Ухвала суду № 41556387, 06.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2014 року м. Київ К/800/26865/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Олендера І.Я.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про перерахунок пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва, у якому просила визнати неправомірним рішення комісії Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва № 603 від 11 серпня 2010 року про відмову їй у призначенні пенсії за вислугою років як працівнику закладу охорони здоров'я згідно із п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва призначити таку пенсію з урахуванням її стажу роботи з 29 квітня 2010 року, стягнути з відповідача моральну шкоду 1500 грн., судові витрати понесені нею при розгляді справи: судовий збір в сумі 20, 40 грн. та 3 200 грн. витрат на правову допомогу.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, представник позивача ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 квітня 2010 року ОСОБА_3 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії, однак в цьому їй було відмовлено з тих підстав, що час роботи з 01 лютого 2003 року по 08 вересня 2009 року на посаді лікаря - стоматолога - терапевта, Головним лікарем ТОВ «Медична компанія «Унімед» не може бути зарахований до спеціального стажу, оскільки вказане товариство не відноситься до установ охорони здоров'я.

Так, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік).

Згідно з Переліком до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), що працюють у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санаторно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.

Разом з тим, відповідно до примітки 2 Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої підпорядкованості закладів і установ.

Визначення закладу охорони здоров'я наведено в статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2801-ХІІ), згідно з частиною 1 цієї статті закладами охорони здоров'я є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Так у відповідності до вищезазначених Основ безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.

Цією ж статтею визначено, що заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.

Необхідною умовою створення закладів охорони здоров'я є їх державна реєстрація та акредитація, порядок якої визначається актами законодавства України.

Згідно пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765, (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) державна акредитація закладу охорони здоров'я (далі - акредитація) - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах згідно Переліку в установах, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.

Як встановили суди попередніх інстанцій, відомості про проходження Товариством з обмеженою відповідальністю «Медична компанія «Унімед» державної акредитації відсутні.

Тому, враховуючи положення наведених вище норм законодавства, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що робота в цьому закладі у спірний період часу не може бути зарахована позивачеві до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до частини третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 відхилити, а постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: