Постанова № 41557281, 19.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2014 р. Справа№ 910/1014/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Кропивної Л.В.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання Громак В.О.

за участю представників сторін: від позивача - не з'явився;

від відповідача - Морміль М.П.;

від третьої особи 1 - не з'явився;

від третьої особи 2 - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України

на рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. (дата підписання повного тексту рішення 30.05.2014р.)

по справі № 910/1014/14 (головуючий суддя Сівакова В.В., судді Мудрий С.М., Грєхова О.А.)

за первісним позовом управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві

до Міністерства внутрішніх справ України

про визнання недійсним договору № 263-Доб/2013/К від 25.12.2013 р.

за зустрічним позовом Міністерства внутрішніх справ України

до управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд державного майна України, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2014р. в задоволенні первісного позову Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві відмовлено повністю. В задоволенні зустрічного позову Міністерства внутрішніх справ України відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Міністерство внутрішніх справ України звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014р. по справі №910/1014/14 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та в цій частині задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою від 27.06.2014р. Київського апеляційного господарського суду в складі суду: головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Коротун О.М. прийнято апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України до провадження та призначено до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату від 04.08.2014р. №02-15/238 у зв'язку з перебуванням судді (головуючого судді) у справі Суліма В.В. у відпустці та відповідно до підпунктів 3.1.11, 3.1.13 пункту 3.1 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/1014/14.

Після повторного авторозподілу справу № 910/1014/14 передано судді Чорній Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014р. прийнято апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2014р. у справі № 910/1014/14 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя: Чорна Л.В. судді: Зеленін В.О., Кропивна Л.В.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Чорної Л.В. у відпусті, для розгляду даної справи призначено колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.В., суддів Зеленіна В.О., Кропивної Л.В.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у зв'язку з виходом головуючого судді Чорної Л.В. з відпустки, для розгляду даної справи призначено колегію суддів у складі головуючого судді Чорної Л.В., суддів Зеленіна В.О., Кропивної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 розгляд справи відкладено у зв'язку з нез'явленням представників позивача та третьої особи.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Чорної Л.В. у відпустки, для розгляду даної справи призначено колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.В., суддів Зеленіна В.О., Кропивної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2014р. справу №910/1014/14 прийнято у складі головуючий суддя Смірнової Л.В., судді Зеленіна В.О., Кропивної Л.В.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 у зв'язку із виходом судді Чорної Л.В. із відпусті, який входить до складу постійної колегії суддів, для розгляду даної справи призначено колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.В., суддів Кропивної Л.В., Чорної Л.В.

Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві, фонд державного майна України та Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин справа розглядається за відсутності представників сторін, які належним чином повідомлені.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

25.12.2013р. між Управлінням Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві (виконавець) та Міністерством внутрішніх справ України (замовник) було укладено договір на централізовану охорону майна на об'єкті № 263-Доб/2013/Кр, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснювати охорону майна замовника на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Клименка, 24, а саме: дев'ятиповерховий гуртожиток та обслуговування сигналізації на цьому об'єкті. За цим договором виконавець не приймає майно замовника на зберігання і не вступає у володіння ним. /а.с. 8/.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у замовника і діє до 28 лютого 2014р. (п. 13.1. Договору).

Відповідно до статті 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

В силу статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Крім того, згідно п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи вищевикладене, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог.

Разом з цим, в процесі розгляду справи у суді першої інстанції, Міністерством внутрішніх справ України подано зустрічний позов до управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в м. Києві про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В матеріалах справи, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відсутні докази оспорення або невизнання права державної власності на об'єкт нерухомості.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. у справі №910/1014/14.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. у справі №910/1014/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Матеріали справи №910/1014/14 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Кропивна

Л.В. Чорна