизних товарів та товарів, ввезених на територію України.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що придбані у ПП "Словенія Плюс" люки легкі позивач використовував у власній господарській діяльності, на підтвердження чого до матеріалів справи надано копії заявок на люки легкі, звітів про рух матеріалів, актів контрольної перевірки інвентаризації цінностей /т. 1, а. с. 126-251, т. 2 а.с. 1-32, 33-49/.
З приводу тверджень відповідача про ненадання позивачем до перевірки документів на підтвердження відповідності придбаного у ПП «Словенія Плюс» товару встановленим стандартам та технічної документації, яка встановлює вимоги до його якості, колегія суддів зазначає, що такі документи не є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податків, отже у позивача відсутній обов'язок зберігати документи щодо якості товару, отриманого від ПП «Словенія Плюс».
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на відсутність у КП «Кременчукводоканал» товарно-транспортних накладних щодо перевезення товару від ПП «Словенія Плюс», як на підставу для висновку про безтоварність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, з наступних підстав.
Відсутність під час перевірки товарно-транспортних накладних щодо перевезення (передачі) товару не спростовують факту доставки ТМЦ, оскільки такий факт підкріплено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими первинними документами, до заповнення яких у податківців на час проведення перевірки зауваження були відсутні.
Щодо посилань відповідача в акті перевірки на положення розділу п.11.1, п.11.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 (далі по тексту - Правила), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.
Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.
Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються, перш за все, порядку здійснення перевезень і не встановлюють правила ведення бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами.
Зі змісту Правил № 363 вбачається, що товарно-транспортні накладні є документами, що регламентують взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу, і слугують, перш за все, для обліку витрат паливно-мастильних матеріалів та інших транспортних ресурсів.
В той же час, як зазначалось вище, в даному випадку позивачем сформовано податковий кредит не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, а з вартості придбаного і перевезеного товару, а тому відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для позбавлення права позивача на віднесення сум з вартості придбаного товару до складу податкового кредиту.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 2.2. договору поставки №4698 від 01.04.2013 р., поставка продукції здійснюється постачальником буде виконуватись за відвантажувальними реквізитами, вказаними у п.2.3 договору (м. Кременчук, пров. Г. Бреста, 35А), або шляхом само вивозу покупцем продукції зі складу постачальника /т. 1, а.с. 34/.
З огляду на те, що на підтвердження господарських правовідносин між КП "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради та ПП "Словенія Плюс" позивачем надано первинні документами бухгалтерського обліку, документи щодо фактичного використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а самим договором обов'язок поставки товару покладено перш за все на контрагента, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність товарно-транспортних накладних не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає господарські операції між КП «Кременчукводоканал» та ПП «Словенія Плюс» такими, що належним чином підтверджені первинними документами, а господарські операції з придбання у люків у вказаного контрагента безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.
На підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Метсільвер", позивачем було сформовано податковий кредит у розмірі 5000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на час виникнення господарських відносин з позивачем по справі ПП "Словенія Плюс" зареєстроване в якості суб'єкта господарювання Чугуївською районною державною адміністрацією Харківської області 28.03.2008 р. та з 02.04.2008 р. взяте на облік платника податків /том 1 а. с. 40, 42-45/. З 28 січня 2013 року ПП "Словенія Плюс" є платником ПДВ /т. 1 а.с. 39/.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для висновку податкового органу про відсутність у позивача права на віднесення ПДВ по відносинам із ПП «Словенія Плюс» до складу податкового кредиту слугували відомості акту ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 07 листопада 2013 року № 263/20-10-22-03/35069443 про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження формування податкових зобов'язань та податкового кредиту ПП "Словенія Плюс" згідно податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року, яким, зокрема, встановлено непідтвердження взаємовідносин ПП "Словенія плюс" з постачальниками та покупцями, їх вид, обсяг, якість та розрахунки згідно податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року.
Разом з тим, за приписами ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Колегія суддів зауважує, що з системного аналізу положень п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, п.п.6. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232, а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженої наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) випливає, що зустрічна звірка полягає у співставленні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання (в даному випадку, позивача) з даними платника податків (відносно якого проводиться перевірка), з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
Отже, зустрічна звірка суб`єкта господарювання може бути проведена податковим органом лише з питань взаємовідносин з певним платником податків (відносно якого проводиться основна перевірка, в ході якої і виникає необхідність ініціювання зустрічної звірки) та лише в разі наявності у розпорядженні податкового органу первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу.
При цьому, судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 07 листопада 2013 року № 263/20-10-22-03/35069443 про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження формування податкових зобов'язань та податкового кредиту ПП "Словенія Плюс", на який посилається відповідач в акті перевірки КП «Кременчукводоканал» не є належним та допустимим доказом безтоварності господарських операцій з придбання позивачем товару у вказаного контрагента.
Згідно з п. 6 Порядку № 984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.
З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку №984, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем цілком правомірно було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по реальним господарським операціям з ПП «Словенія Плюс», підтвердженим первинними документами, оформленими належним чином, результати яких використано у господарській діяльності позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 10 липня 2014 року № 0002702201/1413 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7500,00 грн., в тому числі за основним платежем - 5 000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2500,00 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України, а отже, наявні підстави для скасування даного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2014р. по справі № 816/3322/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.
Судове рішення № 41578427, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 20.11.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 816/3322/14. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: