Постанова № 41562617, 02.07.2014, Тернопільський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 819/1159/14-a

"02" липня 2014 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Найко Н.І.,

представника позивача - Мухи Ю. М.,

представника відповідача - Мартищук Л. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Продсервіс" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Продсервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не працевлаштував у 2013 році одного інваліда згідно нормативу робочих місць, відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", і за вказане незайняте інвалідом місце самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в розмірі 12923,81 грн., що потягло за собою нарахування пені у розмірі 240,56 грн. У зв'язку з цим Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувшись до суду із даним позовом, просить стягнути з відповідача вищезазначені суми адміністративно-господарських санкцій та пені в судовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідач, в судовому засіданні проти позову заперечила, пояснила, що ТОВ "СП Продсервіс" у повній мірі дотримувалось та виконувало усі обов'язки, покладені на нього законодавством про соціальний захист інвалідів, зокрема: щомісячно подавав відповідні звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, сумлінно інформуючи центр зайнятості про наявність вакансій для інвалідів у 2013 році, про що свідчить лист-відповідь №03/993 від 25.06.2013 року, надана Бережанським РЦЗ на запит Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Однак, робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда на підприємстві не було зайнятим та залишилось вакантним - з незалежних на те від відповідача причин. При цьому, відповідач посилається на те, що його обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів - не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, а такий обов'язок покладається на органи працевлаштування.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові та в запереченнях проти нього, заслухавши пояснення сторін, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню - не підлягають, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Продсервіс" (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 37737704) зареєстрований як фізична особа - підприємець.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"від 21.03.91 № 875-XII (надалі за текстом - Закон №875-XII).

Згідно з положеннями статті 18 Закону України № 875-ХІІ - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Приймаючи до уваги те, що відповідач використовує працю найманих працівників, на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону N 875-XII.

Відповідно до пункту 1 статті 19 Закону України № 875-ХІІ - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною 2 статті 19 Закону N 875-XII - зобов'язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 5 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів"та Інструкції щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів"№42 від 10.02.2007 року - було затверджено звіт форми 10-ПІ.

Як вбачається зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ за 2013 рік, самостійно поданого відповідачем до Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів - середньооблікова кількість штатних працівників становила 21 осіб, при цьому середньорічна заробітна плата штатного працівника - 12 923,81 грн.

Враховуючи чисельність штатних працівників підприємства, для виконання нормативу робочих місць для інвалідів відповідно до ст. 19 Закону №875-XII середньооблікова кількість штатних працівників-інвалідів, які повинні були працювати на підприємстві на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII, у 2011 році - становить 1 особу.

Як встановлено в ході розгляду даної справи та не заперечувалось жодною із сторін, у ТОВ "СП Продсервіс" всі умови для працевлаштування інвалідів - забезпечено. Однак, займана посада, призначена для працевлаштування інваліда - є незайнятою.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 2 статті 20 Закону № 875-XII - встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

З аналізу положень ст.ст. 18, 19, 20 Закону №875-XII вбачається, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця.

Постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок №70), затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

У відповідності до пункту 2 вказаного Порядку №70, окрім обов'язку подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, - на роботодавців покладено обов'язок подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Водночас, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми звітності №3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців.

При цьому, форма звіту №3-ПН, затвердженого вказаною Інструкцією, окрім граф про характеристику вакантного місця та основних вимог до претендента на вакансію, містить також графи 13 - 15, які заповнюються, якщо до претендента на вакантне робоче місце (посаду) висуваються додаткові (особливі) вимоги.

Так, зокрема, у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Наявність вільного робочого місця (вакантної посади) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під окремими шифрами. Так, у разі працевлаштування інваліда зазначається потреба в працівнику за такою категорією громадян за шифром -" 11 -інваліди".

Таким чином, вирішуючи питання про підставність застосування до ТОВ "СП Продсервіс" адміністративно-господарських санкцій та пені та їх стягнення в судовому порядку, - суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні положення чинного законодавства.

Згідно з ч. 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч.1 ст. 217 Господарського кодексу України - господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Тобто, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця - не є податком, збором (обов'язковим платежем), - а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд повинен виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Під час розгляду справи встановлено, що згідно з повідомлення Бережанського РЦЗ від 25.06.2013 року №03/993 відповідач у 2013 році подавав до центру зайнятості звітність за формою №3-ПН "Про наявність вакансій" та інваліди до даного підприємства направлялись. До вказаного повідомлення було долучено відповідні додатки, - які, як встановлено у ході розгляду даної справи згідно пояснень представника позивача, і являли собою всі 12 звітів, які подавались відповідачем до РЦЗ протягом 2013 року, а також направлення на працевлаштування ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

З огляду на зазначене, судом встановлено, що в розумінні вищезазначених норм чинного законодавства, жодних належних та допустимих доказів протиправності дій відповідача у працевлаштуванні інвалідів - позивачем не наведено.

В той же час, суд зазначає, що обов'язок відповідача як суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця, яка використовує найману працю, по створенню робочих місць для інвалідів - не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування. Такий обов'язок згідно ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладено на Державну службу зайнятості. При цьому, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що працевлаштування інвалідів відповідними органами можливе лише за умови виконання підприємцем вимог нормативних актів, а саме - за наявності інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Таким чином, суд критично відноситься до посилання позивача на вимоги ст. 19 Закону № 875-XII - як на встановлення законом обов'язку відповідача працевлаштовувати інвалідів, оскільки вказані положення закону необхідно розглядати у сукупності з вимогами ст. 18 Закону № 875-XII про здійснення інвалідами своїх прав, шляхом їх безпосереднього звернення до фізичних осіб, які використовують найману працю, підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, та ст. 181 того ж Закону про обов'язок державної служби зайнятості здійснювати пошук підходящої роботи.

Разом з тим, жодних обов'язків по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів в залежності від відповідних висновків та рекомендацій МСЕК відносно індивідуальних програм реабілітації інвалідів, так само як і від кількості інвалідів, які перебувають на обліку у службі зайнятості, а також по створенню місць для працевлаштування інвалідів з умовами, які відмінні від тих, за якими було проведено атестацію робочих місць на підприємстві, - на відповідача чинним законодавством - не покладено.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що відповідач в 2013 році вчиняв всі залежні від нього дії, визначені чинним законодавством, по виділенню та створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також вчиняв необхідні дії щодо працевлаштування інвалідів на незайняту посаду шляхом інформування відповідного органу про наявність у нього вакансії для працевлаштування інваліда, а також - у встановленому спеціальним законодавством порядку - звітував до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення, - на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами інваліда для працевлаштування, чи за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись на створену посаду відповідачем з урахуванням встановленого законом нормативу.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що такої ж правової позиції підтримується Верховний Суд України у постановах: від 22.12.2009 року у справі № 21-2151во09, від 20.06.2011 року у справі № 21-60а11, постанові від 08.06.2010 року у справі №10/72, від 16.04.2013 року у справі №21-81а13, від 02.04.2013 у справі №21-95а13, від 28.05.2013 у справі № 21-386а12.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 1 статті 69 та частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, а також враховуючи те, що оскільки відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів та для недопущення правопорушення, при цьому будь-які негативні наслідки (в тому числі і при відмові інваліда від запропонованої посади) - відсутні, то застосування господарських санкцій, спрямованих на припинення правопорушення та ліквідацію його наслідків, - є безпідставним, оскільки на відповідача в даному випадку не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування, чи сам факт відсутності інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

З огляду на зазначене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги - є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги статті 94 КАС України, питання по судових витратах у цій справі - не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 153, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Продсервіс" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, - відмовити.

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 7 липня 2014 року.

Головуючий суддя Хрущ В. Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В. Л.