Рішення № 41569571, 13.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20385/14 13.11.14

за позовом Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави

в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Дніпрозв'язок"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарін-Глоу"

про стягнення заборгованості за договором

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від прокуратури: не з'явився

від позивача 1: Іваненко М.В. (дов.№18/04-3366 від 15.08.2014)

від позивача 2: Іваненко М.В. (дов.№18/04-3366 від 15.08.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Дніпрозв'язок" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарін-Глоу" про стягнення заборгованості за договором.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо здійснення оплати проведених робіт за договором № 2/13/10073 укладеним 17.05.2013 зі ПрАТ "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Дніпрозв'язок".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2014 порушено провадження у справі №910/20385/14 та призначено її до розгляду на 16.10.2014 року.

У судовому засіданні 16.10.2014 представником позивача 2 долучено до матеріалів справи додаткові документи.

У зв'язку з нез'явленням до судового засідання представників прокуратури, позивача 1 та відповідача, розгляд справи відкладено на 13.11.2014, про що судом винесено відповідну ухвалу.

Під час судового засідання 13.11.2014 представник позивача1 та позивача 2 долучив до матеріалів справи додаткові докази та надавши пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити повністю, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Заступник військового прокурора Київського гарнізону та відповідач повторно не забезпечили явку своїх представника для участі у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце проведення судового засіданні повідомлений належним чином, що підтверджується долученим до матеріалів справи поштовим повідомленням. Відповідач відзив на позовну заяву та інші документи, які були витребувані судом, не надав.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що представники заступника військового прокурора Київського гарнізону та відповідача не з'явились на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача 1 та позивача 2, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі ст. 121 Конституції України, одним із завдань прокуратури є редставництво інтересів громадянина або держави в суді у, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво

прокуратурою інтересів громадян або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадян або держави у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно рішення Конституційного Суду України № З-рп/99 від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, прокурори вправі звертатись з позовами в інтересах держави. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», конкретні питання, пов'язані з організацією представництва прокурором у суді інтересів громадянина або держави, у тому числі порядком подання позовних та інших заяв, внесення апеляційних та касаційних скарг, повноважень прокурора щодо їх підписання, виконання судових рішень тощо, регулюються також у відповідних наказах Генерального прокурора України, обов'язкових для всіх органів прокуратури. У разі необхідності господарські суди мають звертатися до таких наказів.

Відповідно до абз. 10 п. 1 Наказу Генерального прокурора України № 12 гн від 12 квітня 2013 року «Про особливості діяльності прокуратур з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері», заступнику Генерального прокурора України згідно з розподілом обов'язків, начальнику Головного управління з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, прокурорам регіонів з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та підпорядкованим їм прокурорам наказано забезпечити виконання функцій органів прокуратури та повноважень прокурорів, визначених Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» і галузевими наказами Генерального прокурора України, з урахуванням положень цього Наказу щодо Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну службу спеціального 1 зразку та захисту інформації України», Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації.

Відповідно до абз. 1 п. 1 Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого Указом Президента України від 30 червня 2011 року № 717/2011, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є центральним органом виконавчої влади у складі Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Відповідно до п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України № 901-р від 14.09.2011 року «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації були передані повноваження з управління корпоративними правами держави у розмірі 100 % щодо Відкритого акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку «Діпрозв'язок».

Згідно з Наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації № 465 від 23.08.2012 «Про перейменування та затвердження в новій редакції статуту Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно- комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», Відкрите акціонерне товариство «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку «Діпрозв'язок» перейменовано в Приватне акціонерне товариство «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно- комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» (надалі -ПрАТ «Діпрозв'язок», Позивач 2).

Пред'явлення даної позовної заяви заступником військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в особі ПрАТ «Діпрозв'язок» є безпосереднім захистом економічних інтересів держави, оскільки збитки, завдані ПрАТ «Діпрозв'язок», завдають шкоди економічним інтересам держави.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2013 між ПрАТ «Діпрозв'язок» та ТОВ «Аквамарін-Глоу» укладено Договір на виготовлення проектної документації № 2/13/10073.

17.09.2013 між сторонами укладено Додаткова угода № 1 до вищенаведеного Договору, за якою Відповідач зобов'язався сплатити позивачу 2 кошти у розмірі 23 772,00 грн. за виконання робіт по виготовленню проектної документації за Договором № 2/13/10073 від 17.05.2013 року.

Відповідно до п. 3.2. Договору, позивач 2 зобов'язався приступити до виконання робіт за договором з моменту одержання від відповідача авансу в розмірі 30 % договірної ціни у розмірі 7 131, 60 грн. (з врахуванням ПДВ).

Перерахування відповідачем авансу передбачалося в термін 10-ти банківських днів після підписання Договору.

Пунктом 4.1. Договору сторони визначили, що по закінченню робіт позивач 2 надає відповідачу проектно-кошторисну документацію в кількості 4-х примірників та акт здачі-приймання проектної документації.

Відповідно до п. 4.2. Договору, відповідач зобов'язався протягом 20 днів з дня одержання акту здачі-приймання проектної документації і звітних документів, направити позивачу 2 підписаний акт здачі- приймання проектної документації або мотивовану відмову від приймання робіт.

Позивач 2 у повному обсязі виконав взяти на себе договірні зобов'язання, що підтверджується Актом здачі-приймання проектної документації за Договором № 2/13/10073 підписаним 17.10.2013 року.

Проте відповідач припустився порушень умов договору та не здійснив кінцевий розрахунок за виконані роботи, внаслідок чого позивач 2 листами від 28.11.2013 та 03.02.2014 звертався до відповідача з проханням здійснити повний розрахунок за договором.

Оскільки на час звернення з даним позовом до суду відповідачем не проведена у повному обсязі оплата за договором, за останнім утворився борг у розмірі 16 640,40 грн.

Звертаючись із даним позовом до суду Заступник військового прокурора Київського гарнізону, також заявив до стягнення пеню у розмірі 1 110,07 грн та 181,90 грн - 3 % річних від простроченої суми.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

За своєю правовою природою договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6294 від 02.11.2012 є договором найму, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які також підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

Згідно положень статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, позивачем доведено та матеріалами справи підтверджено наявність обов'язку Товаприства з обмеженою відповідальністю «Аквамарін Глоу» сплатити на користь позивача 2 суму заборгованості з оплати виконаних робіт у розмірі 16 640,40 грн. Такого висновку суд дійшов з огляду на наявність у матеріалах справи, складеного сторонами акту здачі-приймання проектної документації за договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.3. Договору, розрахунок в розмірі 65% від суми Договору проводиться відповідачем після передачі відкоригованої проектно-кошторисної документації на протязі 10 календарних днів від дня підписання акту здачі-приймання проектної документації.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення відповідачем строків оплати, передбачених п. 3.3. Договору, є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд, встановивши правомірність нарахування пені та здійснивши перевірку розрахунку розміру пені наданого до позову, дійшов висновку що позовні вимоги про стягнення суми пені у розмірі 1 110,07 грн є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, суд дійшов висновку щодо правомірності позовної вимоги про стягнення з відповідача 3% річних від суми прострочення у розмірі 181,90 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором, а саме 16 640,40 грн грн. - основного боргу, 1 110,07 грн. - пені та 181,90 грн -3% річних від суми заборгованості, - підлягають задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки, у силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход спеціального фонду Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Дніпрозв'язок" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарін-Глоу" про стягнення заборгованості за договором -задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарін-Глоу" (03680, місто Київ, проспект Ак.Глушкова 1, НК «Експоцентр України», павільйон, 60; ідентифікаційний код 353931626590) на користь Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в особі Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвітку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпро зв'язок» (код ЄДРПОУ 01168185, ІПН 011681826055) заборгованість у розмірі 17 931 (сімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять одна) гривня 97 копійок, що включає : основний борг у розмірі 16 640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень 40 копійок; пеню у розмірі 1 110 (одну тисячу сто десять) гривень 07 копійок та 3% річних у розмірі 181 (сто вісімдесят одну) гривню 90 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарін-Глоу" (03680, місто Київ, проспект Ак.Глушкова 1, НК «Експоцентр України», павільйон, 60; ідентифікаційний код 353931626590) у дохід Державного бюджету України 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 13.11.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 18.11.2014 року

Суддя К.В. Полякова