Постанова № 41569819, 25.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р. Справа№ 910/4427/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Нікіташ С.П.

від відповідача - Тхорик С.М., Семенюк Н.М.

від третьої особи - 1 Семенюк Н.М.

від третьої особи - 2 не з`явився

від прокурора - Лиховид О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 року (суддя Блажівська О.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон»

до Київської міської ради

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Департамент комунальної власності м. Києва

Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві

за участю Прокуратури міста Києва

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «ФК «Новий регіон» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про стягнення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.08.2014 в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення прийнято при неповному з`ясуванню обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.10.2014 в складі суду: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Шевченко Е.О.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченко Е.О. від 07.10.2014 склад колегії змінено на: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Через відділ документального забезпечення до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, та представника третьої особи - 1, які зазначили, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим, а тому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники позивача, відповідача, третьої особи -1 та прокурор в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник третьої особи - 2 в судове засідання на вказану дату не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, третьої особи - 1, прокурора, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

18.03.2010 між Головним управлянням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради - продавець та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон» - покупець був укладений договір № Д-2010/03/18/1;606 купівлі-продажу акції Відкритого акціонерного товариства «Київгаз».

Відповідно до умов договору продавець за результатами аукціону з продажу простих іменних акцій у кількості 1614144 штук Відкритого акціонерного товариства «Київгаз», власником яких є Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради державної адміністрації, що відбувся 10.03.2010, протокол № 1, затверджений наказом Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.03.2010 №91-П передає у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити ціну продажу акцій.

Пунктом 1.2 договору сторони передбачили, що ціна продажу акцій становить 6017865,00 грн.

Згідно з платіжними дорученнями від 03.03.2010 № 7 на суму 601786,50 грн., від 15.04.2010 № 24 на суму 2407146,00 грн., від 17.05.2010 № 35 на суму 3008932,50 грн. вартість акцій сплачена ТОВ «Фінансова компанія «Новий регіон» в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду із позовом до ТОВ «ФК «Новий регіон» про визнання недійсним указаного вище договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2010 р. у справі № 7/365 позов задоволено, визнано недійсним договір № Д-2010/03/18/1;606 купівлі-продажу пакета акцій Відкритого акціонерного товариства «Київгаз» у кількості 1614144 штук, що становить 28,64 відсотків статутного капіталу Відкритого акціонерного товариства «Київгаз», укладений 18.03.2010 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон».

Визнано право власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на 1 614 144 штук простих іменних акцій Відкритого акціонерного товариства «Київгаз», що становить 28,64 відсотків статутного капіталу Відкритого акціонерного товариства «Київгаз».

Позивач, звертаючись із позовом до суду, зазначає, що місцевим судом при постановлені рішення від 01.11.2010 було визнано право власності на акції ВАТ «Київгаз» за Київською міською радою без повернення їх вартості в сумі 6017865 грн., сплачених ТОВ «ФК «Новий регіон» Київській міській раді і оскільки остання кошти, отриманні за виконання договору № Д-2010/03/18/1;606 так і не повернула, просить зобов`язати відповідача повернути кошти набуті на підставі, яка згодом відпала.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вказану норму закону та з огляду на встановлені обставини вимога позивача щодо застосування наслідків недійсності правочину є обґрунтованою та правомірною.

Відповідач, заперечуючи проти заявленої вимоги, подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності до вимог позивача, обґрунтовуючи це тим, що згідно ч. 5 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

З огляду на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2010 у справі № 7/365, залишене в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2010, відтак набрало законної сили саме 06.12.2010.

Отже, трирічний строк позовної давності сплив ще до звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно абз. 2 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Згідно ч. 5 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття (ч. 3 ст. 105 ГПК України).

Враховуючи, що договір купівлі-продажу акції Відкритого акціонерного товариства «Київгаз» від 18.03.2010 № Д-2010/03/18/1;606, на виконання умов якого позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти, визнаний недійсним в судовому порядку, а також те, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2010 згідно положень ст. 85 та ст. 105 набрало законної сили 06.12.2010, та положення ст. 253 Цивільного кодексу України, відповідно до яких перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, то право пред'явити відповідачу вимогу про застосування наслідків недійсності правочину щодо повернення сплачених грошових коштів у позивача виникло з наступного дня, після набрання рішенням законної сили, тобто з 07.12.2010.

Відповідно до п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2010 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно п. 2.2 зазначеної Постанови за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 14.03.2014 про що свідчить штемпель поштової установи на конверті, в якому надійшла дана позовна заява до суду, а перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення 6017865,00 грн. починається з 07.12.2010 і спливає через три роки, тобто 07.12.2013.

Доказів щодо переривання позовної давності чи поважності причин її пропуску позивач суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення апелянта про те, що ним не пропущена позовна давність по заявленню вимоги щодо зобов`язання відповідача повернути кошти, отримані на підставі виконання договору № Д-2010/03/18/1;606, оскільки він був визнаний судом нікчемним, а відповідно до приписів чинного законодавства України, позовна давність про застосування наслідків нікчемного правочину становить 10 років, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2010, яке залишено в силі як постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2011, зазначений договір визнано недійсним з моменту укладення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність відмовлення в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 6017865,00 грн. з огляду на сплив трирічного строку позовної давності, в межах якого позивач мав право звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права або інтересу, та про застосування наслідків якого заявлено відповідачем у справі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 1435821,60 грн. недотриманого доходу (упущена вигода), які позивач обґрунтовує тим, що у разі своєчасного повернення відповідачем грошових коштів, отриманих на виконання договору, який був визнаних недійсним в судовому порядку, то позивач міг розмістити їх на депозит та отримати прибуток, в розмірі заявленої до стягнення суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тягар наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримувати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання відповідних доходів.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення - протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання відповідачем збитків.

До того ж, твердження відповідача, що товариство могло б покласти, повернуті вчасно відповідачем кошти, на депозит банку та отримувати прибуток не може вважатися доказом упущеної вигоди, оскільки це лише одне з припущень позивача, стосовно того, як він міг розпорядитися коштами і не доводить того, що він це здійснив би насправді.

Крім того, обґрунтовуючи розмір заявленої суми до стягнення як упущена вигода, позивачем долучено до позову розрахунок, який визначено як розрахунок суми пені, що обчислена, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що в свою чергу не має жодного відношення до визначення розміру такого поняття як «упущена вигода».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем фактично здійснено підміну понять «упущена вигода» та «сплата неустойки», а отже не доведено отримання позивачем взагалі будь-яких збитків в розумінні ст. 22 ЦК України, не надано обґрунтованого та вмотивованого розрахунку, чому розмір упущеної вигоди становить саме 1435821,6 грн.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Стосовно твердження апелянта про те, що судом першої інстанції порушено нори процесуального права, а саме ст. 69 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до автоматичного розподілу справ, 17.03.2014 позов був переданий судді Блажківській О.Є., та ухвалою суду від 19.03.2014, в межах строків, передбачених законодавством України для вирішення питання прийняття чи ні до провадження позовної заяви, порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 23.04.2014.

В зв`язку з необхідність витребування додаткових доказів по справі, розгляд позову, відповідно до приписів ст. 77 ГПК України відкладався.

На підставі клопотання представника позивача від 12.05.2014, термін розгляду справи, відповідно до ст. 69 ГПК України, був подовжений на 15 днів.

02.06.2014 розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва Паламаря П.І., у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному, справу № 910/4427/14 передано для розгляду судді Гумезі О.В.

04.06.2014 розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва Паламаря П.І., у зв'язку з виходом судді Блажівської О.Є. з лікарняного, справу № 910/4427/14 передано для розгляду судді Блажівській О.Є.

02.07.2014 розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва Паламаря П.І., у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. у відпустці, справу № 910/4427/14 передано для розгляду судді Головатюку Л.Д.

21.07.2014 розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А., у зв'язку з поверненням судді Блажівської О.Є. з відпустки, справу № 910/4427/14 передано для розгляду судді Блажівській О.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 року справу № 910/4422/14 прийнято до провадження, а розгляд справи назначений на 11.08.2014, в який оголошено вступну та резолютивну частину оскаржуваного рішення.

Таким чином, виходячи з усього вище зазначеного, колегія суддів не вбачає в діях суду першої інстанції порушення норм процесуального права, всі процесуальні дії вчинені відповідно до приписів чинного господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон», а тому апеляційна скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон» без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Новий регіон» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 11.08.2014 у справі № 910/4427/14- без змін.

Матеріали справи № 910/442714 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко