Постанова № 41558263, 24.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа№ 910/8877/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від прокуратури - Вакулюк Д.С. (посв. №018332 від 16.07.2013 р.)

від позивача - Бережок С.І. (довіреність №14-96 від 18.04.2014 р.)

від відповідача - не з'явився

від третьої особи - Овдіна Ю.Б. (довіреність №2-21 від 13.01.2014 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р.

у справі №910/8877/14 (головуючий суддя Паламар П.І., судді Літвінова М.Є.,

Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз»

за участю Прокуратури міста Києва

про укладення договору

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про зобов'язання відповідача, як уповноважену особу за договором про спільну діяльність від 21.12.2000 р. №5/56, укласти з позивачем договір поставки протягом 2014 року товарного природного газу власного видобутку для потреб населення у редакції, поданій НАК «Нафтогаз України» для підписання листом від 06.03.2014 р. №6-907/1.2-14.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2014 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз».

13.08.2014 р. до господарського суду міста Києва надійшло повідомлення про вступ у справу Прокуратури міста Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.09.2014 р. позов задоволено частково. Зобов'язано укласти між позивачем та відповідачем договір поставки природного газу за змістом, вказаним в резолютивній частині рішення. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1147,00 грн. витрат по оплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст.ст. 10, 22 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», ст.ст. 179, 187 ГК України, та порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 22, 82, 83, 84 ГПК України.

Прокурор в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник третьої особи проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 09.10.2014 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В обгрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що відповідно до Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» відповідач, який видобуває природний газ на території України, у т.ч. за договором про спільну діяльність № 5/56 від 21 грудня 2000 р., зобов'язаний весь обсяг видобутого природного газу, за винятком обсягів газу, що використовується видобувним підприємством відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу газу по Україні, продавати суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27 грудня 2001 р. «Про забезпечення споживачів природним газом» позивач визначений уповноваженим суб'єктом з формування ресурсу природного газу для населення та споживачів України і зобов'язаний забезпечити гарантованих постачальників ресурсом природного газу в необхідному йому обсязі.

6 березня 2014 р. позивач запропонував відповідачу укласти договір поставки природного газу, надіславши проект відповідного договору.

Посилаючись на те, що всупереч вимог ст.ст. 10, 22 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27 грудня 2001 р. «Про забезпечення споживачів природним газом», які передбачають обов'язкове укладення такого договору, відповідач не повернув йому підписаний примірник договору, тим самим безпідставно не погодив запропоновані ним умови договору. Позивач просив задовольнити позов, зобов'язавши відповідача укласти договір поставки природного газу у запропонованій ним редакції.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на безпідставність заявлених вимог, оскільки укладання договору з позивачем в силу вимог чинного законодавства не є для нього обов'язковим. Вказував, що затверджена постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 1854 від 30 грудня 2013 р. ціна на товарний природний газ власного видобутку є економічно необґрунтованою та збитковою для нього.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав заявлені позивачем вимоги, підтвердив факт надходження протягом 2014 року до газотранспортної системи України 13801 м3 природного газу, видобутого відповідачем за договором про спільну діяльність № 5/56 від 21 грудня 2000 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб'єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб'єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Згідно ч. 2 ст. 22 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», газодобувні підприємства зобов'язані подавати національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, інформацію про заплановані на наступний календарний рік показники повної собівартості видобутого природного газу, рентної плати, а також прогнозованих обсягів видобування природного газу для формування, розрахунку та встановлення закупівельних цін на природний газ для суб'єктів господарювання, що здійснюють його видобування, відповідно до Порядку, затвердженого національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, а у випадках, визначених статтею 10 цього Закону, - укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами.

Статтею 3 Закону України «Про нафту і газ» передбачено, що відносини, пов'язані з користуванням нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, регулюються Кодексом України про надра, Законом України «Про трубопровідний транспорт», Законом України «Про угоди про розподіл продукції», іншими нормативно-правовими актами нафтогазової галузі.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27 грудня 2001 р. «Про забезпечення споживачів природним газом», позивач є уповноваженим суб'єктом з формування ресурсу природного газу для населення та споживачів України і зобов'язаний забезпечити гарантованих постачальників ресурсом природного газу в необхідному йому обсязі.

Відповідач є газовидобувним підприємством, що відповідає критеріям, визначеним ст. 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу».

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі документами, що визначають правоздатність сторін.

6 березня 2014 р. позивач листом № 6-907/1.2-14 запропонував відповідачу укласти договір поставки природного газу.

За умовами запропонованого договору продаж відповідачем як оператором за договором про спільну діяльність № 5/56 від 21 грудня 2000 р. позивачу у власність протягом 2014 року 33000 м3 природного газу власного видобутку для потреб населення за ціною 1795,20 грн./1000 м3 газу. При цьому, умовами вказаного договору передбачено можливість коригування об'ємів продажу газу в залежності від обсягів видобутку.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями сторін та наявним у матеріалах справи проектом договору, вищевказаним листом.

Згідно вимог п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27 грудня 2001 р. «Про забезпечення споживачів природним газом» потреба населення задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств становить 50 відсотків та більше загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб'єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.

За змістом ст. 179 ГК України, Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27 грудня 2001 р. «Про забезпечення споживачів природним газом», укладення договору поставки природного газу для потреб населення є обов'язковим для сторін у справі.

Докази прийняття відповідачем пропозиції позивача про укладення договору купівлі-продажу природного газу в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин переддоговірний спір відповідно до вимог ст. 181 ГК України, ст. 649 ЦК України підлягає вирішенню судом.

Умови запропонованого позивачем договору, окрім п. 10.1, відповідають вимогам чинного законодавства, типового договору на купівлю-продаж природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 849 від 5 липня 2012 р., його положення містять всі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, не порушують прав та охоронюваних законом інтересів сторін та інших осіб.

За змістом вимог ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладенні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Враховуючи наведене, умови п. 10.1 договору про дату укладення договору, відмінну від дня набрання чинності рішенням суду, не відповідають вимогам законодавства. А відтак апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вказаний п. 10.1 договору не може бути прийнятий судом та включений до договору.

При цьому, порушене право позивача на укладення спірного договору відповідно до вимог абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України підлягає захисту шляхом укладення цього договору за рішенням суду, що відповідає вимогам ст. 187 ГК України, а не шляхом зобов'язання укласти договір.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача щодо ціни продажу природного газу за спірним договором є необґрунтованими, оскільки запропонована позивачем ціна відповідає вимогам постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики «Про встановлення ціни на товарний природний газ власного видобутку, видобутий відповідно до договору Спільної діяльності від 21.12.2000 р. №5/56» № 1854 від 30 грудня 2013 р., яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. у справі №910/8877/14 залишити без змін.

Справу №910/8877/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун