Постанова № 41556924, 21.11.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2014 року о/об 10год. 10 хв.Справа № 808/7039/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Резніченко А.О.,

за участю представників:

від позивача: - С.С. Хільченко,

від відповідача - О.В. Дорошенко,

розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрівське»

до Запорізького регіонального управління водних ресурсів

про зобов'язання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрівське» (далі - позивач або ТОВ «Петрівське») звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізького регіонального управління водних ресурсів (далі - відповідач або Управління), в якому просить зобов'язати Запорізьке регіональне управління водних ресурсів приймати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрівське» щоквартальну звітність по формі 2-ТП (водгосп), яка направляється поштою.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Інструкцією щодо заповнення форми 2ТП (водгосп) не передбачено спосіб надання звітності чи то особисто уповноваженою особою підприємства чи поштою. Крім того, позивач зазначає, що жодна норма законодавства, що регулює спірні відносини, не містить заборони щодо подання звітів до управління водних ресурсів поштою, отже факт направлення позивачем звіту поштою не є законодавчо встановленою підставою для неприйняття такого звіту.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що Інструкцією щодо заповнення форми 2ТП (водгосп) не передбачено надання звітності форми 2ТП (водгосп) засобами поштового зв'язку, а відтак позивач не може скористатися таким способом подання звітності.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позову.

На підставі частини третьої статті 160 КАС України в судовому засіданні 21 листопада 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, заслухавши представників сторін в судовому засіданні, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення

спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрівське» зареєстроване як юридична особа за адресою: 72123, Запорізька обл., Приморський р-н, село Петрівка, вул. Радянська, буд. 13. Ідентифікаційний код: 30896330.

Видами діяльності позивача за КВЕД є: 01.11.0 - вирощування зернових та технічних культур; 15.41.0 - виробництво нерафінованих олії та жирів; 15.61.0 - виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; 51.21.0 - оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; 01.41.0 - надання послуг у рослинництві; облаштування ландшафту; 15.81.0 - виробництво хліба та хлібобулочних виробів.

На виконання вимог ст. 25 Водного кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» позивач внесений в Державний реєстр підприємств та організацій України, які надають форму статистичної звітності 2ТП (водгосп) у Запорізьке регіональне управління водних ресурсів.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції щодо заповнення форми 2-ТП (водгосп), затвердженої наказом Держкомстату України №230 від 30.09.1997 (далі - Інструкція №230), всі водокористувачі, що включені в перелік звітуючих підприємств згідно п.1.1, зобов'язані в термін, вказаний органами Держводгоспу України, але не пізніше 5 числа, наступного за звітним кварталом, подати звіти по формі 2-ТП(водгосп) про використання води регіональним органам Держводгоспу України. Одночасно копії звітів подаються водокористувачами своїй вищестоящій організації, місцевим органам охорони навколишнього природного середовища та місцевим податковим адміністраціям. Згідно зі статтею 186-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неподання статистичних даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними чи з запізненням, незабезпечення належного стану первинного обліку, порушення порядку ведення Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України тягнуть за собою накладення на посадових осіб та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, штрафу в розмірі від 3 до 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року - у розмірі від 5 до 10.

За правилами п. 1.4 та п. 1.5 Інструкції №230 звіт складається на основі первинної документації (журнали обліку по формах ПОД-11, ПОД-13), а також за даними відомчої форми звітності; форма N 2-ТП(водгосп) повинна бути заповнена чітко, розбірливо (заповнення олівцем неприпустимо). При відсутності окремих показників звіту ставляться прочерки.

Суд зазначає, що Інструкція №230 не містить імперативних норм щодо способу подання щоквартальної звітності, разом з тим слід зауважити наступне.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно на думку особи спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може поставити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відноси, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюються або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

В судовому засіданні на запитання суду представник позивача повідомив, що в межах даної справи позивач не оскаржує лист Запорізького регіонального управління водних ресурсів від 12.05.2014 №0353, яким повідомлено про неможливість подання звітності поштою, а просить суд зобов'язати відповідача на майбутнє приймати звітність, яка надіслана засобами поштового зв'язку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

Завдання і предмет адміністративного судочинства обумовлюють більшість його особливостей, які відрізняють його від інших видів судочинства. Завдання відображає спрямованість адміністративного судочинства його кінцеву мету, а предмет вказує на сферу правовідносин, на яку поширено юрисдикцію судів, що здійснюють адміністративне судочинство.

Зміст та спрямованість правосуддя, в тому числі і в адміністративній справі, випливають із головного обов'язку правової держави утвердження і забезпечення прав та свобод людини. Призначенням судової влади є захист лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів учасників правовідносин через здійснення правосуддя.

У контексті загального завдання судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до такого завдання:

- адміністративне судочинство спрямоване на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб;

- зусилля адміністративного суду спрямовані на захист прав, свобод та інтересів вказаних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень;

- предметом адміністративного судочинства є публічно-правові відносини, переважно між фізичною чи юридичною особою з одного боку і суб'єктом владних повноважень з іншого.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства необхідно розглядати у контексті захисту прав, свобод та інтересів особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку публічної адміністрації. Це завдання, насамперед, обумовлене специфікою публічно-правових відносин, яка проявляється у наступних притаманних їм ознаках:

1) обов'язкова участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями;

2) підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому суб'єкту владних повноважень;

3) імперативність публічно-правових відносин;

4) домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Права, свободи та інтереси, які захищають адміністративні суди, можуть бути різноманітними. Однак, важливо, щоб порушення цих прав, свобод чи інтересів відбулося у публічно-правових відносинах та виходило від суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України надає право кожній особі, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду.

Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права, та, виходячи із специфіки завдання адміністративного судочинства, особа має право звернутись за судовим захистом до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Відтак, статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено право особи на судовий захист, відповідно до якого кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, юридична особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, у даній адміністративній справі, насамперед, підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів Позивача з боку Відповідача.

Аналогічна позиція вбачається з окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України.

Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України після встановлення права на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень (тобто існування порушеного права або можливості його порушення в майбутньому), яке має позивач, перевіряється законність оскаржуваного рішення.

Для цілей даної адміністративної справи Суд також вважає за необхідне звернути увагу на визначення понять «право» та «інтерес».

В контексті завдання адміністративного судочинства мова йде про захист суб'єктивних прав фізичних чи юридичних осіб.

Під суб'єктивним правом Суд розуміє міру юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної фізичної чи юридичної особи. Право це можливість щодо задоволення відповідних потреб фізичної чи юридичної особи.

В публічно-правових відносинах фізичними та юридичними особами можуть реалізовувати різні за своїм характером права, однак, у випадку їх порушення (невизнання чи оспорення), такі права можуть отримати захист адміністративного суду лише в тому разі, коли їх було порушено в конкретних спірних публічно-правових відносинах і саме суб'єктом владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.

Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки Позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з тим, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача приймати від ТОВ «Петрівське» щоквартальну звітність по формі 2-ТП (водгосп), яка направляється поштою, не відповідає змісту законодавства.

Суд звертає увагу на те, що судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання, таким чином не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин та захищати ще не порушене право.

В той же час, реалізуючи надані Водним Кодексом України та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» диспозитивні права, відповідач діє в межах наданих йому дискреційних повноважень, тобто повноважень, згідно з якими адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, ці закони та підзаконні акти дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

В той же час, завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності, тобто перевірки рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на предмет дотримання ним при їх прийнятті (вчиненні) встановлених законом обов'язкових вимог. З оглядну на викладене, а також на те, що при отриманні щоквартальної звітності від суб'єктів господарювання посадові особи Запорізького регіонального управління водних ресурсів мають право як прийняти звітність, так і відмовити у її прийнятті у випадках, визначених законодавством, суд зазначає що така форма захисту прав позивача, яка зобов'язання відповідача приймати звітність від ТОВ «Пертівське» буде формою втручання суду у вільний розсуд (дискрецію) відповідача.

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрівське» - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.В. Горобцова