Рішення № 41560727, 19.11.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6665/13-ц 19.11.2014 19.11.2014 19.11.2014

Провадження НОМЕР_3-ц/784/3030/14

Провадження НОМЕР_3-ц/784/3030/14 Головуючий cуду 1-й інстанції - Губницький Д.Г.

Категорія 25 Доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Колосовського С.Ю.

суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Кудрею В.М.,

за участі:

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

представника відповідача ЖКП «Південь» - Пастушок І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва

від 30 вересня 2014 року

за позовом

ОСОБА_3 та ОСОБА_6 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь», Ленінського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання права користування жилим приміщенням, визнання рішення незаконним, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 пред'явили до суду зазначений позов, який в подальшому уточнювали та обґрунтовували наступним.

У 1986 році на підставі ордеру №402 від 28 лютого 1986 року вони вселились у квартиру АДРЕСА_1 в Миколаєві та зареєструвались у ній.

Відповідно до постанов №16 від 7 жовтня 1993 року та №9 від 12 серпня 1996 року, які були прийняті адміністрацією та профспілковим комітетом заводу «Екватор», їм було поліпшено житлові умови та виділено для проживання квартири НОМЕР_1 в даному будинку, які об'єднані в одну. Власником особового рахунку є ОСОБА_3 Однак, ордери на вказані квартири їм так і не надали, у зв'язку з знаходженням будинку у стані, який не підлягав капітальному ремонту.

Позивачі вказували на те, що ОСОБА_7 разом із членами сім'ї у 1993 році добровільно переселилась з квартири НОМЕР_2 до квартири НОМЕР_3 вказаного будинку, де і проживає по теперішній час, втративши таким чином право користування спірною квартирою.

ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зазначали, що рішенням Миколаївської міської ради № 16/44 від 12 січня 1998 року вказаний жилий будинок було прийнято до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва. У 2001 році його передано на баланс ЖКП ММР «Південь».

Позивачі неодноразово звертались до компетентних органів з проханням зареєструвати їх за місцем постійного проживання у виділеній їм квартирі.

Однак, зазначеного зроблено не було.

Натомість, особові рахунки спірної квартири та квартири НОМЕР_3 рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1468 від 26 червня 2009 року були об'єднані. ОСОБА_7 визнано наймачем обох цих квартир під єдиним номером 20.

Посилаючись на незаконність даного рішення, порушення їх житлових прав, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 просили визнати ОСОБА_7 та членів її сім'ї такими, що втратили право користування квартирою НОМЕР_2, зняти їх з реєстрації за вказаною адресою та зареєструвати у квартирі позивачів; визнати за ними право користування квартирою АДРЕСА_1 Миколаєві та визначити її місцем їх постійного проживання. Крім того, позивачі просили визнати незаконним п.4 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1468 від 26 червня 2009 року.

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_7 вказувала, що квартира за АДРЕСА_2 в м.Миколаєві була надана їй 1990 році на підставі ордеру. Позивачам спірна квартира була передана у тимчасове користування без реєстрації у ній. Посилаючись на те, що позивачі у вказаній квартирі фактично не проживали, а здавали її в оренду, просила відмовити у задоволенні позову.

У свою чергу, виконавчий комітет Миколаївської міської ради, заперечуючи проти задоволення позову, вказував, що квартира за АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_7 правомірно, оскільки на момент прийняття виконавчим комітетом рішення, вона була там зареєстрована. Посилаючись на вказане, виконком просив відмовити у задоволенні позову.

Справа розглядалася судами неодноразово, останнім рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 30 вересня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі права на проживання у спірній квартирі не набули, оскільки ордер їм не видавався. А тому їх позов є безпідставним. Крім того, суд вважав, що оскільки спірна квартира була приватизована позивачами, то підстави їх позовних вимог - правовідносини житлового найму - не відповідають теперішньому правовому становищу квартири.

Проте, з такими висновками суду неможна погодитися у повній мірі, з огляду на таке.

Згідно з ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення правовідношення; визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та інше.

Стаття 15 даного кодексу передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.ст.42, 43, 52, 53 ЖК України, пунктів 34, 39, 59, 60, 61 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок №470 від 11 грудня 1984 року, жилі приміщення надаються громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов в порядку черговості за спільним рішенням органу відповідної організації та її профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення. Жилі приміщення, що звільняються, заселяються в порядку, встановленому цими Правилами, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів, підприємствами, установами, організаціями, у віданні яких перебуває жилий будинок, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, а також випадків, передбачених пунктами 62 і 63 цих Правил.

Стаття 47 Конституції України передбачає, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до положень ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ст.ст.71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Статті 3, 6, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачають, що реєстрація місця проживання особи - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.

Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням, тощо.

Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання.

Реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Відповідно до ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як вбачається з матеріалів справи, у 1986 році позивачі вселились у кімнату АДРЕСА_3

У 1990 році за зазначеною адресою у кімнату НОМЕР_2 була вселена ОСОБА_7 та члени її родини, які згодом переселились з цієї кімнати до кімнати НОМЕР_3, яка має більшу площу. У зазначеній кімнаті вони проживають і зараз.

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради №467 від 23 жовтня 1992 року зазначений житловий будинок було визнано таким, що не підлягає капітальному ремонту.

У зв'язку з цим у ньому не здійснювалася реєстрація громадян та не видавалися ордери на вивільнені кімнати.

Житлові приміщення розподілялися між мешканцями, які мешкали у даному будинку.

Так, спільною постановою адміністрації заводу "Екватор" та профспілкового комітету №16 від 7 жовтня 1993 року за рахунок кімнати, яка вивільнилася, про що зазначено у протоколі будинкового комітету, позивачам з метою поліпшення житлових умов було надано квартиру НОМЕР_2 житловою площею 30,4 кв.м.

Зазначене свідчить, що відповідачка ОСОБА_7 та члени її родини станом на той час вже у квартирі НОМЕР_2 не проживали.

В подальшому постановою адміністрації цього ж заводу та профспілкового комітету №9 від 12 серпня 1996 року було вирішено поліпшити житлові умови ОСОБА_3 за рахунок кімнати НОМЕР_4, яка звільнилась.

Згодом особові рахунки кімнат НОМЕР_5 були об'єднані та дані кімнати почали рахуватися як квартира НОМЕР_2 житловою площею 52,6 кв.м.

З часу переселення до квартири НОМЕР_3 ОСОБА_7 здійснює оплату комунальних послуг саме за цю квартиру, переставши оплачувати дані послуги за квартиру НОМЕР_2.

З 1993 року і по теперішній час оплату послуг за кімнату НОМЕР_2 здійснюють позивачі.

12 січня 1998 року рішенням Миколаївської міської ради №16/44 жилий будинок АДРЕСА_2 було прийнято до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва.

У ньому було здійснено ремонт і після цього міська рада розпочала надавати наявні у ньому квартири у постійне користування громадянам, які потребують поліпшення житлових умов.

26 червня 2009 року рішенням виконкому Миколаївської міської ради №1468 ОСОБА_7 у даному будинку була надана квартира НОМЕР_3. Було вирішено об'єднати особові рахунки квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_3 в єдиний номер НОМЕР_6 вважаючи її 4-кімнатною квартирою житловою площею 76,4 кв.м. Наймачем квартири була визнана ОСОБА_7

Між тим, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2012 року, яке відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України є преюдиційним, встановлено неправомірність даного рішення виконкому, оскільки ним не було взято до уваги факту правомірного зайняття даної квартири позивачами.

На даний час спірна квартира є приватизованою позивачами.

27 червня 2014 року вони отримали свідоцтво про право власності на житло.

Обидва позивачі є зареєстрованими у даній квартирі.

Натомість, відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_14 були зняті з реєстрації у цій квартирі 19 лютого 2014 року.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає правильним висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачами права користування спірною квартирою, визнання її місцем їх постійного проживання, зняття відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_14 з реєстрації у даній квартирі та реєстрації позивачів у ній.

Позивачі протягом розгляду справи здійснили приватизацію спірної квартири, набувши таким чином право володіння, користування та розпорядження нею, що виключає на даний час необхідність судового визнання за ними права користування квартирою.

До того ж, правомірність користування ними даною квартирою вже була встановлена рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 25.04.2012 р.

Позовні вимоги позивачів щодо реєстрації та зняття з реєстрації у даній квартирі також на даний час є безпідставними, оскільки зазначене вже було здійснено органом реєстрації.

Між тим, висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним пункту 4 рішення виконкому Миколаївської міської ради №1468 від 26.06.2009 р. та визнання такими, що втратили право користування квартирою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_14, на думку колегії суддів, не відповідають вимогам законодавства та обставинам справи.

Зазначені відповідачі більше ніж шість місяців не проживають у спірній квартирі, що ними і не заперечується, а тому вони відповідно до ст.ст.71, 72 ЖК України втратили право користування нею.

Що ж стосується оспорюваного пункту рішення виконкому Миколаївської міської ради №1468 від 26.06.2009 р., то він, на думку колегії, є незаконним частково, а саме в частині об'єднання особових рахунків 2-кімнатної квартири НОМЕР_2 житловою площею 38,2 кв.м з 2-кімнатною квартирою АДРЕСА_4 в м.Миколаєві, та визнання ОСОБА_7 наймачем 4-кімнатної квартири НОМЕР_2 житловою площею 76,4 кв.м.

Виконком не мав права об'єднувати квартиру НОМЕР_3 з квартирою НОМЕР_2, оскільки остання зайнята на законних підставах позивачами.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення районного суду на підставі п.п.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - апелянт у справі, про визнання незаконним пункту 4 рішення виконкому Миколаївської міської ради №1468 від 26.06.2009 р. та визнання такими, що втратили право користування квартирою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_14 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

В іншій частині рішення суду зміні або скасуванню не підлягає, оскільки, на думку колегії суддів, є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 30 вересня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним пункту рішення виконкому Миколаївської міської ради та визнання такими, що втратили право користування квартирою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_14 скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання незаконним пункту рішення виконкому Миколаївської міської ради та визнання такими, що втратили право користування квартирою задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2

Визнати незаконним пункт 4 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1468 від 26 червня 2009 року в частині об'єднання особових рахунків 2-кімнатної квартири НОМЕР_2 житловою площею 38,2 кв.м з 2-кімнатною квартирою АДРЕСА_4 в м.Миколаєві, та визнання ОСОБА_7 наймачем 4-кімнатної квартири НОМЕР_2 житловою площею 76,4 кв.м.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: