Рішення № 41558021, 18.11.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/69/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2014 Справа № 908/3200/14

За позовом: Приватного підприємства «Молокозавод - ОЛКОМ» (Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289- а)

До відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (72336, АДРЕСА_1)

про стягнення 46 848, 77 грн.

Суддя Проскуряков К.В.

Представники сторін:

від позивача: Попов А.С., довіреність № б/н від 20.08.2014

від відповідача: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_2 від 26.04.2001

ОСОБА_4, договір № б/н від 21.10.2014

СУТЬ СПОРУ:

Розглянуто позовну заяву Приватного підприємства «Молокозавод - ОЛКОМ» до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 66501, 37 грн.

Ухвалою суду від 04.09.2014 порушено провадження у справі №908/3200/14, присвоєно справі номер провадження №5/69/14, судове засідання призначено на 02.10.2014. Розгляд справи неодноразово відкладався. Ухвалою суду від 03.11.2014 № 908/3200/14 за клопотанням сторін строк розгляду справи було продовжено на 15 днів - до 19.11.2014. У судовому засіданні 18.11.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

За письмовим клопотанням сторін розгляд справи відбувався без фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів.

18.11.2014 до суду надійшла заява позивача про уточнення суми позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 46 848, 77 грн.

Заява позивача відповідає вимогам ст. 22 ГП України та прийнята судом до розгляду.

Позивач позовні вимоги з урахуванням уточнень підтримує в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, суду надано наступні пояснення: 11.07.2011 між Приватним підприємством «Молокозавод - ОЛКОМ» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір надання поворотної фінансової допомоги №42, відповідно до п. 1.1. якого сторона 1 надає стороні 2 поворотну фінансову допомогу у розмірі, визначеному п. 2.1. договору, а сторона 2 зобов'язується повернути стороні 1 отриману фінансову допомогу у повному обсязі та в строк, визначений п. 5.1. договору. Позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором та надав відповідачу фінансову допомогу у розмірі 100 000, 00 грн. Відповідач повинен був повернути надану фінансову допомогу у строк - до 30.08.2014. Однак, у повному обсязі надана фінансова допомога була повернути лише 21.10.2014, тобто вже після подачі позову до суду. Позивач просить суд стягнути з відповідача 46 848, 77 грн., з яких: 8 060, 28 грн. - пеня, 26 068, 49 грн. - 25 % річних, 12 720,00 грн. - інфляційні втрати. Просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені у зв'язку із пропуском строку. Також, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення суми пені на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України до 1 000, 00 грн.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.07.2011 між Приватним підприємством «Молокозавод - ОЛКОМ» (сторона 1) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (сторона 2) було укладено договір надання поворотної фінансової допомоги №42 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого сторона 1 надає стороні 2 поворотну фінансову допомогу у розмірі, визначеному п. 2.1. договору, а сторона 2 зобов'язується повернути стороні 1 отриману фінансову допомогу у повному обсязі та в строк, визначений п. 5.1. договору.

Відповідно до п.п. 2.1., 3.1. договору розмір фінансової допомоги складає 100 000, 00 грн.

Сторона 1 перераховує суму фінансової допомоги у розмірі, визначеному у п. 2.1. договору, в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок сторони 2 не пізніше 11.07.2011.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що дата повернення фінансової допомоги - 30.11.2011.

Згідно п.п. 6.1., 6.2. договору у разі прострочки повернення фінансової допомоги у строк, визначений пунктом 5.1. цього договору, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, але не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період прострочки платежу.

У разі прострочки повернення фінансової допомоги у строк, встановлений п. 5.1. цього договору, сторона 2 сплачує стороні 1 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 25 % річних від простроченої суми.

28.11.2011 сторонами було підписано додаткову угоду до договору, відповідно до якої п. 5.1. договору було викладено у наступній редакції:

«Дата повернення фінансової допомоги - 30.11.2012» (а.с. 11).

27.11.2012 сторонами було підписано додаткову угоду до договору, відповідно до якої п. 5.1. договору було викладено у наступній редакції:

«Дата повернення фінансової допомоги - 31.08.2013» (а.с. 12).

11.07.2011 позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача поворотну фінансову допомогу у сумі 100 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №238 від 11.07.2011 та меморіальним ордером від 11.07.2011 (а.с. 13, 14).

Згідно п. 6.1. договору у разі прострочки повернення фінансової допомоги у строк, визначений пунктом 5.1. цього договору, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, але не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період прострочки платежу.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР, пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до розрахунку позивача, який міститься у матеріалах справи, відповідачу нарахована пеня у розмірі 8 060, 28 грн. за період 01.03.2014 - 31.08.2014 (а.с. 53), що не відповідає частині 6 ст. 232 ГПК України, оскільки дата прострочення виконання зобов'язання відповідачем - 01.09.2013.

Крім того, до п. 1.9. постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок пені позивача включає в себе дні фактичної сплати відповідачем заборгованості.

На підставі вищевикладеного, суд здійснив власний перерахунок пені.

Згідно розрахунку суду до стягнення підлягає сума пені у розмірі 6 446, 58 грн. за період 01.09.2013 - 28.02.2014, з відмовою у стягненні суми пені у розмірі 1 613, 70 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.2. договору у разі прострочки повернення фінансової допомоги у строк, встановлений п. 5.1. цього договору, сторона 2 сплачує стороні 1 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 25 % річних від простроченої суми.

Згідно розрахунку позивача, який міститься в матеріалах справи, відповідачу нараховано інфляційні витрати у розмірі 12 720,00 грн. Розрахунок перевірено судом, розрахунок є вірним та відповідає вимогам чинного законодавства (а.с. 59-60).

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 25 % річних у розмірі 26 068, 49 грн.

Судом перевірено наданий відповідачем розрахунок 25 % річних, в якому невірно зазначено період нарахування 25 % річних, а саме: згідно розрахунку позивача 25 % річних нараховуються з суми 100 000, 00 грн. за період 01.09.2013 - 31.08.2014. В той час, як 24.07.2014 відповідачем було сплачено 40 000, 00 грн. Таким чином, суд здійснив власний перерахунок 25 % річних.

Згідно розрахунку суду до стягнення підлягає сума у розмірі 23 465, 75 грн., з відмовою у стягненні суми 25 % річних в розмірі 2 602, 74 грн.

Судом розглянуто клопотання відповідача про застосування строку спеціальної позовної давності (1 рік) до позовних вимог в частині стягнення пені. Суд зазначає наступне: частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність - 1 рік.

Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідно до абз. 2 п. 4.4.2. постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Позовна заява була подана 02.09.2014, відповідно до поштового штемпеля на конверті.

Ухвала про порушення провадження у справі була винесена 04.09.2014.

Строк виконання зобов'язання - 31.08.2014.

Тобто, позивачем було пропущено лише 1 день позовної давності в частині стягнення пені.

Також, судом розглянуто клопотання відповідача про зменшення суми пені до 1 000, 00 грн. у зв'язку з тим, що 21.10.2014 відповідачем повністю виконано зобов'язання за договором, укладеним з позивачем, відповідач має багатодітну родину, про що надано тимчасову довідку. Також, відповідно до довідки Терпіннівської сільської ради №3024 від 21.10.2014 за результатами 2013 - 2014 на землях, які оброблялися відповідачем, було пошкоджено майже весь врожай. Крім того, відповідач щомісячно сплачує відсотки за кредитними договорами. До того ж, 25 % річних є дуже завищеними та більш ніж у 8 разів перевищують розмір відсотків річних, передбачених ст. 625 ЦК України.

Суд зазначає наступне: відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Крім того, суду не надано належних доказів настання форс-мажорних обставин у зв'язку з не врожайністю у 2013 - 2014, оскільки відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» до повноважень Терпіннівської сільської ради не входить видача довідок на підтвердження форс-мажорних обставин. Крім того, умовами договору взагалі не передбачені наслідки настання форс-мажорних обставин. Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати України» торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини. Також, відповідач не надав суду доказів того, що єдиним джерелом прибутку відповідача є зайняття сільськогосподарською діяльністю та того, що кредитні договори, за якими він сплачує щомісячно відсотки, укладались для розвитку сільського господарства. Оскільки відповідачем були порушені зобов'язання за договором, а саме відповідач несвоєчасно повернув позивачу надану фінансову допомогу, прострочивши строк оплати більш ніж на 1 рік. Керуючись принципом рівності сторін, враховуючи інфляційні процеси у країні застосовані до відповідача штрафні санкції відповідають умовам договору, обставинам справи та фінансовій ситуації в державі. Тому суд не вбачає підстав для застосування ч. 3 ст. 83 ГПК України.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (72336, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Молокозавод - ОЛКОМ» (Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289- а, код ЄДРПОУ 31176910) інфляційні витрати у розмірі 12 720 (дванадцять тисяч сімсот двадцять) грн. 00 коп., пеню у розмірі 6 446 (шість тисяч чотириста сорок шість) грн. 58 коп., 25 % річних у розмірі 23 465 (двадцять три чотириста шістдесят п'ять) грн. 75 коп., судовий збір у розмірі 1 662 (одна тисяча шістсот шістдесят дві) грн. 57 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Суддя К.В. Проскуряков

Рішення господарського суду набирає чинності протягом 10 днів із дня його підписання

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано 24.11.2014.