Рішення № 41558116, 19.11.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2014 р. Справа № 914/3543/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівське автотранспортне підприємство-14630", м.Львів

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Львів

про стягнення 88 197,77 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Чир І.С. - представник (довіреність №27 від 04.02.2014р.);

від відповідача не з'явився.

Заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Публічним акціонерним товариством "Львівське автотранспортне підприємство - 14630" до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 88 197,77 грн. В прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути на його користь 88 197,77 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції, 1 155,37 грн. нарахованих 3% річних. Як вбачається із змісту позовної заяви та із розрахунку позовних вимог, позивач зазначає, що сума основного боргу з врахуванням втрат від інфляції становить 87 042,40 грн. При цьому позивач зазначає, що сума основного боргу складає 79 417,75 грн. Крім того позивачем нараховано 3% річних, розмір яких відповідно до змісту позовної заяви та розрахунку позовних вимог становить 1 155,37 грн. Також позивач у позовній заяві зазначає, що загальна сума позовних вимог позивача до відповідача становить 88 197,77 грн.

Таким чином ціною позову є 88 197,77 грн., з яких 79 417,75 грн. - основний борг, 1 155,37 грн. - 3% річних та 7 624,65 грн. - втрати від інфляції.

Ухвалою суду від 09.10.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 29.10.2014р. Ухвалою суду від 29.10.2014р. розгляд справи відкладено на 19.11.2014р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, причин неявки повноважного представника та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча про час, дату та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №79024 0485021 0. Станом на 19.11.2014 від відповідача відзив, клопотання, заяви, докази витребувані судом на адресу суду не надходили.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - замовник) та Відкритим акціонерним товариством "Львівське автотранспортне підприємство - 14630" (надалі - виконавець), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Львівське автотранспортне підприємство - 14630" укладено договір №140 від 05.08.2010р., відповідно до умов якого виконавець зобов'язується на умовах цього договору здійснювати заправку автотранспортних засобів (згідно списку) замовника паливно-мастильними матеріалами дизпаливо (надалі - товар).

Відповідно до п.3 договору виконавець здійснює заправку транспортних засобів замовника лише за умови повної попередньої оплати його послуг та товару, передбаченого п.1 договору, після підтвердження банком поступлення коштів від замовника.

Як зазначено у позовній заяві, на виконання умов вищезазначеного договору позивачем реалізовано, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 89 792,91 грн., однак відповідач порушуючи умови договору здійснив лише часткові оплати на суму 10 375,16 грн.

Позивач стверджує, що неоплаченим залишився борг в розмірі 79 417,75 грн.

Крім того, позивач керуючись ч.2 ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 1 155,37 грн. - 3% річних та 7 624,65 грн. - втрат від інфляції.

Таким чином загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути на його користь з відповідача становить 88 197,77 грн., з яких 79 417,75 грн. - основний борг, 1 155,37 грн. - 3% річних та 7 624,65 грн. - втрати від інфляції.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи між сторонами був укладений договір №140 від 05.08.2010р., відповідно до умов якого позивач зобов'язується на умовах цього договору здійснювати заправку автотранспортних засобів (згідно списку) відповідача паливно-мастильними матеріалами дизпаливо.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним договором підтверджується наступними накладними: № 54 від 31.07.2013р. на суму 30 805,00 грн., № 60 від 31.08.2013р. на суму 29 394,13 грн., № 67 від 30.09.2013р. на суму 14 287,86 грн., № 73 від 31.10.2013р. на суму 6 169,00 грн., №78 від 30.11.2013р. на суму 2 985,00 грн., №3 від 31.01.2014р. на суму 6 151,92 грн. Таким чином відповідачу було відпущено всього товару на загальну суму 89 792,91 грн.

Позивач стверджує, що відповідач здійснив часткові платежі в рахунок оплати вищезазначених накладних на загальну суму 10 375,16 грн., а розмір основного боргу становить 79 417,75 грн.

В матеріалах справи відсутні докази погашення вказаної заборгованості, відзив на позов відповідач не надав.

Позивачем на адресу відповідача скеровувались претензії №271 від 27.03.2014р. та №299 від 09.04.2014 р. про оплату заборгованості за поставлений товар. Докази надіслання долучені до матеріалів справи.

Однак, відповіді на претензії позивач не отримав, заборгованість за договором відповідач не погасив, доказів які б свідчили про інші обставини суду не подано.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Публічного акціонерного товариства "Львівське автотранспортне підприємство-14630" про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 79 417,75 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Суд, здійснивши перерахунок розміру 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 155,37 грн. - 3% річних та 7 624,65 грн. - втрат від інфляції є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №595 від 02.10.2014р. на суму 1 827,00 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (79024, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Львівське автотранспортне підприємство- 14630" (79019, м.Львів, вул.Городницька, 47, код ЄДРПОУ 03114744) 79 417,75 грн. - основного боргу, 1 155,37 - 3% річних, 7 624,65 грн. - втрат від інфляції та 1 827,00 грн. - судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 24.11.2014р.

Суддя Петрашко М.М.