Рішення № 41564538, 21.11.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/19155/14-ц Провадження № 22-ц/772/2998/2014Головуючий в суді першої інстанції Бар'як А. С.Категорія 48 Доповідач Чорний В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого : Чорного В.І.

Суддів : Оніщука В.В., Чуприни В.О.,

при секретарі : Торбасюк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на квартиру, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, мотивуючи позовні вимоги тим, що з 26.11.1988 по 01.11.2005 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за час проживання в якому у 1995 році ними за сумісні кошти було придбано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстровано на відповідача. На підставі ст. ст. 60, 69-71 СК України ОСОБА_3 просила суд поділити спільне майно, визнавши право власності в рівних частках, виділивши їй ? частку вказаної квартири.

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 в якому просив визнати за ним право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2, стягнувши з нього на користь ОСОБА_3 вартість 23/100 частки даної квартири, припинивши її право власності на дану квартиру. Свої вимоги обгрунтовував тим, що 19 грудня 1991 року його мати ОСОБА_4 подарувала йому однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку згодом з метою поліпшення житлових умов було продано та в цей же день придбано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2. Посилаючись на те, що спірну квартиру було придбано не лише за спільні кошти подружжя, а й за особисті кошти ОСОБА_2, позивач за зустрічним позовом вважає, що частки у вказаній квартирі, що підлягають виділенню сторонам не можуть бути рівними.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.04.2014 року вказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25.09.2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного сумісного майна, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_2, право власності на ? частку трикімнатної квартири АДРЕСА_2, яка була зареєстрована на ім'я ОСОБА_2 Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_3 право власності на ? частки трикімнатної квартири АДРЕСА_2, яка була зареєстрована на ім'я ОСОБА_2 В частині інших вимог за зустрічним позовом відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що з 26.11.1988 року по 01.11.2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до договору дарування від 19.12.1991 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 2-5530 ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1.

Згідно договору купівлі-продажу від 22 березня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 2-II04 ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_6 купив квартиру під АДРЕСА_1.

Відповідно до договору купівлі-продажу 22 березня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 придбав квартиру під номером 39 з відповідною часткою господарчих будівель, яка становить 11/500 частини будинку, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. 600-річчя, 28.

Статтею 22 КпШС України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно ч. 2 ст. 23 КпШС України при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї , то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Аналіз зазначених норм матеріального права надає підстави для висновку, що при покладенні обов'язку на одного з подружжя, який не був стороною у договорі позики, доказуванню підлягає укладення договору позики та отримання позики для потреб та інтересів сім'ї.

Як вбачається з матеріалів справи, договір позики був укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 без присутності ОСОБА_2 в розмірі 1000 доларів США для купівлі квартири (а.с. 172).

Враховуючи встановлені обставини щодо особистого внеску сторін під час придбання спірної квартири, суд виходив з факту перебування сторін у шлюбі на час укладання договору купівлі-продажу, договору позики, залучення коштів від продажу однокімнатної квартири.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Проте, суд не звернув увагу на те, що належні докази про укладення договору позики в інтересах сім'ї позивачем не надані. Адже сама по собі розписка є переконливим доказом укладення та виконання договору позики у спорі між його сторонами, тому відповідно до положень ст. 212 ЦПК України підлягає належній оцінці у взаємозв'язку з іншими доказами у справі у спорі щодо інших осіб.

Укладання договору позики на суму 1000 доларів США заперечується відповідачем, вказуючи на те, що він не давав згоди на укладання відповідного договору позики і йому з цього приводу нічого не було відомо.

Позивач ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_7 не вказують, що укладення договору позики на суму 1000 доларів США відбулося за участю ОСОБА_2

Як роз'яснив Пленум Верховного суду України в п. п. 23, 24 постанови № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 ст. 65 СК України).

Суд, поділивши боргові зобов'язання подружжя не врахував положення ч. 4 ст. 65 СК України, ст. 23 КпШС України, відповідно до якої при поділі майна борги подружжя враховуються, а не діляться.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 заявляв вимогу про визнання спірної квартири особистою приватною власністю та припинення права на частку в спільному майні.

В судовому засіданні ОСОБА_2 відмовився від вимоги щодо припинення права на частку в спільному майні.

Суд, за наявності підстав закриття провадження у справі не ухвалив процесуальне судове рішення. Тому, колегія суддів позбавлена можливості приймати рішення з урахуванням уточнених позовних вимог.

Враховуючи, що позивачем не ставиться питання про поділ квартири в натурі, відсутність згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації, замість його частки у праві спільної сумісної власності на квартиру та попереднього внесення одним із подружжя відповідної суми на депозитний рахунок суду, колегія суддів вважає, що слід визначити ідеальні частки квартири, що становить 23/100 частки ОСОБА_3, 77/100 частки ОСОБА_2 та залишити це нерухоме майно у їх спільній частковій власності, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу від 22.03.1995 року спірна квартира придбана за 220 000 000 крб., однокімнатна квартира була продана за 120 000 000 крб., тобто в придбання трьохкімнатної квартири вкладені особисті кошти ОСОБА_2 в сумі 120 000 000 крб.; 100 000 000 крб. (220 000 000 - 120 000 000) є спільною сумісною власністю подружжя. Тобто, в грошовому еквіваленті частка ОСОБА_2 складала 170 000 000 крб., що дорівнює 77/100 частки, частка ОСОБА_3 - 50 000 000 крб., що складає 23/100 частки квартири.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового, а також про стягнення у відповідності до ст. 88 ЦПК України понесених та документально підтверджених судових витрат.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 вересня 2014 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного сумісного майна, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_2, право власності на 23/100 частки трьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 322 грн. понесених судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на квартиру - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2, в порядку поділу спільного сумісного майна, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_3, право власності на 77/100 частки трьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка була зареєстрована на ім'я ОСОБА_2.

В частині інших вимог за зустрічним позовом - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1303,28 грн. понесених судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) В.І.Чорний

Судді: (підпис) В.В.Оніщук

(підпис) В.О.Чуприна

З оригіналом вірно: