Ухвала суду № 41571598, 20.11.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/6318/14-ц Головуючий у І інстанції Кошель Л.М. Провадження № 22-ц/780/5281/14 Доповідач у 2 інстанції БілоконьКатегорія 18 20.11.2014

УХВАЛА

Іменем України

20 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів: Даценко Л.М., Савченка С.І.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2014 року у справі за позовом комунальної установи Білоцерківської міської ради «Інспекція з благоустрою міста Біла Церква» до ОСОБА_1 про стягнення боргу ,-

встановила :

У травні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що 13 жовтня 2011 року між сторонами по справі був укладений договір на користування об'єкту благоустрою під тимчасове розміщення не капітального металевого гаража АДРЕСА_1.

Оскільки відповідач не виконує належним чином зобов'язання за договором, заборгованість за період з 13 жовтня 2011 року по 01 січня 2014 складає 1761 грн. 30 коп.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати по справі.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунальної установи Білоцерківської міської ради «Інспекція з благоустрою міста Біла Церква» борг за договором №23 від 13.10.2011 року за період з 13.10.2011 року по 01.09.2013 року у сумі 1 361 грн. 30 коп. та судові витрати у справі в сумі 188 грн. 28 коп., всього стягнуто 1 549 грн. 58 коп.

Відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме неповне встановлення обставин, що мають значення для справи. Вказав, що на місці розташування спірного гаража з 1993 року по серпень 2013 року знаходився гараж, який належав дідусю відповідача. Крім того, позивач не направляв на адресу відповідача пропозиції щодо пролонгації вказаного вище договору оренди Просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 жовтня 2011 року між позивачем - комунальною установою Білоцерківської міської ради «Інспекція з благоустрою міста Біла Церква» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №23 на користування об'єктом благоустрою.

Відповідно до п. 1.1. договору, замовник використовує об'єкт благоустрою під тимчасове розміщення не капітального металевого гаража для зберігання особистого майна за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно п. 1.3. договору, замовник зобов'язується оплачувати виконавцю таке забезпечення (використання об'єкту благоустрою) згідно із умовами даного договору та утримувати об'єкт благоустрою в належному стані.

За п.п. 2.1., 2.2. договору, ціна послуг за даним договором визначається згідно п.п. 4.3. додатку №1 рішення Білоцерківської міської ради від 11.07.2008 року №800 «Про затвердження Правил благоустрою території міста Біла Церква» та становить 100 грн. на місяць, в т.ч. ПДВ 16,67 грн. на термін дії договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, замовник проводить оплату виконаних робіт до 10-го числа наступного за звітним місцем шляхом перерахування на поточний рахунок виконавця коштів в розмірі 100% суми.

Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 5.1. договору (з моменту його підписання) та закінчується 31.12.2012 року, але договором передбачено продовження його дії на наступний рік, якщо до 31.12.2012 року сторони не подали письмово ніяких змін та зауважень до нього. Оскільки змін до договору сторонами ініційовано не було, відтак, строк дії договору подовжено до 31.12.2013 року включно.

Договір було підписано обома сторонами, отже, відповідач був ознайомлений з умовами цього договору, до закінчення строку дії договору жодна сторона не подала заяви про припинення його дії, що свідчить про продовження строку дії договору на наступний календарний рік на умовах, що встановлені в ньому.

Однак, відповідач належним чином не виконав зобов'язання за договором.

Позивач з метою досудового вирішення спору звертався до відповідача з письмовою претензією вих. № 676 від 23.05.2013 року, згідно якої просив останнього сплатити заборгованість за договором шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Проте, відповідач вимог претензії не виконав та боргу не сплатив, тому, за ним утворився борг, станом на 01.01.2014 року в сумі 1761,30 грн. (за період з 13.10.2011 року до 01.01.2014 року), що підтверджується розрахунком заборгованості №352 від 10.04.2014 року, довідкою про заборгованість відповідача № 353 від 10.04.2014 року.

29 вересня 2011 року Білоцерківською міською радою прийнято рішення № 333-12-УІ, яким визначено розмір плати за тимчасове встановлення металевого гаража в розмірі 100 грн. за 1 місяць.

28 лютого 2013 року Білоцерківською міською радою прийнято рішення № 907-3 9-УІ, яким також визначено розмір плати за користування об'єктом благоустрою міста при тимчасовому встановленні металевого гаража для громадян 100 грн. за 1 місяць та для пільгової категорії населення ( інвалідам І та II груп, ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС І та II категорії, учасникам бойових дій, дітям війни при наявності власного автомобіля) в розмірі 50 грн. за 1 місяць. Судом встановлено, що відповідач не відноситься до вказаних пільгових категорій.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався нормами зобов'язального права і виходив з того, що між сторонами був укладений договір, умови якого відповідачем не виконувались, а тому він має виконати взяті на себе зобов'язання за договором у примусовому порядку.

Судова колегія погоджується із таким висновком суду виходячи із наступних підстав.

За ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частина 1 ст. 530 ЦК України визначає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції правильно застосував наведені норми матеріального права і прийшов до висновку, що між сторонами на підставі договору на користування об'єктом благоустрою виникли правовідносини, відповідно до яких позивач надав відповідачу у користування об'єкт благоустрою, а відповідач зобов'язувався його використовувати для встановлення металевого гаража і вносити щомісячну оплату за користування у розмірі 100 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що на місці розташування спірного гаража з 1993 року по серпень 2013 року знаходився гараж, який належав дідусю відповідача, позивач не направляв на адресу відповідача пропозиції щодо пролонгації вказаного вище договору оренди, тому зобов'язання за вказаним договором відповідач не має виконувати колегія суддів знаходить необґрунтованими, оскільки ці доводи не спростовують висновків суду про необхідність виконання чинного договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об'єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування, прибудинкові території; території будівель та споруд інженерного захисту територій; території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. До об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту. Відповідно до ст. 36 вказаного Закону фінансування заходів з благоустрою населених пунктів, утримання та ремонт об'єктів благоустрою здійснюється за рахунок коштів їх власників або користувачів, якщо це передбачено умовами відповідних договорів, а також за рахунок пайових внесків власників будівель і споруд, розміщених на території об'єкта благоустрою, інших передбачених законом джерел фінансування.

На підставі наведеного закону сторони уклали договір про користування об'єктом благоустрою.

Судова колегія вважає, що оскільки саме відповідач уклав договір із позивачем, тобто погодився з умовами договору, не виявляв бажання розірвати, припинити договір або визнати його недійсним, він не може в односторонньому порядку відмовитись від його виконання, а тому має виконати умови договору і сплатити позивачу заборгованість за вказаним договором.

За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, а тому апеляційну скаргу відхиляє, а рішення суду першої інстанції залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів ,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді